Лікарів і медсестер в Італії прославляли як героїв за їхню жертовну боротьбу з коронавірусом. Однак зараз, коли пік пандемії й найважчі часи позаду, їм також нелегко.
Ломбардія найбільше у світі постраждала від пандемії. Тамтешні медики ледве тримаються, пише bbc.
Паоло Міранда – медбрат у палаті інтенсивної терапії в Кремоні. “Я став дратівливішим, – зізнається він. – Легко втрачаю терпіння, починаю сердитися і навіть лізу у бійку”.
Кілька тижнів тому Паоло почав робити знімки, щоб скласти фотолітопис того, що відбувалося в реанімаційній палаті. “Те, що ми пережили, не має бути забуте. Скоро це стане історією”, – каже він.
Паоло хоче зафіксувати роботу своїх колег під час “Фази-2” – поступового повернення до нормального життя.
“Хоч все потроху налагоджується, ми, як і раніше, почуваємося, як у темряві, – говорить він. – Відчуття таке, ніби ми поранені. Ми носимо всередині все, що бачили і пережили”.
Нічні кошмари
З ним погоджується Моніка Маріотт, також реанімаційна сестра. “Нам зараз складніше, ніж під час кризи”, – говорить вона.
“Тоді перед нами був видимий ворог. Тепер з’явився час для рефлексії, і я почуваюся втраченою, а існування здається безцільним”.
На піку епідемії вони були внутрішньо мобілізовані, зайняті щосекунди. Тепер напруга ослабла, а разом з нею – і викид адреналіну.
На поверхню виходить весь стрес, накопичений за останні тижні.
“Відчуття таке, ніби ми поранені. Ми носимо всередині все, що бачили і пережили”
“Мене мучить безсоння і кошмари, – розповідає Моніка. – Я прокидаюся по десять разів за ніч від серцебиття і нестачі повітря”.
Її колега Еліза Піццейра каже, що під час надзвичайного стану її енергія здавалася невичерпною, а тепер зійшла нанівець.
Бракує сил приготувати їжу і прибрати в будинку. У вихідні вона проводить більшу частину дня, просто сидячи на дивані.
Далеко від норми
Мартіна Бенедетті – ще одна реанімаційна медсестра з Тоскани. Вона досі боїться зустрічатися з рідними та друзями, щоб не заразити їх.
“Я навіть с чоловіком тримаю соціальну дистанцію, – каже вона. – Ми спимо в різних кімнатах”.
“Кожного разу, коли я виходжу на прогулянку, мене охоплює неспокій, і я поспішаю повернутися”, – скаржиться Мартіна.
Чим більше вона розмірковує, тим менш впевнено почувається.
“Не знаю, чи хочу далі працювати медсестрою, – говорить вона. – За ці два місяці я побачила більше смертей, ніж за попередні шість років”.
Близько 70% італійських медиків, які долучилися до боротьби з Covid-19 в найбільш постраждалих регіонах, потерпають від вигорання, свідчить останнє дослідження.
“Фактично зараз найважчий момент для лікарів і сестер, – говорить керівник дослідження Серена Барелло. – Коли людина бореться з кризою, її організм виділяє гормони, які допомагають долати стрес. Але коли вона отримує нарешті можливість розслабитися і знову пережити те, що з нею сталося, а суспільство довкола йде далі, – тоді все руйнується, і вона почувається фізично й емоційно спустошеною”.
Доктор Барелло побоюється, що багато лікарів і медсестер ще довго після пандемії страждатимуть від посттравматичного синдрому. Його вплив може розтягнутися на місяці або навіть роки, отруюючи життя людини.
Для медиків це означає неспроможність працювати так енергійно й зосереджено, як того вимагає професія.
Забуті герої
У всьому світі фронтових лікарів і медсестер, які ризикують власним життям, прославляють як героїв. Але в Італії народна любов до них пішла на спад.
“Коли кожен боявся померти, ми були героями. Але зараз про нас почали забувати, – каже Моніка Маріотті. – Незабаром нас знову вважатимуть людьми, які підтирають чиїсь дупи, ледацюгами і не дуже потрібними”.
У Турині медсестри влаштували демонстрацію, вимагаючи належного визнання своїх заслуг. Вони стали у “живий” ланцюг і наділи на голови мішки для сміття, щоб нагадати про те, як їм доводилося імпровізувати в палатах через брак засобів індивідуального захисту.
“У березні ми були героями, а зараз про нас забули”, – скандувала одна з них у мегафон.
За роботу їм обіцяли грошові премії, які поки не виплатили.
Порятунку немає
Жертвами Covid-19 стали 163 італійських лікарі й 40 медсестер. Четверо людей наклали на себе руки.
За словами італійських медиків, люди поводяться так, ніби ніякої пандемії не було. “Мене переповнює обурення”, – говорить Еліза Наніно, що лікувала пацієнтів з Covid-19 у будинках для людей похилого віку.
Після пом’якшення карантину вона постійно бачить компанії, які їдять і п’ють, не надягаючи масок і не дотримуючись дистанції.
“Мені хочеться підійти і закричати їм в обличчя, що вони наражають всіх на небезпеку! Це така неповага до мене і до всіх моїх колег”, – говорить Еліза Наніно.
Практично всі медики погоджуються, що підтримка земляків допомогла їм встояти під час кризи.
“У березні ми були героями, а зараз про нас забули”“Я – не герой, але почувався дуже потрібним”, – говорить Паоло Міранда.
Вдячність людей – найкраща допомога медикам, що долають посттравматичний синдром, вважає доктор Барелло.
“Кожен з нас сьогодні здатний зіграти важливу роль, – говорить вона. – Ми не повинні забувати того, що зробили для нас лікарі й медсестри”.
Солдати повертаються з війни і вдома лікують душевні травми. На медиків чекає чергова 12-годинна зміна. Вони мають знайти сили, опанувати себе, перебуваючи там, де страждали.
“Я почуваюся солдатом, який повернувся з війни, – каже Паоло Міранда. – Звичайно, я не бачив зброї і трупів на вулицях, але таке відчуття, що я побував у окопах”.
ФОТО ТИЖНЯ
