— Великдень сьогодні часто сприймається як декор, кошика та писанки. Чи не втрачаємо ми справжній зміст свята і де припускаємося помилок?

— Традиції святкування християнських свят є надзвичайно багатими. Є те, що закладене Церквою, а є народні звичаї. У сучасному світі існує ризик, що ми зміщуємо акцент із суті на форму — як це вже відбулося з Різдвом, коли за атмосферою та декором губиться сам Христос. Подібне може статися і з Великоднем, коли його зводять до зовнішніх атрибутів або запозичених символів.

У християнському розумінні свято — це не просто згадка про подію, яка відбулася колись. Це її переживання тут і тепер. Воскресіння Христа — не лише історичний факт, а жива подія, яка відбувається для кожного з нас сьогодні.

No Caption

No Caption

No Caption

Часто віру підміняють традицією: людина вважає себе віруючою, бо вона хрещена або приходить посвятити кошик. Але сенс свята не в продуктах чи обрядах. Традиції можуть змінюватися, з’являються нові, і це природно, але важливо не робити з цього головного.

Бо продукти псуються, а суть Великодня — ні. Христос є нашою Пасхою, і його Воскресіння актуальне завжди — вчора, сьогодні і завтра. Ми не просто відзначаємо подію минулого, а переживаємо її знову.

Тому важливо не зосереджуватися лише на зовнішньому — декорі, кошиках чи приготуваннях. Бо за цим можна втратити головне. Христос воскрес незалежно від того, чи у вас помиті вікна. Суть свята від цього не змінюється.

— Коли говоримо про Великдень, багато хто асоціює його з постом і насамперед із обмеженням у їжі. Що насправді означає піст і як його правильно розуміти?

— Піст дуже часто зводять лише до відмови від м’яса, але його суть значно глибша. Як сказано у Святому Письмі: «Поверніться до мене всім серцем вашим». Саме це і є головне завдання посту — примиритися з Богом і переосмислити свої стосунки з ним.

Віра — це не просто знання про існування Бога. Це про живі стосунки. І піст є підготовкою до цієї зустрічі. Він допомагає людині зупинитися, зробити іспит сумління, подивитися на своє життя і змінити те, що потребує змін.

No Caption

No Caption

No Caption

Стримання від їжі — лише один із елементів посту, і він не є однаковим для всіх. Церква дає певні рекомендації щодо харчування, але вони мають винятки — для дітей, літніх людей, вагітних жінок, тих, хто хворіє чи перебуває в дорозі.

Тому важливо розуміти: піст — це не про те, скільки м’яса людина з’їла чи не з’їла. Бог не оцінює це в цифрах. Натомість значення має те, чи людина змогла повернути своє серце до нього і змінити своє життя.

— Сьогодні багато людей переживають втрати, біль і розчарування через війну. Як у такий час знайти віру і світло?

— Насамперед варто розуміти: ні священник, ні інша людина не може “повернути” віру. Це може зробити лише Бог. Ми не є джерелом світла — ним є Господь.

Сьогодні ми маємо справу з великою кількістю невидимих ран — це біль втрати, самотність, розлука, внутрішні переживання. Фізичні рани лікувати легше, ніж ті, що всередині. І щоб ці рани загоювалися, дуже важливо бути поруч із людиною.

Проблема в тому, що ми розучилися бути одне з одним. Ми мало дивимося в очі, мало присутні в розмовах. Але саме через присутність і відкритість Бог торкається серця людини.

Щоб віднайти світло, потрібно відкритися Богові. Дозволити йому діяти, бути з ним. І тоді Господь справді зцілює. Я бачив багато таких історій — коли люди приходять з порожнечею, а виходять із внутрішнім світлом. Це не робить людина — це діє Бог через молитву, сповідь і щиру розмову.

— Старуня сьогодні стала місцем паломництва для тисяч людей. У чому феномен цього місця?

— Думаю, люди просто спраглі. Ми пережили пандемію, обмеження. Людям бракує спільності, живого контакту, духовного досвіду.

Раніше багато хто звик їздити у паломництва — до Гошева, Зарваниці, Погоні. А потім це раптово зникло. І сьогодні люди шукають такі місця знову.

Сюди ніхто не змушує приїжджати. Люди самі витрачають час і ресурси, щоб бути тут. І найважливіше — вони повертаються. А людина повертається лише туди, де їй було добре.

Часто це місце називають “місцем сили”, “місцем тиші”. Тут люди знаходять спокій і себе. Хоча Бог є всюди — в кожному храмі, у кожній молитві — є місця, де його присутність відчувається по-особливому.

Старуня — саме таке місце. Воно пов’язане з постаттю блаженного Симеона Лукача — людини, яка жила вірою, служила іншим, пройшла через переслідування. Його життя стало прикладом того, що святість — це не про надзвичайні речі, а про щоденну людяність, любов до Бога і ближнього.

І саме це відчувають люди, коли приїжджають сюди.

— Храм у Старуні освятили нещодавно, але він уже став популярним у соцмережах. Чи була така архітектура задумана спеціально, щоб привернути увагу, зокрема молоді?

— Якби ми ставили собі за мету лише зацікавити зовнішнім виглядом, дуже швидко побачили б цей храм порожнім. Архітектура тут має глибший зміст.

Підземна частина храму символізує підпільну Церкву, яка зазнавала переслідувань у 1946–1989 роках. Купол, що ніби виривається із землі, є символом її воскресіння. Якщо дивитися на храм, можна побачити силует постаті блаженного Симеона Лукача, який ніби стоїть на пагорбі і запрошує людей до молитви.

Уся територія також має символіку — навіть Хресна дорога, якщо подивитися згори, нагадує виноградну лозу. Тобто кожен елемент має своє значення.

Водночас ми живемо у XXI столітті, і важливо мати сміливість створювати сучасну архітектуру. Кожна епоха будує свої храми відповідно до часу. Те, що колись було новаторським, сьогодні стало класикою. Так само і цей храм — він відображає наш час і говоритиме про нього наступним поколінням.

— З якими запитами люди найчастіше приходять сюди?

— Найчастіше просять молитви — за військових, за зниклих безвісти, за поранених. Також люди звертаються з проханнями про дар батьківства. Уже є кілька випадків, коли подружжя, яке довгий час не мало дітей, після молитви тут отримало цю радість.

Окрім того, люди дуже потребують розмови. Вони хочуть бути почутими. Часто приїжджають спеціально, щоб поговорити — навіть з інших міст.

Ми ніколи не знаємо, хто зайде в ці двері і з чим прийде. Це можуть бути люди з різних регіонів, з різним досвідом, у тому числі ті, хто пережив війну. І в такі моменти важливо не лише говорити, а й слухати.

Це місце вчить довіряти Богові, бути відкритим до людей і дозволяти Духові Святому діяти через кожну зустріч.

The post “Віра — це недостатньо сказати, що Бог є, Диявол теж є”: розмова зі священником Володимиром Лукашевським (ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.

Про це пише Галка з посиланням на ТСН.

Режисер Ростислав Держипільський переніс дію у сучасність: Маруся Чурай постає зірковою співачкою, яку судять за вбивство коханого — військовослужбовця ЗСУ. Події XVII століття Костенко, на думку режисера, писала про сьогодні. Вистава стала найдорожчою з усіх, що створював театр: тюремна камера головної героїні розміщена просто посеред глядацької зали, над сценою — величезний екран із трансляцією в режимі реального часу, а відеоряд зняв відомий режисер Олесь Санін.

Музику до вистави написав Святослав Вакарчук — це його театральний дебют. Після показу він зізнався, що плакав: день прем’єри збігся з шостою річницею смерті його батька.

Ліна Костенко передала листа для акторів і глядачів через письменницю Марію Матіос, яка зачитала його зі сцени. А після вистави — поговорила з акторами просто по телефону: почула, що це був фурор.

Прем’єра мало не зірвалась: виконавиця головної ролі за кілька годин до початку втратила голос. Вистава розпочалась із годинною затримкою — але театральний фоніатор таки повернув акторці голос.

The post Сльози Вакарчука та дзвінок Ліні Костенко: як пройшла премʼєра «Марусі Чурай» Франківського драмтеатру (ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.

Про це пише “Галка”.

За його словами, у святковий період традиційно зростає кількість інцидентів, пов’язаних із вживанням алкоголю та керування транспортними засобами.

“Всіх попереджаю: йде Паска — є таксі, є інші засоби. Я серйозно до вас звертаюсь, бо, як правило, на Паску і після Паски “весняне загострення” починається. Тому, будь ласка, будьте уважні. Я знаю, про що я говорю”, — зазначив мер.

А щоб не отримати штраф, порадив нетверезим ходити пішки.

“Хочете випити — пішки. Пішки, може, не оштрафують”, — додав Марцінків.

Як писала “Галка”, 30 липня 2024 року в Івано-Франківську на вулиці Вовчинецькій сталася ДТП — автомобіль в’їхав у паркан. За кермом перебував тодішній директор департаменту молодіжної політики та спорту Івано-Франківської міської ради Віталій Матешко. Після цього інциденту його було відсторонено від виконання обов’язків, а наприкінці року — звільнено шляхом реорганізації департаментів.

12 листопада 2024 року Івано-Франківський міський суд визнав Матешка винним у п’яній ДТП. До цього його вже неодноразово намагалися притягнути до відповідальності за схожі правопорушення.

Івано-Франківський міський суд 20 січня 2025 року розглянув чергову справу проти чиновника Віталія Матешка за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння.

The post “Я знаю, про що кажу”: Марцінків закликав підлеглих напідпитку ходити пішки на Великдень appeared first on Galka.if.ua.

Пише “Галка“.

Дискусія про новаторство і спротив змінам

Спікерами заходу стали художній керівник театру, режисер Тарас Бенюк та драматург і письменник Володимир Єшкілєв. Вони обговорили, чому нові театральні тенденції часто не одразу сприймаються в Україні.

За словами Володимира Єшкілєва, світові зміни у театрі не завжди легко приживаються на локальному рівні.

Натомість Тарас Бенюк зазначив, що спротив новому — природний процес:

“Коли з’являється щось нове, воно починає пружинити старе. Це закономірно. Якщо ми говоримо про розвиток і прогрес, то зміни неминучі — має змінюватися і сцена, і актори, і глядач“.

Режисер підкреслив, що сучасний театр не може залишатися статичним, адже разом зі світом змінюється і сприйняття мистецтва. Водночас оцінити справжню цінність новаторства, за його словами, може лише час.

Театр між музеєм і розвагою

Окремою темою дискусії стали можливі стратегії розвитку театрів, які залишаються на консервативних позиціях у добу гіпермодерну.

Володимир Єшкілєв виокремив дві основні моделі. Перша — так званий “театр-музей”, який відтворює класичні постановки у первісному вигляді та зберігає театральну спадщину як експонат.

Інша стратегія — орієнтація на розважальний формат, де театр адаптується під смаки публіки, працює з комерційною складовою та експериментує з шоу-форматами й іммерсивними практиками.

“Це різні підходи, і обидва мають право на існування. Але театр старого типу не буде метамодерним”, — зауважив Єшкілєв.

Водночас, на його думку, у сучасному дискурсі залишаються ті театри, які постійно оновлюють репертуар і працюють із новими сенсами та формами.

Простір для діалогу

Літературно-драматичний клуб “Четверта стіна” у IF DRACO покликаний стати платформою для дискусій та обміну думками про розвиток театру.

Організатори планують проводити зустрічі на регулярній основі — орієнтовно щомісяця. Вхід — вільний.

Як писала “Галка”, Івано-Франківський театр драми і комедії IF DRACO після трирічних мандрів відкриває нову камерну сцену в Палаці Потоцьких.

The post “Театр змінюється – глядач теж”: у Франківську стартував літературно-драматичний клуб “Четверта стіна” (ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.

— Розкажіть про створення агенції “Brendari”. З чого все почалося?

— “Brendari” — це бренд-агенція з Івано-Франківська. Близько 10 років тому ми разом із партнером Миколою Шкварком вирішили створити власний бізнес і робити якісний дизайн — зокрема логотипи. Від початку хотіли працювати саме в Івано-Франківську, бо це місто, в якому нам комфортно.

Починали з локальних проєктів — працювали з бізнесами в Івано-Франківську, Львові, на Буковелі. Розробляли логотипи, пакування, допомагали з візуальною айдентикою. Так поступово напрацьовували досвід і формували своє ім’я у сфері дизайну.

— Сьогодні ви працюєте з великими українськими проєктами. Як вдалося досягти такого рівня?

— Якщо чесно, я інколи й сам дивуюся. Але значною мірою ми завдячуємо саме Франківську. На початку нам довіряли місцеві бізнеси, громадські організації, різні ініціативи. Ми разом із ними росли, навчалися і ставали сильнішими як команда.

Згодом про нас почали дізнаватися в інших містах — працювало так зване “сарафанне радіо”. Клієнти рекомендували нас іншим, і це поступово відкривало нам шлях до більших проєктів. Так ми й вийшли на всеукраїнський рівень.

— Ви працювали над айдентикою футбольних клубів. Чого, на вашу думку, сьогодні бракує українському спортивному брендингу?

— Загалом ситуація в українському спортивному дизайні є стабільною. Ми надихалися глобальним футболом — європейськими клубами та світовими спортивними організаціями.

Першим нашим проєктом у цій сфері була емблема для МФК «Прикарпаття». Це була волонтерська робота, адже ми з дитинства вболівали за цей клуб і хотіли створити айдентику, якою могли б пишатися фанати. Саме тоді ми почали глибше вивчати футбольний дизайн і зрозуміли, що він має свої правила та специфіку.

Емблеми не створюються так само, як логотипи для бізнесу — тут важлива традиція, символіка і впізнаваність. Цей проєкт став для нас стартом: його помітили, і згодом до нас почали звертатися інші клуби.

Щодо загальної ситуації, український футбол не суттєво відстає від європейського в дизайні. Основна проблема — це фінансування. Через війну клуби змушені економити, зокрема й на маркетингу. Водночас вони продовжують активно працювати: розвивають соцмережі, створюють мерч, підтримують військових.

Я вважаю, що українські дизайнери вже досягли рівня, який дозволяє конкурувати на глобальному ринку.

— Ви також працювали над редизайном логотипу фонду “Повернись живим”. Що було найскладнішим у цьому проєкті?

— З початку повномасштабної війни ми вирішили допомагати військовим і волонтерським організаціям через дизайн. Це наша сильна сторона, і ми хотіли використати її з користю.

З фондом “Повернись живим” співпраця почалася випадково — у перші місяці війни вони перебували в Івано-Франківську і шукали дизайнерську підтримку. Через рекомендації вийшли на нас, і ми почали допомагати з різними завданнями.

Згодом стало зрозуміло, що логотип потребує оновлення, особливо з огляду на вихід фонду на міжнародний рівень. Найбільшим викликом було не створити щось кардинально нове, а зберегти впізнаваність.

У редизайні важливо не втратити те, що вже працює. Ми підходили до цього процесу як інженери: аналізували пропорції, товщину ліній, використання логотипа на різних носіях — від цифрових форматів до гравіювання на металі.

У результаті ми не змінили сутність логотипа, а вдосконалили його для практичного використання. Також розробили повноцінну систему айдентики: патерни, шрифти та брендбук, який фонд використовує у своїй роботі.

— Після початку повномасштабної війни ви почали працювати і з військовою айдентикою. У чому різниця між такими проєктами та роботою з бізнесом чи спортом?

— Насправді кардинальної різниці немає. Основна відмінність — у часі. Військовим зазвичай потрібно швидко: є запит від підрозділу або командування, і рішення треба приймати оперативно.

Ми вже створили десятки шевронів від початку повномасштабної війни. Звернення надходять постійно, тому працюємо у форматі черги: поступово беремо проєкти в роботу і передаємо готові рішення.

Якщо говорити про процес, бізнес має більше часу на аналіз, тестування, варіанти. У військовій айдентиці є чіткі правила і обмеження — це досить регульована сфера, де важливо не перевантажити дизайн зайвими елементами.

Частина нашої команди постійно працює над волонтерськими проєктами — шевронами або айдентикою для військових і благодійних організацій. Для нас важливо зробити це швидко, щоб результат одразу почав працювати.

Ці проєкти ми виконуємо безкоштовно — це наша форма допомоги військовим від початку повномасштабної війни.

— Ви реалізували сотні проєктів. Який із них став для вас найбільш емоційним або відповідальним?

— Один із найважливіших для мене — це робота над айдентикою збірної України для “Ігор нескорених”. Ми розробляли форму, у якій українські ветерани представляли країну на міжнародних змаганнях у Канаді.

Нашим завданням було створити дизайн, у якому вони почуватимуться гідно, представляючи Україну. У таких проєктах дуже важливо знайти баланс — не зробити форму надто яскравою або, навпаки, занадто стриманою.

Це був сильний емоційний досвід. Коли я бачив, як українські військові виходять на арену, відчував гордість за команду і за те, що ми стали частиною цього процесу.

The post “Українському бізнесу доводиться економити на маркетингу”: розмова з співзасновником “Brendari” appeared first on Galka.if.ua.

Про це пише “Галка” з посиланням на поліцію Івано-Франківської області.

ДТП сталась близько 22:30 за участі трьох автомобілів – “Jeep”, “Skoda Octavia” та вантажівки “MAN”.

Попередньо відомо, що внаслідок автопригоди загинула водійка автомобіля “Jeep”, 1983 року народження. Ще чотирьох осіб із травмами доставлено до лікувального закладу.

No Caption

No Caption

No Caption

На місце події прибули поліцейські, медики та співробітники ДСНС.

Наразі слідчі встановлюють усі обставини дорожньо-транспортної пригоди.

The post У Галичі в ДТП загинула жінка, ще четверо постраждали (ФОТО, ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.

— Пані Наталіє, розкажіть, будь ласка, про вашу роль у коаліції та професійну діяльність. За що ви відповідаєте?

В я коаліції відповідаю за економічний напрямок. Це для мене природний вибір, оскільки це мій життєвий інтерес. Я є експерткою зі стратегічного планування для бізнесу. Крім того, я очолюю Прикарпатський промисловий кластер, в який входять переважно чоловіки, адже досі існує упередження, що керувати бізнесом — це чоловіча роль.

Тому я пишаюся тим, що ці чоловіки обрали жінку керівницею. Своє основне завдання бачу в тому, щоб жінки заходили в корпоративне управління та загалом у бізнес.

— Пані Аліно, розкажіть про вашу діяльність та напрямки роботи.

На даний час я очолюю сектор у справах сім’ї та гендерної політики при управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради. Це спеціалізований підрозділ, який створили близько двох років тому.

Ми займаємося питаннями гендерної політики, гендерно зумовленого насильства, дискримінації, а також забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Також із 2019 року я заснувала і очолюю благодійний фонд «Крила підтримки», який працює у сфері гендерної політики та психосоціальної підтримки жінок із вразливих категорій.

— Пані Наталіє, які ініціативи та проєкти вдалося реалізувати за останній рік?

Наприклад, ми спільно з центром зайнятості провели дослідження серед жінок, які шукають роботу, щодо їхньої готовності перекваліфіковуватися на нетипові професії.

Існувало упередження, що жінки не хочуть йти в так звані «чоловічі» професії. Але результати показали, що жінки готові перекваліфіковуватися, працювати в нових сферах і розвиватися.

Це важливо і для них, і для економіки загалом. Наприклад, якщо працювати нянечкою в садочку, зарплата становить близько 8 тисяч гривень, тоді як операторка верстата з числовим програмним керуванням може отримувати близько 40 тисяч гривень. Це суттєва різниця.

— Пані Аліно, розкажіть, будь ласка, про ваші досягнення та реалізовані проєкти.

Ще у 2023 році за підтримки Українського жіночого фонду ми реалізували тривалий, майже річний проєкт — інтеграцію жінок ВПО в громаді. Було багато напрямків, заходів і завдань. Жінки мали можливість проявити себе, а команда фахівців працювала з ними від кризових станів до формування лідерських якостей.

Наше завдання полягало в тому, щоб підтримати жінку в складних життєвих обставинах, надати їй психосоціальну, юридичну та психологічну допомогу, а згодом допомогти їй стати лідеркою.

Також ми реалізували проєкт «Школа жіночого лідерства». Він тривав кілька місяців, але за цей час вдалося провести 48 заходів у різних напрямках.

— Пані Наталіє, як коаліція «Прикарпаття 1325» впливає на обласний план та які зміни вже вдалося реалізувати?

Ми розпочали з проведення курсів фінансової грамотності та підприємництва для жінок. Відтоді маємо багато прикладів, коли жінки відкрили власну справу, реалізували себе в бізнесі, а деякі вже створюють робочі місця та виплачують заробітну плату.

У цьому і є роль громадських організацій у реалізації програми «Жінки, мир, безпека». Важливо не лише надавати психологічну підтримку та розвивати лідерські якості, а й створювати можливості для економічної реалізації.

Я можу сказати, що в нашій громаді щонайменше дві жінки вже стали підприємицями завдяки таким ініціативам.

— Пані Аліно, як відбувається реалізація програми та які зміни вже вдалося впровадити?

Цього року стартує новий Національний план дій на 2026–2030 роки. Для мене було важливо, щоб у ньому були враховані інтереси громадськості та цільових груп.

Я є секретарем міжвідомчої ради з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству та торгівлі людьми, тому безпосередньо займаюся організацією її роботи. До процесу були залучені представники громадських організацій, які подавали свої ідеї.

Локалізація плану відбувається знизу — від потреб людей. Ми враховували, чого потребують жінки, які саме виклики мають різні категорії бенефіціарів.

Як кажуть, «нічого для людей без людей». У нашому випадку — нічого для жінок без жінок. Саме тому всі ідеї були зібрані, включені до локального плану дій, після чого його затвердили на міжвідомчій раді та представили на обласному рівні й у межах коаліції. Далі ми працювали над його реалізацією.

— Пані Наталіє, якою ви бачите роль коаліції «Прикарпаття 1325» через кілька років? Які зміни потрібно закладати вже зараз?

Дуже важливо працювати з жінками ще тоді, коли вони є підлітками. Як людина, яка відповідає за економічну спроможність, я переконана, що про фінансову незалежність потрібно говорити не тоді, коли жінка вже доросла, а значно раніше.

Ми вже мали кілька проєктів із ліцеєм №6 у Калуші, де проводили навчання для учнів. Це були змішані групи — і дівчата, і хлопці, що є важливим, адже не має бути поділу. Ми працювали над створенням шкільного підприємництва.

У ліцеї вже діють два такі проєкти: вирощування мікрозелені та шкільна крамниця. Наступний етап — розвиток технологічного бізнесу. Як Прикарпатський промисловий кластер, ми пообіцяли підтримати їх у разі створення технічного стартапу — зокрема фінансуванням і розвитком підприємницьких навичок.

Я вважаю, що такі підходи потрібно впроваджувати як на рівні держави, так і області. Це наш план на найближчі роки.

— Пані Аліно, як ви бачите роль коаліції в майбутньому та що потрібно зробити вже зараз?

На мою думку, ключове — це підтримка ініціатив, які йдуть від самих людей. Важливо, щоб це не було лише виконанням Національного плану дій «згори вниз», а щоб враховувалися реальні потреби.

Наприклад, зараз ми працюємо над розвитком соціального підприємництва. Це також відповідь на запит жінок. Багато з них працюють до пізнього часу і не мають із ким залишити дітей, адже садочки працюють до вечора.

Тому ще з 2020 року в мене є ідея створити соціальне підприємництво на базі благодійного фонду «Крила підтримки». У нашій команді є педагоги, соціальні працівники, фахівці різних напрямків, які можуть забезпечити такі послуги та закрити цю потребу.

— Пані Наталіє, чому важливо залучати громаду та експерток до формування таких планів?

Я наведу приклад із нашої громади. У 2021 році ми розробляли стратегію розвитку міста і почали з опитування людей. Це був нестандартний підхід.

Ми провели 20 фокус-груп, де люди обговорювали свої ідеї. Також провели відкрите опитування для всіх охочих. У результаті отримали 978 ідей.

Звісно, всі реалізувати неможливо через обмежений бюджет, але далі вже відбувався відбір тих, які можна втілити. І навіть попри війну, ця стратегія зараз реалізовується з випередженням.

— Пані Аліно, чому важливо залучати жінок і громадські організації до ухвалення рішень?

Якщо ми формуємо рішення через опитування і враховуємо думку людей, тоді ці ініціативи потрапляють у плани дій і дають значно ефективніший результат.

The post “Ми допомагаємо пройти жінці від кризи до лідерства”: як діє коаліція “Прикарпаття 1325” (ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.

Про це пише “Галка” з посиланням на “Прикарпаттяобленерго”.

З 2011 року АТ “Прикарпаттяобленерго” впровадило та продовжує розвивати комплексну природоохоронну програму зі збереження біорізноманіття “Лелека”. Відповідно до цієї програми, працівники компанії працюють над виготовленням та встановленням металевих платформ, які “піднімають” гнізда крилатих, споруджених на електричних опорах, вище рівня електричних проводів.

“Дані платформи, які встановлюються на опори, служать не тільки для зберігання безпеки пташок, а й для безперебійного постачання електроенергії. Кожного року, коли лелеки навесні повертаються додому, вони доспоруджують свої гнізда, докладають гілочки, через це нижні шари попередніх матеріалів просідають на проводи. І так як бузьки будують свої гнізда з дерева, ганчір’я – це може спричинити обривання проводів”, – пояснює майстер ВДЕМ-2 Коломийської Р СЕЕМ Василь Бабіїв.

До кінця 2026-го року у планах енергетиків – встановити 91 лелече гніздо, частину з них уже встановлено до прильоту бузьків.

The post “Щоб не пошкоджували проводи”: прикарпатські енергетики показали, як встановлюють платформи для лелечих гнізд (ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.

Про це пише “Галка” з посиланням на міського голову Івано-Франківська Руслана Марцінківа.

“На жаль, шестеро людей в лікарні, серед них шестирічний хлопчик. Їхній стан стабільний, життю нічого не загрожує”, – каже міський голова.

Окрім того, Марцінків повідомив, що двох людей сьогодні вже випишуть з лікарні.

Як писала “Галка”, 24 березня вдень російські війська атакували Івано-Франківськ ударним БПЛА. Внаслідок атаки загинув 51-річний військовослужбовець івано-франківського 50-го полку Національної гвардії України, солдат Володимир Шкрумеляк. Разом із ним обірвалося життя його 15-річної доньки Анелі.

The post “Стан стабільний, життю нічого не загрожує”, – Марцінків про постраждалих внаслідок атаки рф на Франківськ (ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.

Як виникла ідея створення організації та притулку “Рудий Пес”, і хто стоїть за цією ініціативою?

– Організація створилася завдяки кільком небайдужим дівчатам. У нас немає найманих працівників, СММ-спеціалістів чи адміністраторів — це звичайні люди, які мають роботу, сім’ї та щоденні обов’язки. Але водночас вони не можуть залишатися осторонь і вже багато років допомагають тваринам.

Згодом з’явилася ідея об’єднати зусилля, щоб мати змогу допомагати більше. Так виникла організація. Притулок також став вимушеним рішенням — як місце тимчасової перетримки для тварин від моменту порятунку до потрапляння в нову домівку.

Як проходить звичайний день у притулку — від ранку до вечора?

– Перш за все, по приїзду на притулок у нас є будиночок. У ньому мешкають хворі тварини, які потребують лікування, старенькі, які не можуть перебувати у вольєрах, а також цуценята, яким важливо бути в теплі. Спершу заходимо до них: вигулюємо, даємо ліки, годуємо.

Далі починається обхід території — щоденне прибирання вольєрів, миття мисок, годування, наливання води. Воду доводиться набирати вручну і розносити. За можливості стараємося вигулювати собак. Контакт із людиною та соціалізація для них дуже важливі.

Також у нас є особливий мешканець — собака-спинальник, який не може ходити і пересувається на передніх лапах. Він живе в окремій кімнаті й потребує додаткового догляду: йому перестеляють, миють, годують, приділяють увагу. Якщо дозволяють час і погода, його вивозять на прогулянку на візочку.

Звідки організація отримує кошти на утримання тварин, лікування та необхідні речі?

– Наша організація не має жодного фінансування з державного бюджету чи від міської влади. Ми існуємо завдяки донатам небайдужих людей.

Витрати — це не лише утримання притулку, а й лікування, яке часто потребує значних коштів, перевезення тварин до нових домівок та інші необхідні речі. Це великі витрати, без яких неможливо забезпечити повноцінну допомогу.

Ми вдячні всім, хто підтримує: донатами, репостами чи коментарями. Кожна допомога має значення і є важливою для існування притулку.

Як тварини потрапляють до притулку — ви їх знаходите самі чи звертаються люди?

– Їх не потрібно шукати. Вони з’являються самі — через звернення людей. Наприклад, за останні кілька днів у нас додалося близько 30 цуценят.

Часто телефонують і повідомляють про такі випадки. Нещодавно, у неділю ввечері, звернулася дівчина: в області викинули два виводки цуценят. В одній коробці було восьмеро двомісячних, в іншій — семеро новонароджених, ще сліпих і безпорадних. У таких ситуаціях розумієш, що місця вже немає, але доводиться шукати вихід і брати тварин, бо без допомоги вони не виживуть.

Як часто тварини з притулку знаходять нові домівки?

– Це залежить від людей — від того, наскільки активно допомагають із поширенням інформації та пошуком родини. Забрати тварину в притулок — не означає врятувати її повністю, адже найважливіше — знайти їй дім.

Поширення дописів, коментарі та увага людей справді дають результат. Наприклад, за минулий рік ми прилаштували 780 тварин, а роком раніше — 750. Якби цього не відбувалося, притулок просто не зміг би функціонувати, адже ресурсів для утримання такої кількості тварин не вистачило б.

Чи була за час вашої роботи історія, яка запам’яталася найбільше?

– Мені одразу згадується історія собачки Лайми. Це було багато років тому, але вона досі залишилася в пам’яті. Вона жила у дворі, за нею доглядали, але одного дня її сильно покусали інші собаки. У неї були дуже важкі рани.

Тоді ще не було можливостей лікування, як зараз, тому багато робили власними силами. Я щодня їздила до неї, робила перев’язки. Їй провели складну операцію з пересадки шкіри — це був тривалий процес реабілітації, який зайняв кілька місяців.

З часом вона одужала, і для неї знайшли родину. Ми відвезли її в Яремче. Це було емоційно складно, але водночас радісно, що вона отримала дім. Згодом нові власники надсилали фото — вона добре адаптувалася і живе своє життя.

Як люди можуть допомогти вашій організації?

– Маленької допомоги не буває — важлива будь-яка підтримка. Навіть без фінансових внесків можна допомогти: поширення дописів, коментарі чи лайки також дають результат.

Ми відкриті до нових ідей і співпраці, адже часто бракує ресурсу на розвиток і комунікацію. Важливою є і фізична допомога — приїжджати до притулку, адже для тварин необхідний контакт із людьми.

Зараз у нас триває збір на електропостачання притулку. Це базова потреба: необхідно обігрівати приміщення, прати речі для тварин, забезпечувати належні умови догляду. Частину процесів наразі доводиться виконувати вручну, тому встановлення обладнання значно полегшить роботу. Загальна сума збору — 160 тисяч гривень.

The post “Безпритульні тварини потребують уваги людей”: інтерв’ю зі співзасновницею БО “Рудий пес” Тетяною Котоловською (ВІДЕО) appeared first on Galka.if.ua.