Кирилюк Микола Іванович – доцент кафедри ортопедичної стоматології Івано-Франківського національного медичного університету. З впевненістю його можна назвати одним з найстарших та найдосвідченіших практикуючих стоматологів нашого міста, адже до роботи він взявся ще у 1978 році.
З нагоди Міжнародного дня стоматолога, який відзначають щорічно 9 лютого, “Галка” поспілкувалася з Миколою Івановичем. Ми розпитали про його багаторічний медичний шлях, про стоматологію в юні роки та чи стали франківці краще стежити за здоров’ям ротової порожнини.
– На сайті ІФНМУ зазначається, що Ви доцент кафедри ортопедичної стоматології. Які саме стоматологічні проблеми ви лікуєте?
– Вже із самої назви кафедри проступає тріада основних завдань – це фахова підготовка майбутніх лікарів стоматологів, науково-дослідницька діяльність та впровадження новітніх розробок у лікувальну практику і навчальний процес, а також – консультування складних хворих та безпосереднє надання ортопедичної стоматологічної допомоги пацієнтам. Тобто в нашій справі потрібно поєднувати вміння вчити та самому вчитися, лікувати хворих, виховувати всебічно розвинутих молодих спеціалістів, які в першу чергу за хворобою мають бачити ще й людину. Цим і займаюсь, а ще відповідаю за наукову роботу кафедри.
– Скільки років практики у стоматології Ви маєте?
– Практичною стоматологією займаюся з 1978 року (понад 42 роки), відколи закінчив Львівський медичний інститут. Післядипломна інтернатура в Івано-Франківській обласній стоматологічній поліклініці тоді була практичною роботою із самостійним робочим місцем та лікуванням хворих від 50% норми лікаря на терапевтичному прийомі, і аж до 100% на хірургічному, якщо ти справлявся.
Пригадую, як товаришу треба було «відпроситися» з роботи за сімейними обставинами. Головна лікарка була не проти, якщо він знайде собі заміну серед інтернів. І такою заміною виявився я, хоча для цього необхідно було відпрацювати свою і його зміни підряд, а це 11 робочих годин. При тодішніх розбірних скляних шприцах та не досить ефективному анестетику «Новокаїн» непродуктивний час хірурга збільшувався, і ввечері мені здавалося, що зображення цих зубів починають спливати перед очима. Підвели з медсестрою підрахунок по журналу – 67 видалених зубів за день.
Набута підготовка пригодилася у наступній самостійній чотирирічній роботі в селі Серафинці та Городенці, які назавжди в моєму серці. З 1983 року професійна робота пов’язана з «рідною» кафедрою, на якій, як по сходинках, пройшов шляхами клінічного ординатора і старшого лаборанта з поєднанням викладання, асистента, доцента. Певний час виконувача обов’язків завідувача кафедри, відповідального за створення відділення підготовки зубних техніків, що тепер при медичному коледжі. Захистив кандидатську дисертацію, маю винаходи та наукові й педагогічні публікації, читаю лекції. Тому на кафедрі працюю майже від початків її формування і не в уяві розумію своїх співробітників, кожен із яких тою чи іншою мірою є моїм учнем. Завжди відчуваю повагу колег та адміністрації університету і це приємно, а порахувати стаж тепер не важко. Працюю не так вже й довго, бо поки що навчаю в основному лише дітей тих батьків, яких колись вчив.
– Якою була стоматологія у Ваших юних роках? А яка вона тепер?
– Для теперішніх молодих лікарів, і таких же пацієнтів, дещо з минулого може сприйматись як просто фантастика. Якби пробувати сказати, що ці дві стоматології відрізняються як земля і небо, то все одно буде не зовсім точно, бо сучасна – вже не небо, а всесвіт, що стрімко розширюється.
В ті часи стоматологія була «стабільною і прогнозованою». Ти заставав технології попередників, працював так все професійне життя, потім їх продовжували в роботі умовні діти, внуки та правнуки. Розвиток був, але основний атрибут стоматолога-ортопеда у вигляді так званої наковальні та молоточка для штампованих коронок не змінювався століття. Жартома ортопедів і зубних техніків називали «ковалями свого щастя».
З оснащенням мого першого робочого місця в сільському кабінеті просто дуже повезло, що він був на балансі підприємства яке допомогло фінансово з придбанням сучасного обладнання, зокрема установки з двома турбінними та двома пневматичними наконечниками, апарату для електрофорезу, електроодонтоміра, діатермокоагулятора, композитів і алмазних борів та тодішньою мрією стоматологів – безголкового ін’єктора. Але бюджетні кабінети з тодішніми вібруючими та тупими борами, та низька ефективність знеболення асоціювались у пацієнтів, особливо дітей, зі страхом лікування зубів на все життя.
Це був «стоматологічний конвеєр», коли на прийом відводилося 20 хвилин, а пломби були цементні – слабкі та неестетичні, тому через це нерідко передні зуби навіть школярам необґрунтовано покривали металевими коронками, серед яких із золота вважалась символом «добробуту і естетики». Здорові корені зубів переважно не відновлювали, а видаляли.
Навіть на кафедрі вживані чеські турбінні установки почали поступово з’являтись лише із середини 80-х, а відбитки знімали гіпсом, бо кращі силіконові відбиткові матеріали в область не постачалися – їх можна було десь «купити по знайомству» хіба що у Львові, адже стоматологічні матеріали ніде вільно не продавалися.
Той період тодішньої планової економіки пам’ятається постійними дефіцитами то на пульпоекстрактори, то на алмазні і твердосплавні бори, то на гільзи для коронок, то ще на щось, навіть інколи на гіпс.
З часом все це якось призабувається, але ж був період, коли вранці ідеш на роботу, а під корпусом міської стоматологічної поліклініки біля пів сотні живої черги з третьої години ночі, щоб лише записатись на протезування. На відміну від теперішнього часу, коли майже з будь-якої точки міста можеш побачити один чи кілька стоматологічних кабінетів, тодішні зубопротезні потужності міста і приміських сіл обмежувалися обласною і міською стоматполіклініками та кількома кабінетами великих підприємств. Приватна стоматологічна практика була заборонена і хоч окремі лікарі, приховано на дому надавали зубопротезну медичну допомогу, якою не забезпечувала держава, то для потреб населення її було недостатньо.
Досягнення обласної стоматологічної поліклініки по ліквідації черги на протезування було враз знищене з появою у 1984 році технології покриття стальних коронок нітридом титану (під колір золота) – пацієнти масово почали замінювати свої ще нормальні, але не жовті конструкції чим створили черги знов. До того ж покриття це мало негативні впливи на організм.
Перші технологічні прориви все ж ішли від кафедри – збереження коренів штифтовими конструкціями та вкладками, зубні стрічкові імплантати, які хоч виточувались на місцевому заводі, але нерідко функціонували досить довго, це протезування металокерамікою, ливарне пресування та інші удосконалення в знімному протезуванні.
Проте все це, як я вже говорив спочатку, лише стоматологічне небо, але не всесвіт, адже прогрес визначається загальним розвитком науки та вмінням володіти часом. Незважаючи на колективні зусилля «докомп’ютерного» покоління науковців, багато часу вимушено витрачалося непродуктивно.
Тепер багатьом важко уявити як все вручну конспектувалося у переповненому читальному залі, як друкували на машинці з копіркою між аркушами, слідкуючи за переносами останніх слів у рядку, щоб не вийти на поле, бо граматична помилка в останньому слові сторінки дорівнювала її передруку заново. А команди копіювання вирізання і вставлення на чернетках виконувались ножицями та клеєм, в якості фотографії можна було переконатись лише після проявляння всієї фотоплівки.
Графіки та діаграми треба було малювати «вередливою» тушшю, фотографувати, а потім кожне фото вклеювати в кожен екземпляр дисертації. Фотографувати в бібліотеці не дозволялось – треба було платно замовляти негативи фотографій чи ксерокопії і чекати поки вам їх пришлють поштою, щоб з негативів друкувати фото, а ще для певних мов залучати перекладачів. І це не фантастика, а відмотана назад прожита реальність.
Тому приємно, що розвиток стоматології зараз базується на сучасних високотехнологічних розробках та цифрових технологіях, які до того ж невпинно прогресують. Є можливість побачити, поміряти і промоделювати в різних програмах раніше невидиме. Сканувати ротову порожнину, відбиток чи модель і перевести все це у віртуальне 3D зображення та пересилати інформацію для консультації чи виконання високоточної роботи будь-де в Україні чи закордоном. А спеціальний фрезерувальний апарат з блоку сучасного стоматологічного матеріалу сам виточує зубний протез. З’явилися матеріали міцні, естетичні і дуже сприйнятливі для організму людини. Все це розвивається по прогресуючій, тільки встигай слідкувати. Тобто і вибір великий, і без черг, лиш би було доступним для пацієнтів. Проте і лікарі тепер повинні інтенсивніше самовдосконалюватися, щоб не відставати у професійному розвитку.
– Як Ви оцінюєте здоров’я франківців? Вони стали частіше звертатися до стоматологів чи й надалі бояться лікарів?
– На мою думку, покращення можливостей ефективно проводити цілий ряд раніше неприємних чи болючих процедур поступово сприяє довірі до стоматологів – і це не може не мати позитивних тенденцій, але процес відбувається поступово. Для недовіри багато не треба.
– Що побажаєте своїм колегам в День стоматолога?
– В наших побажаннях небезпідставно пріоритетом завжди є здоров’я, але в теперішній складний час пандемії все це набуває ще більшого особливого значення і смислу, оскільки за визнанням фахівців – саме стоматолог ризикує найбільше, бо працює з розпиленими аерозолями ротової порожнини.
Тому бажаю колегам ретельного захисту, щоб зберегти себе і своїх близьких, неодмінно хорошого настрою, удачі професійної та особистої, постійного вдосконалення у покликанні дарувати здоров’я, усмішку і впевненість людям. І нехай наше відношення і професіоналізм викликають лише подяку.
Розмовляла Тетяна ЗЕЛІНСЬКА
Фотограф Юрій ВАЛЬКО
ФОТО ТИЖНЯ
