В інтерв’ю для Galka.if.ua відома співачка Наталія Дзеньків, вокалістка гурту «Лама», розповіла про свої нові захоплення, відповіла, чи варто забороняти російську музику в Україні, розказала про зв’язок з рідним Івано-Франківськом.
Читайте також: Наталя "Лама" Дзеньків розповіла про новий альбом і сучасний шоу-біз (ВІДЕО)
– Розкажіть, над чим Ви зараз працюєте? Коли чекати нового альбому?
Дату не можу сказати, ми ще над ним працюємо. Дедлайни ми собі не ставимо, тому що не завжди все може виходити так, як тобі хочеться, через це ми відтерміновуємо. Опрацьовуємо кожну пісню, щоб все було якісно, класно, щоб ми були задоволені і щоб цей продукт всім подобався.
Тому ми зараз більше на студії працюємо. Плюс концертуємо по різних майданчиках України.
– Гурту «Лама» вже десять років, як будете розвиватися далі, можливо, маєте якісь нові плани?
– Так, ми вже довго існуємо, робили різні експерименти. Не так з музикою, як із зовнішнім виглядом. Наприклад, із моєю зачіскою. Варто мені змінитися, як це всім не подобається, важко сприймають у новому образі. Тому візуальні моменти я навряд чи буду міняти тепер, все-таки, відпускаю довге волосся і буду продовжувати той стиль, який в мене виник ще дуже давно. Але буду його розвивати, вдосконалювати.
У музиці ми пишемо те, що пишеться. Немає таких завдань, що треба змінити щось спеціально, якусь стилістику переінакшити. Коли ти робиш це не від щирого серця, коли це спеціально продумано, то навряд чи воно вдасться. Тому будемо працювати так, як відчувається.
– Остання відома ваша робота – спільна з Тонею Матвієнко композиція «Мій милий». Чи продовжуєте з нею співпрацю? Чи думаєте записати пісні з іншими виконавцями?
– Це була випадковість, ніколи не планувала з кимось співати. В цьому не було потреби, ми писали пісні самі і відчували цю самодостатність.
З Тонею було зовсім інакше. Це моя подруга. Водночас, я даю уроки з фортепіано, вокалу. Вона була на них і, в результаті, сказала, що їй потрібна пісня. «Мій милий» писалася суто для неї. Але коли я показувала, в якій манері виконувати, Тоня каже: «Слухай, в тебе так гарно виходить, давай ми цю пісню разом заспіваємо».
Так і вийшло, що ми вирішили разом заспівати. Аж потім я зрозуміла, що це дуже цікаво: в неї незвичайний голос, такий автентичний, плюс наш мелодизм, моя стилістика – це все гарно поєдналося, вийшов цікавий дует. Так і треба: якщо це цікаво, то треба це робити, а просто з кимось співати, аби було, – в цьому нема смислу.
– Чому Ви вирішили займатися викладанням?
Насправді, це ж моя спеціалість – викладач фортепіано. Я давно хотіла цим займатися. Так вийшло, що в мене не було можливості викладати. Після закінчення музичилища я працювала у батьків у філармонії, потім створилася «Магія», потім «Лама», і в мене зявилося інше амплуа у музиці, не пов’язане з фортепіано. Я використовувала його лише для написання пісень.
Тому вирішила спробувати себе в цій сфері. Мені дуже сподобалося, особливо написання пісень з маленькими дітками. Коли їм рочків п’ять, цих дітей не беруть до музичної школи, вважають, що вони занадто маленькі, щоб все розуміти. Я сама собі довела, що діти у п’ять років можуть цілком сприймати, грати, просто я виробила методику, яка їм підходить. Це цікаво, коли хлопчику шість рочків, а він вже грає Моцарта, Бетховена, такі серйозні твори. Може спокійно йти у музичну школу і починати десь з п’ятого класу.
Але я не викладаю постійно, не можу тратити весь час на це, є «Лама» – це основне.
– До вас на уроки приходять відомі виконавці?
– Ще до цього не дійшло. Є групи, просто я не зі всіма займаюся, вибираю ті, які мені цікаві. Наприклад, є одна дівчина, з якою мені було цікаво, бо в неї хороша подача, вокал, хороший потенціал. Це ж не є для мене суто зароблянням грошей, а мусить приносити задоволення.
– Чи пишете пісні для інших артистів?
– Пишу тільки для «Лами». Був виняток з Тонею, і ще була одна виконавиця, якій я написала пісню, – Саша Рей.
Просто, я почала недавно цим займатися, тому це не є на такому рівні, як конвеєр. На це немає часу. Щоб придумати пісню, віддаєш багато сил та енергії. Треба бути на певній хвилі, яка тебе зв’язує з якимось-таким світом, від якого народжується пісня.
– В одному інтерв’ю навесні минулого року Ви казали, що ситуація в країні викликала у Вас депресію і Ви не могли писати пісні. Що допомогло вийти із цього стану?
– Коли на вулиці війна, коли дивишся про ситуацію по телевізору, сльози постійно на очах, звісно, стан пригнічений, дуже важко щось у такий період робити. Тим більше, у мене тато помер у 2012-ому. Воно якось все наскладалося, багато різних моментів. Звісно, з такого стану можуть вивести хороші емоції, але їх у такий період потрібно мати. Звичайно, була підтримка рідних, друзів. Я почала цікавитися психологією, психотерапією, і себе вивела з того стану.
Зараз сильно захопилася медициною. Хочу закінчити курси психолога. Скажу чесно, лікарям вже більше не довіряю, є мало професійних. Тому почала вивчати медицину і в певній мірі лікувати своїх знайомих. Переважно практикуюся з вегето-судинної дистонії. Це коли вегетативна система дає збій, і там вже наявні дуже різні симптоми. Мені ця сфера зараз дуже цікава, окрім музики.
– Творчість яких виконавців Вас захоплює? Можливо, недавно зробили для себе якесь музичне відкриття?
– Зараз така є група з Харкова – Brunettes Shoot Blondes, вони були на відборі на Євробачення. Дуже цікава команда, думаю, у них є майбутнє. Onuka подобається. Ще закордонна група Midnight Juggernauts.
Мене мало що захоплює у музиці так, щоб аж мурашки взяли. До речі, такою піснею несподівано стала композиція Джамали на «Євробаченні» – до мурашок.
Можливо, це тому, що я сама пишу музику. Коли ти виробляєш свій продукт, нема такого, що ти можеш брати і захоплюватися, дуже мало є груп, котрі створюють щось нове, що тебе зачепило б. Але це суб’єктивне враження.
Були такі роки, коли я слухала все підряд, цікавилася, аналізувала. Але не треба слухати всю музику. Є така, яка позитивно впливає на організм, на твою свідомість, а є та, що дає негатив. Я дуже вибірково, особливо зараз, почала слухати музику. Її стало набагато менше.
– Як Ви ставитеся до конкурсу «Євробачення»? Чи не думали взяти участь у ньому?
– Звісно, коли ти потрапляєш на «Євробачення», в тебе автоматично стає купа концертів, змінюється статус. Але воно для мене завжди було таким загадковим і дивним. Я завжди робила вчинки знаючи, чого можу від них очікувати. Щодо «Євробачення» ніколи не знала, чим це може обернутися, якби я туди пішла. Це може бути і повним крахом, і злетом, я до цього була не готова. «Євробачення» – це не моє.
Моє – це MTV Music Awards, там все для мене зрозуміле. Я туди приїхала, побачила на одній доріжці і «Рамштайн», і «Депеш Мод», і Неллі Фуртадо, і всіх інших зірок. Там отримала колосальну насолоду, моральну і культурну. З одного боку, здавалося, що це так круто, мало б тебе підштовхнути, надихнути. З іншого боку, думаєш, як приїдеш в Україну, і як у нас все так далеко від цього, починаючи від рівня техніки, техперсоналу і закінчуючи сценою, самими артистами і їхнім підходом.
– Власне, 2007-ого року Ви стали першою серед українських виконавців, відзначених на церемонії «MTV Europe Music Awards». Який вплив ця премія мала на Вашу кар’єру?
– Воно мало вплив зразу, як я приїхала. Але не всі зрозуміли, що це. Якщо про «Євробачення» всі знали, що це таке, то про MTV – не всі. Звісно, коли ми дали знати, що отримали цю премію, нас телебачення зустріло в аеропорту. Потім був похід по різних каналах. Але не всім сподобалося, що я пропагую MTV в Україні, конкурентні канали не були в захваті від цього.
Було дивне сприйняття цього, але в якійсь мірі воно мало вплив. Тому що це була перша премія, такого раніше не практикували, це викликало інтерес.
– На Вашу думку, чи варто обмежувати російську музику в українському радіоефірі? «Лама» була у списку виконавція, які виступали проти введення квот на радіо.
– Просто, тоді сказали, що має бути 70% української музики в ефірі. А якщо подумати: чи є ці 70 відсотків української музики, якісної, яка може зробити конкуренцію? При цьому слід подумати про ті радіо, які існують – щоб вони не розруйнувалися. Ті радіостанції, які не відповідають формату, – що їм закриватися? Це був трошки неправильний підхід. До таких речей треба підходити грамотно, щоб гору не брали амбіції.
Якби моя воля була, я б узагалі російську музику не допустила до ефіру. Наприклад, я дуже проти всіх цих російськомовних серіалів на телебаченні. Канали цим заробляють, але вони годують людей взагалі неякісним матеріалом. На радіо також багато неякісної музики. Я би зробила у правильних пропорціях, так щоб на радіо російської музики звучало набагато менше або й взагалі не було, щоб грала нормальна європейська й українська музика.
– Що Ви думаєте про виступи українських виконавців у Росії?
– Мені здається, що у такий період, коли країна переживає таку кризу, недоречно їхати в Росію. Це якийсь продажний момент, це суто задля грошей. Оскільки тут їм нема що робити, бо російська мова зараз не надто популярна, в плані музики. Зараз починають більше цінувати українську мову, культуру. Багатьом виконавцям тут не вдається заробити, і вони не можуть відмовитися від російських гонорарів.
А сам процес є ненормальним – те, що вони їдуть туди, а потім тут в них камінням кидають. Звісно, люди протестують, це має зараз місце в нашій країні.
– Однак у тій же Росії є люди, які підтримують Україну, і їм подобається наша музика, можливо, заради них виконавцям варто туди їхати?
– Є, але тих людей, напевно, дуже мало.
Колись я виступала у Москві, говорила українською, мене ніхто не зрозумів, і на тому мій концерт і закінчився.
– Кілька відомих кліпів «Лами» були зняті за кордоном – Берлін, Дубаї, Венеція, наприклад. Як багато Ви подорожуєте, з концертами чи для відпочинку?
– Переважно ми поєднували приємне з корисним: знімали кліп за кордоном і водночас відпочивали. Зараз ми не дуже їздимо за кордон. Наступний кліп, можливо, знімемо у Львові.
– Подорожі впливають на Вашу творчість?
– Так, це важливий фактор. Коли ти подорожуєш, культура різних міст впливає на підсвідомість, надихає. За кордоном я точно не мешкала би, але їздила б, щоб розвивати себе у культурному плані. Це в собі несе якусь колористику, тоді краще пісні пишуться.
Не можу жити за кордоном суто через те, що там все класно. Для мене важливі мої близькі, друзі, мені здається, що краще, ніж вдома, ніде не може бути. Недавно були в Америці, мали концерт в Еленвілі. Я багато спілкувалася з людьми, які там вже давно мешкають, у других-третіх поколіннях. Вони все одно дуже скучають, при тому, що шикарно живуть, у них все є. Дуже переживають за Україну, вони там міцно згуртовані довкола неї, і живуть цим, бо їм цього не вистачає.
– У 90-тих в Івано-Франківську Ви разом з подругою створили гурт «Магія»? Чи зараз підтримуєте з нею стосунки?
– Підтримую стосунки не з першою – Свєтою Римар, а з Лєною Демчук, котра була пізніше. Вона переїхала за кордон зі своєю родиною, але ми частенько зідзвонюємося.
Раніше в 90-тих роках, в Івано-Франківську, можна сказати, був свій шоу-бізнес. І «Фантом-2», і «Хвилю Тримай», і «Ла-Манш», «Округ-2000», «Магія», багато було груп, дійсно конкурентноспроможних. Пам’ятаю, багато концертів було. Діяла «Універсал-шоу» – агенція, яка це робила, в ній був Юра Косик, який керував дискотекою «УРА». Віталій Телезін також тут музику робив, ми з ним починали. Поїхали звідси у 2000-ому, і так чомусь збіглося, що потім все потрошечки розвалилося.
– Де Вам більше подобається бути – у Києві чи в Івано-Франківську?
– Важко сказати, бо тут – рідне місто, а до життя там я вже звикла. Зараз я не можу без Києва. А коли переїжджала, я там взагалі не могла, для мене це місто було надто шумним. Тепер сюди тільки приїжджаю відпочивати. Стараюся бути часто, раз на місяць, бо в мене тут мама.
Тут гарно в Івано-Франківську, потроху він стає більш європейським, це видно. Просто, де і як працювати, якщо тут залишитися? Для музики всі дороги ведуть до Києва.
– Чи не думали Ви зняти кліп в Івано-Франківську?
– Думали. Побачимо, може й знімемо, залежить від ідеї.
Розмовляла: Людмила Баран
ФОТО ТИЖНЯ
