У Великій Кам’янці на Коломийщині колишні майданівці збудували хату для вдови та трьох дітей Ігоря Ткачука, якого в лютому вбили у Києві.
Читайте також: «Любимо, коли до театру приходять родинами»: франківців запрошують переглянути сімейну казку-мюзикл (ФОТО)
Марія та Ігор Ткачуки жили у хаті, якій вже 108 років. Мріяли збудувати нову, але не встигли. Про це розповідається у статті газети “Репортер“.
Нова хата вже готова, накрита й пофарбована, залишилося побілити та зробити електричні розетки. І вже дуже скоро в Ткачуків буде новосілля.
Доти сім’я мешкає в старій хаті. «Їй уже 108 років, – розповіла Марія Ткачук. – Лише тепер бачу, як тут усе коситься. А коли Ігор був, я ні за що не переживала, бо знала, що він усе зробить».
До Марії Ткачук односельці-майданівці прийшли після похорону:
«Я була в такому стані, що взагалі не хотіла ні того будинку, нічого, і того всього б не було, якби не наш місцевий підприємець Мирослав Йосипович. Прийшов, дав мені книжку і каже – вибирай, яку хату хочеш. Далі сам тим займався. Мене нічого не цікавило, моє діло було погодувати людей, я сама так сказала, бо Ігор ходив по будовах і знаю, як то гірко, коли не дають обід. Знаєте, я потім була у слідчого, читала справу, то пан Мирослав забирав з моргу Ігорове тіло, а щоб віддали, назвався його двоюрідним братом. Це для мене було настільки зворушливо, завдяки йому ми могли труну відкрити і попрощатися».
Мирослав Йосипович – місцевий підприємець Мирослав Адамський. Він розповів, що збудувати хату Ткачукам кам’янецькі майданівці дали слово 20 лютого в Києві.
«Коли ми приїхали 20 числа, то на Інститутську вже не пускали, там вбивали, – пригадує він. – Десь в обід пішли на сьомий поверх Держтелерадіо, де ми базувалися, і там був сусід Ткачуків, він і сказав, що Ігоря вбили. Потім це підтвердив його друг. Тіла хлопців лежали на Майдані, ніхто їх не забирав. Ми стали через сотників, депутатів впливати, аби забрали в морг. Я думав, от лежать так, а поки їх додому довезуть, то що з тіла буде? Уже ввечері ми всі сиділи там, на сьомому поверсі, з таким похнюпленим настроєм. Нас було зо 30 з села. Може, не файно так говорити, але то була моя ідея збудувати Ткачукам хату, бо знав, в яких умовах живуть. І наполіг, аби й хлопці дали слово. А далі – натура в мене така, хлоп дав слово, хлоп його має стримати».
Чоловік каже, розумів, що починати треба вже, бо з часом той наплив ентузіазму в людей піде на спад.
«Після похорону я і ще один депутат райради – Ігор Гісь, теж майданівець, пішли до міського голови Коломиї. Слюзар обіцяв підтримку. І так почалося. З району архітектор був і будівельна фірма. Хата будувалася за спонсорські гроші. Люди дуже помагали, так боюся когось забути. Микола Круць з Ямниці дав панелі на будинок і чи 30, чи 40 тонн цементу. З коломийського цегельного 10 тисяч цегли дали працівники, а ще 10 – директор. 10 тисяч дав і снятинський цегельний. З П’ядиків громада дала весь ліс на верх. З Франківська фірма подарувала всі вікна».
Дуже багато помагали підприємці – і дрібні, і великі. Пінопласт на фасад дала фірма «Браво-мікс» з Коломиї, клеї для того всього – підприємець Тремтячий, ринви – Копильців, багато будматеріалів дав підприємець Васильчук з П’ядиків. На будові працювали професійні бригади, і дуже багато саме з Кам’янки, бо майстрів тут таки повно.
«З будівельників – від першого колика і майже до ключа – Михайло Козюк, бригада Середюків робила нам верх, багато поміг наш підприємець Віталій Огородничук, він і ліс пиляв задурно, і що треба робив, – старається не забути нікого пан Мирослав. – Володя Чопик, він теж майданівець, помагав. З роботяг таких – Михайло Пульковський, плиточні роботи всі він зробив, брати Ковцуняки – оздоблювальні роботи, бригада Івана Годика утеплювала фасад. Молоді багато було».
Так за вісім місяців на подвір’ї Ткачуків виросла двоповерхова хата, в яку вклали приблизно 500 тисяч, всі від людей.