Словацька фортеця Спішський Град виглядає саме так, як має виглядати фортеця: мальовничо, готично, романтично, ностальгічно. Масивні вежі, високі мури, мощені бруком дороги. Для повноти вражень бракує хіба вдягнених в обладунки лицарів. Втім, не зле і без них.
Замкова гора від давніх давен приваблювала своєю неприступністю. На двісті метрів здіймається вона над навколишньою рівниною — немов натяк на близькі скелі сивих Татр. Укріплення на цьому місці були майже безперервно упродовж двох тисяч років!
З найдавніших поселенців найактивнішими вважаються кельти. Археологи твердять, що за сто-двісті років до нашої ери тут вже кували залізо. На згадку про словацьких кельтів і срібні монети тої доби. Древній Спиш захищали земляні вали, місцями підмуровані каменем.
За кількасот років замість кельтів тут вже ґаздують слов’яни. Після певного запустіння татарських часів Замкова гора знову стає на службу людям.
На рубежі XI-XII століття Спиш активно розбудовується. Центром фортеці стає замкова вежа, зведена на найвищій точці пагорбу. Мереживо стін та урвищ утворювало систему внутрішніх дворів.
У першій половині XIII століття будується двоповерховий укріплений палац у романському стилі. Поруч — каплиця. Тоді ж в’їзна брама дістає перші металеві ґрати.
Замковий виходок.
Шлях на вежу.
Клікабельна панорама з вежі.
В другій половині XIV століття замок отримує поповнення — середній двір. Трішки згодом муром та ровами до загальної укріпленої території долучають нижній двір.
Така велика господарка була по кишені не кожному, навіть коронованому правителю. Спишський град часто змінює власників. Іноді, переходячи у спадок, фортеця на десятиліття залишалась без ґаздів — за таке майно суперечки між спадкоємцями могли тривати довго.
Втім, прогрес військового діла ставить на прямому призначені замку жирний хрест. Після кількох пожеж та дрібних руйнувань кінця XVIII століття твердиня вже мало кому потрібна. Безумовно, до руйнації Спиша долучились і навколишні селяни — ще б пак, адже поруч простоює ціла гора непотрібного нікому будівельного матеріалу.
Влада робить кілька спроб консервації найбільшого словацького замку. Сучасний його стан — наслідок робіт, розпочатих в 1961-му році. Приблизно від тоді замок стає музеєм. У 1993-му комплекс включено до списків Світової спадщини ЮНЕСКО.
Між іншим, буквально за кілометр-два заховалась ще одна пам’ятка з того ж списку — церква Святого Духа в селі Зехра. Будівництво храму завершили давненько, в 1275-му році.
Цікаво, що вапнякова штукатурка з’явилась на храмі в якості дезінфекції, після спалаху чуми в XVII столітті.
Поруч з церквою — сільський цвинтар.
ФОТО ТИЖНЯ
