7 книг, які доводять, що не все так погано

Автор: Єва Жасминова

22 Бер, 2020 19:05

7 книг, які доводять, що не все так погано

Редакція Vogue  підготувала добірку найкращих книг на злобу дня — від класичних антиутопій до сучасних апокаліптичних романів.

«1984», Джордж Орвелл

Хто не читав Орвелла, той не знайомий насправді з жанром антиутопії. Свій ключовий роман «1984» автор написав у 1947 році, натхнений ненавистю й глибоким презирством до тоталітаризму. Революціонер за натурою, він розчарувався в СРСР як у його продукті, а Сталіні — як у зрадникові. У «1984» він зображує фантастичний світ: тоталітарну державу, якою керує всесильна Партія, Міністерство правди, що переписує історію на догоду режиму, повсюдне стеження й доносництво, усунення невгодних і незгодних … Не такий уже далекий від реалій тих часів сюжет, чи не так?

«Ми», Євген Зам’ятін

«Справжня література може бути тільки там, де її роблять не виконавчі й добросерді чиновники, а безумці, самітники, єретики, мрійники, бунтарі, скептики». Цей фрагмент статті Зам’ятіна був його письменницьким кредом, художнім утіленням якого став роман «Ми». Дія в книзі розгортається в далекому 32 столітті. У суспільстві тих часів у людей замість імен — номери, замість волосся — гладко поголені голови, замість одягу — єдина уніформа. Любов під забороною, секс — за квитанцією, яку виписує державна установа, а найгірша хвороба, здатна вразити людську істоту — виникнення душі. Саме цю «пухлину» діагностують у головного героя, який раптом починає розуміти: з миром, у якому він живе, не все гаразд. Ця думка стає початком його боротьби. І початком краху звичного й порівняно безпечного життя.

«Механічний апельсин», Ентоні Берджес

Бестселер Берджеса ліг в основу однойменної стрічки, яку зняв режисер Стенлі Кубрик. У центрі сюжету — банда юнаків, що втілюють у собі підліткову жорстокість і непокору. Побиття старого для хлопців — весела розвага, грабіж — звичайний спосіб роздобути грошей на пиятику, а вбивство — інцидент, не вартий зайвих хвилювань. Роман розкриває антиутопічну ідею того, що жити в цьому світі простіше не стане ніколи, а безжалісність і злість втілюватимуться все в нових і нових поколіннях молоді.

Песимізм автора і загальний настрій книги зрозумілі: Берджес писав «Механічний апельсин», страждаючи від пухлини мозку й хворобливих спогадів про дружину. Під час Другої світової її, вагітну, по-звірячому побили молоді дезертири. Дитину вона втратила, після чого намагалася накласти на себе руки. Фінал життєвого шляху першої дружини письменника був сумним: не витримавши проби, жінка спилася й померла.

«Не відпускай мене», Кадзуо Ишіґуро

Написав книгу британський автор японського походження, яке відчувається і в тематиці, і в стилістиці тексту. У 2006 твір визнано найкращим романом року, і до сьогодні він уходить до сотні найкращих англійськомовних книг сучасності за версією «Time». Головна героїня роману, 30-річна жінка, згадує про свої будні в установі особливого типу в період антиутопічної Англії XX століття. Це інтернат, у якому дітей клонували й ростили як донорів для пересадження життєво важливих органів. Кеті Х. розповідає про те, що стало з її друзями, що виросли в цьому інтернаті. І про те, що стало з нею самою, адже там як живий біоматеріал з’явилася на світ і вона сама.

«Запрошення на страту», Володимир Набоков

Більшість читачів Набокова знає за «Лолітою» й «Камерою обскура». Ці твори можна любити, можна ненавидіти, але до них складно бути байдужим. Те саме стосується антиутопії «Запрошення на страту», у якій головний герой, 30-річний учитель, виявляється приреченим на страту за непрощенний злочин — він незрозумілий оточенню. Роман оповідає про останні 20 днів життя героя, про його переосмислення власної долі й погляду на сучасне йому суспільство. Книга яскраво змальовує зовсім абсурдний судовий процес і таку ж абсурдну страту, під час якої стає ясно: з усіх присутніх на ній, єдиний праведник — сам злочинець.

«Оповідь служниці» Марґарет Етвуд

Маргарет Етвуд — чотири рази фіналістка й двічі переможниця Букерівської премії. А ще феміністка й активна поборниця гендерного рівноправ’я. Її погляди на життя вповні відбиті в «Оповіді служниці», фантастичній повісті, яка, втім, перегукується з реаліями сучасного світу (принаймні з реаліями деяких країн). У світі, який зобразила письменниця, є лише три типи жінок. Перші — Дружини, і їхнє завдання — догоджати чоловікам. Другі — служниці, їхня функція — дітородіння. Третіх, нездатних до репродукції, відряджають на території, забруднені хімічними відходами, де вони швидко, але болісно вмирають від отруєння. Але Етвуд не була б Етвуд, якби хтось в її романі не збунтувався. Ось тільки до чого призведе це головну героїню?

«Червоний годинник», Лені Зумас

Події роману Лені Зумас розгортаються в сучасній антиутопічній Америці. Аборти, ЕКО й можливість для самотніх жінок усиновити дитину — під забороною. Вся політика держави спрямована на «відновлення авторитету сім’ї й поліпшення демографічної ситуації». В умовах такої політики зображено життя п’яти жінок, таких різних, але які мають одну спільну мету — повернути собі право володіння власним тілом. Це — бунт. А бунт небезпечний.

Приєднуйтеся до каналу “Галки” у Telegram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...