Не так часто міський голова Івано-Франківська дає інтерв’ю місцевим ЗМІ. Переважно мас-медіа послуговуються його цитатами з прес-конференцій. А шкода. В інтерв’ю, яке Віктор Анушкевичус дав виданню galka.if.ua, він розмірковує, аналізує, окреслює контури майбутнього.
Читайте також: Індустріального парку в Франківську не буде? І взагалі, ті парки десь існують не на папері? – фактчек Галки
– Маємо результат виборів до Верховної Ради по виборчому округу № 83. Ви, як один з головних кандидатів у нардепи, на жаль, програли перегони. Чи вже встигли проаналізувати для себе, чому виборці віддали перевагу іншому кандидату?
– Якщо говорити про результат, то друге місце – це не перше, я з цим абсолютно погоджуюсь. А якщо говорити про програш, то я би не називав це саме так. Певний попередній аналіз виборчої кампанії ми вже здійснили. Результати не є такими поганими. На виборах 2010 року, коли я повторно балотувався на посаду міського голови, за мене проголосувало трохи більше 24 тисяч виборців і це притому, що мій опонент протягом чотирьох років цілеспрямовано працював проти мене. На цих проміжних виборах до Верховної Ради в умовах, коли всі інші кандидати акцентували свою увагу на критиці моєї особи та моєї діяльності, за мене віддали свої голоси близько 30 тисяч виборців.
Тому я вважаю, що зберіг довіру своїх виборців. Головне, що я не зрадив своїм принципам, вів кампанію чесно, прозоро, не поливав брудом своїх опонентів, не використовував чорного піару і принципово «не посипав вулиці нашого міста гречкою».
Одним з вагомих факторів, чому більше виборців не підтримали мене, є те , що я є діючим міським головою, представником влади, до якого завжди маса запитань і досить багато претензій.
А пояснити, чому певні обіцянки не вдалось реалізувати, не завжди вдається. Тільки коли наводиш приклад і порівнюєш міський бюджет з сімейним бюджетом, тоді вдається багато чого пояснити. Зокрема, що моїм завданням як міського голови є, маючи обмежений фінансовий ресурс, обирати пріоритети. Те, що не завжди таким пріоритетом були дороги, – це факт. Я робив це свідомо, адже насамперед реалізовувались проекти в освіті, медицині – програма «Басейни», відкриття нових відділень у лікарнях, купівля обладнання. Пріоритетом було життя та здоров’я людей.
У зв’язку з тим, що виборча кампанія була дуже короткою, не вистачило часу донести це до більшої кількості людей. Досить велику роль зіграло і те, що більшість моїх опонентів будували свою виборчу кампанію саме на критиці, подекуди дуже неконструктивній, моєї роботи як міського голови. У мене взагалі склалось враження, що деякі мої опоненти не зовсім вірно розуміли, куди вони балотувались – до Верховної Ради чи на посаду міського голови.
– Багато хто говорить про те, що ви досить мляво вели передвиборну кампанію на противагу вашому головному конкуренту. Кажуть, що використовували старі методи і ресурси, а це сьогодні вже наче й не проходить. Що скажете у відповідь?
– Якщо йти до людей відкрито, зі звітом, говорити про те, що було зроблено, в тому числі і на посаді міського голови, і що я пропоную зробити у вже іншому статусі для розвитку міста, – це старі методи і ресурси, то можу сказати, що інші методи і не збирався застосовувати. І не збираюсь застосовувати в подальшому.
Динаміка виборчої кампанії, як на мене, залежить не лише від кількості зустрічей з виборцями. Якщо говорити про зовнішню рекламу, поліграфію, прямі ефіри та телевізійну рекламу, то мій головний опонент зробив на це ставку і залучив для цього величезний фінансовий ресурс.
Я не збирався цього робити, а тим більше залучати для цього «спонсорські кошти», щоб бути потім залежним. Не робив і не робитиму цього принципово. Тому, можливо, з боку і здавалось, що моя виборча кампанія була досить млявою.
– На жаль, ця виборна кампанія по в/о № 83 засвідчила, що франківський виборець «купився». Як, на вашу думку, чи допустимі такі методи непрямого підкупу, які вже кілька років підряд демонструє той, хто виграв цього разу вибори?
– Дійсно, на жаль, це відбулося. Багато людей, саме маючи такий мотив, голосували. Але, я впевнений, що згодом таки відбудеться певне переосмислення. Хотілось би, щоб в майбутньому Івано-Франківськ голосував, глибоко задумуючись, бо нас «купують» не лише «гречкою», але й брендами, вождями і тому подібним.
На превеликий жаль, за 23 роки незалежності України, лише на самому початку її новітньої незалежної історії були випадки, коли виборець голосував за ідеологію, а не за бренд, вождя. Думаю, що надалі все зміниться. Хочеться вірити, що останні події в нашій країні на це істотно вплинуть.
– Чимало франківців не проти того, аби ви все ж таки залишилися міським головою і довели до кінця багато справ, які розпочали в місті – принаймні до кінця каденції. Чи ви вважаєте, що ваша місія міського голови виконана?
– Що стосується місії міського голови та її виконання, скажу наступне. Що було в моїх силах, в рамках моїх повноважень, що дозволяли поточні економічні обставини та наявний фінансовий ресурс, я виконував. Всі мої попередники на цій посаді, я сам, мої наступники завжди стикатимуться з проблемами. Вони ніколи не вичерпаються. Ще не народився той, хто би зробив усе і міг впевнено сказати, що зробив усе.
Я власне і йшов до Верховної Ради, щоб міські голови, в тому числі і мій наступник, мали можливість максимально виконувати свої обіцянки. Тобто, щоб стояло лише питання за наявності нормального, значно потужнішого, ніж тепер, фінансового ресурсу обрання чітких пріоритетів. Бо сьогодні всі органи місцевого самоврядування мають настільки мізерні власні ресурси, які можна порівняти лише з куцою ковдрою: на голову натягнеш – ноги мерзнуть, а на ноги натягнеш – голова мерзне. Така ситуація по всій Україні.
Тому звичайно, щоб виконати місію міського голови, потрібний серйозний фінансовий ресурс. На сьогодні, як міський голова, вважаю, що я чесно несу свій хрест.
– Відомі ваші тісні ділові стосунки з недавнім ще головою Вінниці Володимиром Гройсманом. Сьогодні він – ідеолог реформ місцевого самоврядування. Чи була від нього пропозиція йти працювати до Києва? Чи ви підключаєтесь до реформування, так би мовити, з місця?
– Ну, ділових, в сенсі бізнесових, стосунків у нас ніколи не було – ми державні службовці. А дружні стосунки давні. Вінницю я добре знаю, бо там навчався в інституті. Ми з Володимиром Гройсманом тісно спілкувались, коли він був міським головою Вінниці, обмінювались досвідом і кращими практиками. Він – один із найкращих міських голів України.
Прямих пропозицій іти працювати до Києва я від нього не отримував. Ще до призначення його на посаду віце-прем’єр-міністра у нас була розмова і я казав, що буду балотуватись до Верховної Ради, щоб наші напрацювання в якості міських голів стали реальністю.
А що стосується реформування, то дійсно працюю у робочій групі, подаю пропозиції. Багато з того, що сьогодні є вже законопроектами та відповідними проектами постанов Кабміну – це спільний плід праці міських голів з усієї України і не за одну каденцію. Сьогодні вони таки мають значно більші шанси стати реальністю.
– Сьогодні справді є шанс отримати більше повноважень на місцях, аби кожне село і місто могло самостійно розпоряджатися власними ресурсами. Звісно, це станеться, але, очевидно, не так скоро, як би хотілося. Що для цього, на вашу думку, потрібно зробити в першу чергу? І як швидко ви прогнозуєте втілення цієї реформи на місцях?
– В першу чергу, потрібна політична воля. Політична воля представників двох гілок влади – і законодавчої, і виконавчої. Тому що зміст усіх реформ зводиться до простої тези – Київ, тобто центральна влада, має поділитись і владними повноваженнями, і фінансовими, з містами, селищами, селами. Звичайно, не всі охоче діляться владою, а тим більше грошима. Ще раз кажу, для цього потрібна політична воля, в першу чергу, і бажання.
А що стосується самої суті реформування. То я вважаю, що не потрібно винаходити український ровер. Реформи, успішно зреалізовані в багатьох країнах Європи, особливо у країнах, які нам ментально близькі, маю на увазі ту саму Польщу. Ця країна провела успішну адміністративно-територіальну реформу, яку я вважаю однією з найкращих світових практик. Тому саме таку практику потрібно застосувати в Україні. Польща проводила цю реформу протягом десяти років, а нам потрібно врахувати досвід її запровадження, щоб максимально скоротити цей термін. Багато цікавих реформаторських речей потрібно взяти з досвіду Грузії, які робив президент Саакашвілі з командою.
Записала Наталка Гуслянка
ФОТО ТИЖНЯ
