Покинутий людьми грецький район кіпрського міста Фамагуста – ще одна жертва людської необережності, як Прип’ять чи Поліське в Україні. Лише цього разу мова йде про необережність міжетнічну та міжрелігійну. Найбезглуздішу, як на мене.
Судіть самі. Вже сорок років місто мертве не через техногенну катастрофу чи епідемії. А через штучний конфлікт, який поділив острів Кіпр на дві держави: власне Республіку Кіпр та ніким не визнану Турецьку Республіку Північного Кіпру.
Цю фактично турецьку колонію від Кіпру офіційного відділяють кілометри буфернох зони. Яка, до речі, розділяє навіть столицю острова Нікосію. Останню після Берліна поділену столицю на світовій карті.
Попри всю чисто вже українську ненависть до сепаратистів слід бути справедливими: кашу заварили прогрецькі кіпріоти. Тисячоліттями дві нації жили пліч-о-пліч. Більш-менш стабільний мир продовжився і після проголошення незалежності Кіпру від Великої Британії, яка вміла цементувати власні колонії.
Однак в 1970-х владу в Греції захопили так звані “чорні полковники”. Яким потрібні були перемоги задля відродження величі матінки-Греції. За їх сприяння від влади усунули президента Кіпру, архієпископа Макаріоса. До керма стали прихильники приєднання Кіпру до Греції, “чорні майори”.
Апріорі сильніша Туреччина негайно відреагувала та висадила на ось-ось грецький острів свій десант. У підсумку з північної частини Кіпру потікало все грецьке населення. Ну і навпаки.
Найбільшою ілюстрацією цього поділу і стала Фамагуста.
Вже якось і не віриться, що до 1974-го це був один з найпопулярніших середземноморських курортів. Хорватія чи тим паче популярна нині Анталія були жалюгідними селами, коли тут вже відпочивали Бріджит Бордо та Елізабет Тейлор.
Найкращі готелі, перша лінія яких і досі вражає, казино, торговельні центри. Розкішні грецькі вілли, найновіший аеропорт. Все це в минулому.
Після вторгнення турецької армії у загалом протурецьку Фамагусту грецький район Вароша було спішно евакуйовано. Один з небагатьох відвідувачів мертвого міста за кілька років писав:
Асфальт на вулицях потріскався від сонячного жару, і посеред дороги ростуть кущі. Зараз, у вересні 1977, обідні столи все ще накриті, у пральнях все ще висить одяг, а лампи ще горять. Фамагуста – місто-привид.
Не зважайте на пляжників. Це єдиний діючий готель на чималому відрізку перфектного узбережжя між турецькою військовою базою та Варошею. Німці та французи відпочивають біля руїн певне в пошуках гострих відчуттів.
Наразі вже все звісно не так. Переконаний, що попри старання турецької армії Вароша пограбована мародерами. Вже зараз ліниві поліцейські хоч і забороняють фотографувати, але роблять це просто з формальностей. Втім, і досі кому-кому, а журналістам прохід у Варошу суворо заборонений.
Кількаразові спроби ООН помирити Кіпр результату не мали. Причому в першу чергу банили ці ініціативи грецькі кіпріоти. Адже будь-яка ініціатива грунтувалась на визнанні певного суверенітету сепаратиської частини. Про те, як воно, бути сепаратистом, я розкажу якось іншим разом.
А от щодо долі Вароші, то перспектив не вбачається. Чинна резолюція ООН говорить:
Attempts to resettle any part of Varosha by people other than its inhabitants as inadmissible.
Тобто засилитись тут можуть лише ті, хто там мешкав. Чого, власне, категорично не допускають турки. Тож Вароша не вмирає, Вароша померла.
ФОТО ТИЖНЯ
