У суботу, дев’ятого лютого, в Івано-Франківську відбулася творча зустріч із ветеранами АТО, які презентували свої книги про події на фронті.
Як розповів під час презентації автор роману «Карателі», який уже назвали одним із найрезонансніших творів сучасної української літератури, присвячених подіям війни на Донбасі Владислав Якушев, під час війни не було часу щось записувати, робив тільки епіграфи, за якими потім відтворював події, інформує Бліц-Інфо.
“Я поїхав в село і там у повній самотності за рік написав книжку. Це художня книжка на основі реальних подій. Після чергового бою один друг сказав: от воюємо, а ніхто про нас не згадає, буде сухий звід штабу скільки обстрілів сталося. Тоді всі посміялися, а в мене з’явився задум написати про ті події, про людей, які стоять на передовій. Пам’ятаю був у нас побратим, який загинув під час обстрілу артилерії. Потім виявилось, що у нього був рак мозку. Він про це знав, але все одно пішов служити. Вирішив перед смертю принести максимальну користь для країни. Втім було і багато комічних моментів, про які написано в книзі”, – каже автор.
Свою другу книгу “Слово про війну” 2 презентував і ветеран-письменник Василь Піддубний. Автор розповідає, що з дитинства мріяв написати власну книжку, але все відкладав, аж поки не потрапив на фронт.
“До того, як потрапиш на війну здається, що маєш багато часу, а після війни розумієш, що часу немає, треба жити сьогодні. Війна має записуватись одразу. Якщо вчасно не записати, то загубиться хронологія, забудуться деталі подій. У нас вийшло вже дві книги. Це оповідання більш ніж 30 свідків війни: воїни, волонтери, переселенці, біженці. У людей є хибна думка, що книги про війну це про смерть, та насправді це про життя на передовій. Ці оповідання розповідають про іншу буденність”, – пояснює автор.
У планах Василя Піддубного написати ще третю частину книги.
Водночас автор книги “370 днів у камуфляжі” Петро Солтис розповідає, що почав вести щоденник на фронті, щоб якщо загине, родина знала, як там було.
“Все що відбувалося з нами я описував. Спочатку, як створювалася 44 бригада, далі бойовий шлях нашого батальйону. Хлопці платять дві ціни: одну на війні, другу – вдома. Оскільки в Україні професійної реабілітації немає, а суспільству байдуже до долі ветеранів, ми будемо і надалі платити цю ціну”, – переконаний ветеран.
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
