“1337 днів не була вдома”: історія диспетчерки ДСНС з Луганщини, яка рятує життя на Прикарпатті (ВІДЕО)

Олена Артеменко — диспетчерка оперативно-координаційного центру ДСНС, яка майже 20 років рятує людей. Повномасштабне вторгнення зустріла на Луганщині, звідки разом з сім’єю переїхала на Прикарпаття. Вона вже 1337 днів не була вдома, але продовжує працювати і мріє повернутися на звільнену Луганщину.

Про це пише Галка з посиланням на Головне управління ДСНС України в Івано-Франківській області.

Олена Артеменко обрала професію диспетчерки ще в дитинстві, бачачи роботу своєї мами. Вона обожнює свою справу вже майже 20 років.

“Рятування людей — це дуже відповідальна місія. Коли поступають до нас дзвінки, ми мусимо швидко та якісно зреагувати на повідомлення. Від нашої професії, від нашої реакції залежить життя людини”, — розповідає Олена.

У 2022 році Олена разом з сім’єю переїхала з Луганщини на Прикарпаття, де її радо зустріли люди та керівництво ДСНС.

“Завжди мені хотілося побувати в горах, в Карпатах. І, на жаль, ця мрія здійснилася вже тоді, коли почалося повномасштабне вторгнення”, — каже жінка.

Під час повномасштабного вторгнення, коли Олена працювала на Луганщині, їй надходили жахливі дзвінки. Горіли цілі вулиці від бомбардувань, люди плакали, просячи про допомогу.

Одна з найстрашніших історій — дзвінок жінки з Попасної, у будинок якої влучив снаряд:

“Дівчатка, допоможіть мені, направте допомогу, в мене син під завалами. Я чую, як він дихає, я чую його стогін”.

На той момент вони вже не могли нічого вдіяти, бо люди знаходилися в зоні, куди не можна було направити допомогу. Дзвонили навіть діти:

“Тьотя, поможіть нам, в нас тут бомбардування, страшно. Тьотя, допоможіть нам виїхати. Ти почуваєш себе винним, що на той момент не міг надати ніякої допомоги. Я не знаю їхньої подальшої долі. Сподіваюся, що з ними все добре, що вони живі”, — ділиться Олена.

24 лютого 2022 року о 16-й годині Олена вийшла з дому і до сьогоднішнього дня так і не повернулася.

“Для когось це 1337 день повномасштабної війни. А для мене — 1337 день, як я не була вдома”, — каже диспетчерка.

Її найбільша мрія — повернутися на вільну Луганщину, зустрітися з людьми, з якими там працювала.

“Думки матеріалізуються. Треба думати, треба надіятися. І, можливо, воно так і буде, що буде вільна Луганщина, що ми повернемося, що все буде добре”, — вірить Олена.

Олена закликає людей не ігнорувати повітряні тривоги та бути обачними.

“Під час таких дзвінків ми маємо себе тримати в залізних рукавицях, надавати якісну допомогу, реагувати швидко і рятувати людей. А коли люди кажуть: дякуємо, ви нам допомогли, вчасно все зробили — це дуже гріє душу”, — каже диспетчерка.