Ігор Смаль – викладач зі стажем, директор Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради, «свободівець», який у складі «Карпатської Січі» брав участь у українсько-російській війні. Воював у Пісках та під донецьким аеропортом. В інтерв’ю з «Галкою» він поділився враженнями від Івано-Франківська, розповів про проблеми освітніх закладів міста, про підготовку до ЗНО, а також пояснив, чому добровольцем пішов в зону АТО.
Читайте також: Шість нагород завоювали прикарпатські спортсмени на Європейських іграх у Білорусі (ФОТО)
– Нещодавно ви переїхали у Івано-Франківськ, де зайняли посаду директора Департаменту освіти та науки. Чому на це погодилися?
– Я маю досвід подібної роботи, оскільки вищій та середній школі віддав 30 років своєї діяльності. Маю науковий ступінь, є кандидатом наук, доцентом. Тож з цієї точки зору маю всі підстави очолити освітянську сферу міста Івано-Франківськ.
До того ж нові люди, нові враження, новий обсяг роботи – це завжди цікаво. Все своє життя я пропрацював на одному місці – Ніжинському національному університеті імені Миколи Гоголя. Дослідники говорять, що людина на одному місці найбільш ефективно працює 5-7 років. Я вирішив перевірити на скільки така думка є реальною та правильною.
До речі, у Івано-Франківську я не вперше, бував тут кілька разів. Більше того, коли я говорю, що 21 раз піднявся на Говерлу, то це стає здивуванням для всіх з ким спілкуюся. Тож місто для мене знайоме. Хочу відзначити позитив від міста та людей, які тут мешкають. Часу роздивитися детальніше Франківськ немає, однак колеги намагаються мене соціалізувати, знайомлять із культурними об’єктами. Це приємно і дуже добре.
– На вашу думку, які проблеми слід вирішити у освітніх закладах Івано-Франківська? Які кроки для цього будете робити?
– Я б розділив проблеми на кілька груп. Перше – це матеріально-технічне забезпечення і зовнішній стан будівель, де вчаться діти. Більшість будівель потребують ремонтів. І це не якась забаганка, а вимога часу. Наприклад, ми багато говоримо про енергоощадні технології. Освіта має бути піонером у реалізації таких підходів та проектів. Комплексне утеплення дитячих садків – це не лише заміна вікон на нові, а й утеплення стін та дахів. Великих зусиль вимагає облаштування прибудинкових територій. Я вдячний, що міська влада це розуміє і виділяє кошти на подібні речі.
Цьогоріч ремонтні роботи передбачені у близько тридцяти освітніх закладів міста. Мова йде про заміну дахів, брукування території, заміну вікон, ремонт спортивних залів, забезпечення меблями, комп’ютерами та іншими необхідними матеріальними ресурсами.
Це процес багатосторонній. Міська влада та керівники закладів визначають, на що в першу чергу треба виділити кошти. Щодо мене, то я тільки знайомлюся із станом справ, бо офіційно призначений тільки з 2 березня.
Друга частина проблем – це кадрове забезпечення.
Я зіткнувся із тим, що велика кількість працівників освітніх закладів пенсійного віку. Я шаную вік, я шаную досвід, і ні в якому разі не кажу, що такі люди не мають права працювати у освіті. Та, з іншого боку, якщо керівнику навчального закладу за 70, то згодьтеся, ми повинні давати дорогу молодшим.
Думаю, прихід молодих вчителів, нових менеджерів дасть значний імпульс для позитивного розвитку освітніх закладів.
– У Франківську відмінили безкоштовне харчування учнів. Чи можна було цього уникнути?
– Я хочу, щоб читачі чітко розуміли – це не забаганка івано-франківської влади, це рішення уряду. Кабмін прийняв рішення про те, що безкоштовне харчування учнів припиняється. А от заслуга місцевої влади, що вона таки забезпечує харчування для пільгових категорій, а інших переводить на інші умови оплати харчування. Ця проблема на контролі.
З іншого боку, батьки говорять, що якість обідів значно зросла. Зріс асортимент страв, які пропонуються учням. У них з’явився вибір, а вибір – це дуже добре. В окремих закладах меню розроблені на увесь тиждень, є варіанти меню і батьки обирають, що для їхніх дітей є найбільш доцільним.
– Чи потрібні перевірки якості харчування, які зараз проводяться у місті?
– Я не є прихильником надмірних перевірок, але в даній ситуації можна констатувати, що це дисциплінує. Поменшало проблем, які були до цього. Це стосується зберігання продуктів й зовнішніх недоречностей у вигляді тих, хто обслуговує тощо. Перевірки здійснюються без попередження шляхом випадкового вибору.
– Як думаєте, школи зможуть виживати тільки за бюджетні кошти, адже часто батькам доводиться здавати гроші на ремонти?
– На жаль, така практика є. Не киваючи на труднощі у державі, на складний фінансовий стан та війну на Сході, зараз є чітке розуміння того, що з батьків треба зняти цей фінансовий тягар. З іншого боку, є категорія батьків, які аж занадто активно можуть нав’язувати свої послуги. Мова йде про те, що вони можуть організовувати збір коштів на подарунки, чи інші необов’язкові речі.
– А як щодо подарунків вчителям та школі на останній дзвоник?
– Якщо це букет квітів, зібраний, умовно кажучи, в полі, це одне, а якщо це букет троянд, який коштує під тисячу, ну це вже не є нормальним. Я мовчу вже про якісь дорогі подарунки. Це не така практика, яку варто заохочувати.
– Пане Ігорю, як гадаєте, чи потрібно проводити випускні вечори? Можливо кошти, які витрачають на це свято, доцільніше використати на благодійність?
– Питання досить дражливе. От ви зовсім недавно були випускницею. Якби ви почули від керівника заборону проведення такого вечору, то казали б – чому хтось забороняє мені відчути свято.
У всьому має бути якась доцільність, якась потреба. Як кажуть наші сусіди – що занадто, то не здраво. Мова про випадки, коли ми випускний вечір перетворюємо у парад суконь, у парад зачісок, чи автомобілів, які привозять тебе до місця, де відбувається святкування. У випускника закінчується юність, він йде у доросле життя. Це має бути святом, пам’ятним днем. Та воно не повинно перетворюватися у ярмарку суєти.
– Триває підготовка до проходження ЗНО. Цьогоріч є якість особливості?
– Випускники всіх класів зареєстровані. У нас таких рівно тисяча, але це не є загальна кількість тих, хто бере участь у тестуванні. Зареєстровані й певна кількість випускників попередніх років та випускники ПТУ. Всі необхідні підготовчі роботи проведені, всі знайомі із правилами гри цього року. 2 та 9 квітня будуть пробні тестування, щоб учень психологічно підготувався до незвичного для нього дійства. Великих відмінностей між попередніми роками немає. Це вже більш-менш відпрацьована технологія, яка, на мою думку, є доброю. Вона зняла корупційну складову при вступі до вищого навчального закладу.
– Франківським вчителям запропонували грошову винагороду за успішне проходження тестування. Наразі зареєструвалися тільки троє вчителів. На вашу думку, чому так мало?
– Я чомусь думаю, що вчителів може бути більше. Поясню чому. Скажімо, я ставлю себе на місце вчителя – я зареєструвався, але озвучу свою участь у тестуванні вже тоді, коли я гарно складу цей тест і мені буде чим похвалитися.
Ідея ця гарна. Думаю, з часом ми прийдемо до того, що під час атестації вчителя він обов’язково буде проходити відповідні тестування. Не кажу, що це будуть тести рівня випускників, але ми маємо якимось чином оцінювати фаховість і науково-методично підготовку. З часом і для вчителів це стане звичним явищем.
Ще одне пояснення того, чому мало вчителів зареєструвалося, полягає у тому, що певна частина вчителів є старшого віку і не сприймає тести як об’єктивний інструмент в оцінюванні знань. Я знаю приклади, коли вчителі різко негативно ставляться до тестової системи оцінювання. Говорять, якщо у всіх запитаннях поставити, наприклад, варіант «А», то наберуть необхідну кількість балів. А це вже проблема тих, хто складає тести. Має бути чітке розмежування та правильні наукові підходи до цього.
Я й не виключаю того, що є такий собі простий людський вчительський страх – не написати тест. Бо можуть сказати: о, учні так складають, а він так. Тому вибирають варіант посидіти вдома, потім почути результати тестування, але самі цього робити не будуть.
– Як успішно здати ЗНО?
– Часу мало залишилося і той, хто системно працював цілий рік – гарно складе ЗНО і вступить до того вузу, який обере і вважатиме кращим для себе. Побажання одне – бути впевненими у своїх силах, бути удачливим і підійти серйозно до цього процесу. Дуже часто замість тих кількох годин, які виділяються на тестування, учень «справляється» за хвилин 30-40. У такій ситуації я навіть не розумію навіщо йти на те ЗНО, якщо це перетворюють на формальність.
-Відхилимось від освітньої сфери. Ви добровольцем пішли в зону АТО. Чому прийняли таке рішення?
– Це питання досить складне, а з іншого боку – легке. Коли держава, рідна земля опиняються в небезпеці, то це обов’язок кожного чоловіка, який має сили, має здоров’я та підготовку. А в мене така підготовка є – я капітан, офіцер.
– Коли ви везли гуманітарну допомогу бійцям, то отримали під Дебальцевим два кульові поранення. Що тоді відчували?
– Злість на себе. То вже потім прийшло розуміння, що вищі сили вирішили вберегти на той час, адже лікарі сказали, що таких випадків буває один на мільйон. Кулі пройшли вдало.
– Досі займаєтесь волонтерською діяльністю, чи через нові обов’язки не вистачає часу?
– На превеликий жаль, немає зараз часу для цієї роботи, бо увесь час забирає ознайомлення із новою роботою. Хоча не можу сказати, що забув про це. Думаю з часом повернуся до цього.
До речі, зараз школярі Франківська готують диск для воїнів АТО із своїми художніми зверненнями – декламація віршів, пісні. Хочемо це передати на схід та хлопцям, які служать у армії.
– Велика кількість чоловіків уникають мобілізації. Думаєте, вина цьому неналежне приділення уваги патріотичному вихованню?
– У цьому теж причина. Наведу крилату фразу, яку приписують Бісмарку. Він сказав, що на полі бою перемагають вчителі і священики. Тобто вчитель закладає основи, які далі дозволяють людині певним чином здійснювати ті, чи інші кроки. Але тут й батьків великий внесок, ставлення держави – це проблема комплексна. Не можна сказати, що хтось один винен у тому, що чоловіки ухиляються від служби.
Сама держава кілька років знищувала армію в прямому розумінні цього слова. Престижність служби впала до нуля. З нуля зараз все відроджується. Тому можна говорити, що дух української нації незнищенний. Це дозволяє з оптимізмом дивитися на майбутнє нашої держави.
– Яка роль вам до вподоби найбільше: голови райдержадміністрації, географа, чи головного освітянина Франківська?
– Найкращий час, коли ти був молодим, завзятим й зовсім по-іншому дивився на світ. Але, з іншого боку, вже сучасний досвід, сучасне ставлення дозволяють говорити, що найкращим місцем є те, де ти зараз перебуваєш і працюєш. Не можна жити минулим, його не можна забувати, а набутий досвід обов’язково має використовуватися. Тому зараз я – освітянин і пишаюся тим!
Розмовляла Марія Борис
ФОТО ТИЖНЯ
