Доцент кафедри патоморфології та судової медицини ІФНМУ Віктор Костюк нещодавно повернувся із зони АТО.
Читайте також: “Золото” і “срібло” здобули прикарпатці на чемпіонаті України з паверліфтингу (ФОТО)
На фронті мусив перекваліфікуватися – був патологоанатомом, а довелося стати лікарем загальної практики.
Віктор Костюк потрапив у четверту хвилю мобілізації. Служив у 92-ій окремій механізованій бригаді як лікар медичної роти. Ще на початку, під час проходження навчання, отримав складну травму, внаслідок якої чоловік не один місяць змушений був провести у військовому госпіталі. А потім для нього почалася справжня війна – з обстрілами і людськими трагедіями, інформує прес-служба ВУЗу.
28 грудня 2015 року медик прибув на Луганщину. Спершу в місто Щастя, а незабаром передислокувався у село Трьохізбенка. Відтоді життя Віктора Костюка проходило просто на лінії розмежування – до ворога залишалося жалюгідних півкілометра. Обстріли починалися звечора – коли вже не їздили представники української наглядової місії та міжнародної місії ОБСЄ.
“Я жив і працював там, де лікарів, згідно з українським законодавством щодо організації медичного забезпечення військ, бути не мало б, – розповідає доцент. – В медичних пунктах батальйону повинні перебувати лише фельдшер, водій і санінструктор для того, аби надати першу невідкладну допомогу пораненому, стабілізувати стан і доставити до лікаря в госпіталь. Так би мало бути… До речі, найближчий госпіталь був розташований аж за 40 км від нас”.
Як медику Віктору Костюку довелося виконувати те, що він ніколи й припустити не міг. Найперше опановував хірургію, наприклад, розкривав карбункул. Хоча в мирному житті, як переконаний доцент, йому б це навряд чи вдалося зробити добре з першого разу.
“Але на війні, особливо в критичні моменти, ти про це не замислюєшся, – каже Віктор Костюк. – Коли необхідно рятувати людину, просто робиш усе можливе. І не завжди виходить за протоколом”.
Доцент розповідає, що на передовій відбувається багато дивних речей, які не піддаються логіці, зокрема, це стосується і законів медицини:
“На фронті я бачив рани, які за медичною теорією не мали б загоюватися. Але вони загоювалися”.
При цьому, як наголошує Віктор Костюк, тамтешні умови асептики залишали бажати кращого, бракувало найнеобхідніших медикаментів. Інструментарій доводилося обробляти в “Бетадині” – навіть спирту не було.
“Якби не волонтерська допомога…” – замислено додає лікар.
Віктор Костюк зізнається, що війна стала для нього справжньою школою виживання, де він не лише зазирнув у вічі смерті, але й зустрів вірних побратимів та відважних героїв, а найголовніше – пізнав важливість істинних життєвих цінностей.
ФОТО ТИЖНЯ
