“Нас часто називають сектою”, – як франківський священик живе і працює у Сибіру

Автор: Турій Роман

09 Гру, 2018 18:20

“Нас часто називають сектою”, – як франківський священик живе і працює у Сибіру

Отець Василь Мельникович з Івано-Франківська майже десять років служить у Сибіру. Там він обслуговує три парафії для греко-католиків. Для того, аби навідатися до своїх вірних, йому доводиться долати чималу відстань.

Василь Мельникович закінчив Івано-Франківську духовну семінарію у 2006 році. Після того навчався у Польщі на ліцензіатських студіях, де закінчив курс канонічного права. А після висвячення почав шукати місце роботи. Саме тоді й появилася можливість поїхати в Сибір. Про це він розповів в інтерв’ю “Західному кур’єру”, інформує “Курс”.

“Ми з дружиною порадилися і вирішили, що їдемо. Куди їду, не знаю. Росію знаю, бо в Москві живе сестра. Але далі Москви я більше нічого не знав. Правлячий єпископ єпархії благословив мене на таку подорож. З 2009 року служу в Тюменській області у Ханти-Мансійському окрузі. Обслуговую громади у Мегіоні, Нижнєвартовську, Лангепасі”, – розповідає отець Василь.

Коли приїхав туди жити, то було непросто. Служили у квартирах, в офісах, в приватних будинках.

“Мені помогло те, що я вихований за часів підпілля. Парафіяни, котрі на той час були у Мегіоні, були хрещені у православній церкві. На початках для тих людей було трохи дивним і навіть нестандартним приходити на службу у квартиру. Приходило двоє-троє людей. Мужчин майже не було. Коли я служив у Мегіоні у 2010 році, то якось вдалося отримати приміщення. Отоді вже люди почали збиратися на службу сім’ями. Поступово громада розрослася до 14-15 сімей. Це ті сім’ї, котрі там проживали ще до мого приїзду. Цього року адміністрація забрала це приміщення, тому ми знову повернулися у квартиру. У час служіння ми їздили на північ за 700 кілометрів до Уренгою. Пробували зібрати людей. Але вся проблема полягає в тому, що для згуртованості громади і нормального служіння священик має бути на місці, на парафії. А коли я приїжджав раз у місяць чи раз у три місяці, то людей просто нереально зібрати. А коли я вже прибув у Мегіон, то там була можливість побудувати дім-храм. Це такий своєрідний молитовний дім. Ми його у 2014 році посвятили. Тоді ж мене перекинули на Нижнєвартовськ. У 2016 році там ми почали будувати повноцінний храм”, – говорить священик.

За його словами, у Сибіру нема юридично зареєстрованих греко-католицьких парафій, є тільки групи. У Нижнєвартовську є римо-католики.

“Ми є католиками візантійського обряду. Прямого переслідування зі сторони тамтешньої влади тільки через те, що ми греко-католики, нема. А взагалі-то я є священиком для всіх. Там немає різниці, звідки люди приїхали. У нас є білоруси, росіяни, українці, українці польського походження. Я служу у двох обрядах, тому маємо літургію і месу. Зважаючи на те, що ми збираємось на молитву у приватному секторі, то нас часто називають сектою. Може, як буде церква готова, то будуть на нас якось по-іншому дивитися. Але зараз нас сприймають як секту. Хоча часто трапляються випадки нерозуміння ставлення до релігії та до церкви. Буває, що звертаються із інших конфесій із проханням похоронити померлих родичів тощо”, – каже він.

 У Мегіоні Василь Мельникович відновив традицію кроплення домів йорданською водою, бо до цього там такого звичаю не було. У Нижнєвартовську священик спільно з парафіянами їздить за місто, відпочиває, співає церковні пісні.

“Я приїхав служити, а не на заробітки. Якби я був заробітчанином, то, очевидно, ми б нічого там не робили і навіть не починали б будувати церкву. В мене завжди була така місія – зробити щось корисне для церкви, навіть якщо я на тій парафії лише два чи три дні”, – підсумовує Василь Мельникович.

Приєднуйтеся до каналу “Галки” у Telegram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні!