Вдень 14 січня 2017 року в Луганській області загинув воїн ЗСУ з Івано-Франківська, 45-річний капітан Віталій Сенюк.
Читайте також: Ще одному загиблому Герою відкрили пам'ятну дошку у Франківську (ФОТО)
Як інформувала “Галка”, в районі села Новоолександрівка Попаснянського району Луганської області, машину начальника розвідки одного з батальйонів 24 бригади, терористи обстріляли з протитанкового ракетного комплексу. Батько трьох дітей загинув на місці.
В пам’ять про Героя “Галка” зібрала спогади про Сенюка. Як стверджують його близькі, волонтери і бойові побратими – Віталій був направду здібним воїном і Людиною з великої літери.
Віталій Сенюк народився 08 липня 1971 року в селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області.
Ще підлітком вирішив бути військовим (“старший технік літаків”), після відповідного училища служив у Чорткові, Коломиї, Івано-Франківську. Вже на пенсії, після після 20 років служби і операції на спинному мозку, у 2014 він пішов добровольцем на Схід.
“Дуже добрий, завжди більше допоможе комусь, аніж собі, надзвичайно життєрадісний, він радів всьому, що у нього є, всім говорив, що у нього найкраща сім’я, діти і життя, хоча жити у сім’ї військових – це не завжди весело і добре, були часи, коли навіть на хліб не було грошей… Сидіти в штабі – то було не його. Це була надзвичайно сильна духом Людина, зразковий офіцер та командир, йшов туди, де гаряче, разом із простими солдатами, підміняв їх, допомагав, захищав, адже знав, що у нього є молодий син, такий, як і вони, ці солдати, він просто був батьком їм всім. У нього було велике серце, люди не бачили, щоб він конфліктував з кимось”, – згадує волонтер Ян Осока.
Волонтер, керівник тернопільського Центру Розвитку Особистості “Шлях Успіху” Олег Кушнір вражений спокоєм та інтелігентністю Сенюка на фронті.
“Я його називав добряк, оскільки людина з великим серцем, знаю його більше десятка років – ніколи не бачив, щоб вік конфліктував з кимось. Коли бачив його на Миколая в грудні, Віталій був втомлений, переживав за хлопців, бо якраз була Світлодарська дуга і “диверсійки” лазили щоночі. Ніколи нічого не просив а завжди задовільнявся всім, що є. Тоді дуже хвалив армію за те як порівняно з 2014 забезпечені. Ніколи не відсижувався в штабі – пліч опліч був з побратимами. Я питав його коли наступне звання? Він же просто посміхався, не рвався за званнями. Завжди був жертовний і глибоковіруючий. Чудовий сім’янин і батько, завжди радо зустрічав у Франківську і відкритий був до допомогти…При останній зустрічі говорили про те, що синдром війни затягнув з головою і що буде до перемоги! Я не вірю до цих пір, що його вже не має… Відверто, таких людей мало зустрічав – це дійсно був без зайвих слів Герой і приклад для наслідування. Це був цвіт нації і Україна втратила ще одного сина!”, – переконаний волонтер.
Багато років Віталій Прожив у Коломиї. А на фронті познайомився з мобілізованим земляком, нині заступником міського голови Коломиї Володимиром Бойцаном.
“Спокійний, виважений, фаховий, дуже порядний чоловік. Таких в наш час дуже мало. Для мене на фронті було важливо зустріти людину, яка по моїх критеріях підходила до поняття “Людина”. А спокоєм своїм надавав впевненість… В АТО я був керівником взводу мінометної батареї, з грудня 2014 ми разом служили, часто працювали, він був нашим коригувальником. Тоді це була чи не найбільш вдала робота батареї. Настільки фахово він проводив коректування вогню, він свою роботу робив дуже добре. Навіть жив з нами в “батарейці”, багато їздив по сектору. “, – розповів “Галці” Бойцан.
Не стримує емоцій у соцмережах від втрати батька донька Віталія – Юлія Сенюк.
“Сьогодні моє серце плаче і розривається від втрати всього мого життя…. Найдорожча людина,котра три роки десь далеко на війні воювала за Україну,за наш мир і спокій за кожного з нас, ,котрого весь цей час я не бачила…(( і тут вночі в наш дім прийшла звістка, що його вбили. Його немає.
Татку … я так люблю Тебе… в останнє він говорив,що пишається своїми дітьми,що я завжди його маленька донечка. Я не можу описати всю цю тугу, всю біль, яку зараз переживаю…”, – пише Юля.
Татку … я так люблю Тебе… в останнє він говорив,що пишається своїми дітьми,що я завжди його маленька донечка. Я не можу описати всю цю тугу, всю біль, яку зараз переживаю…”, – пише Юля.До слова, останнє відео, яке Віталій прислав своїй доньці, мало назву “Я повернусь”.
У четвер, 19 січня о 10:00 в Домі молитви (вул.Мочульського, 1, район “Майзлів”), розпочнеться прощання із Віталієм Сенюком. Поховають Героя цього ж дня на “Алеї слави” міського кладовища.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ
ФОТО ТИЖНЯ
