30 років тому, 9 жовтня 1990 року, в Івано-Франківську знесли пам’ятник ідеологу комунізу, автору концепції радянського режиму Володимиру Леніну. Спорудили пам’ятник у 1975 році.
Читайте також: Збудуємо Європу в своїй громаді: Володимир В'ятрович очолив список "Європейської Солідарності" до облради (ФОТО)
Пам’ятник Леніну стояв у самому центрі міста – на площі перед драмтеатром та тодішнім готелем «Україна». Зараз на цій площі домінує патрон міста Іван Франко.
Франківський Ленін був найбільш монументальний серед обласних пам’ятників – всі інші були менші і скромніші. Тутешній – заввишки в триповерховий будинок, – мав вражати. А ще слугувати своєрідною трибуною – біля ніг вождя на річницю жовтневого перевороту 1917 року в Росії, який іменували «Жовтневою революцією», влаштовували трибуни. На них приймали парад керівники області і компартійного осередку. Партійці в той час фактично керували областю – були кураторами всіх напрямів, галузей і підприємств та разом із КГБ «смотрящими» за людьми. Паради до Леніна шли через стометрівку – колони з червоними прапорами, транспарантами про щасливе життя та кульками зупинялися біля трибун під монументом. З гучномовця лунало комуністичне гасло, а колона кричала «Ура!»
Коли скидали Леніна, франківці вперше скандували «Ганьба!»
Напередодні, 6 жовтня 1990 року, голова міста Ярослав Тайліх підписав ухвалу міськради «Про демонтаж пам’ятників В.Ульянову (Леніну – ред.) в м. Івано-Франківську». В день повалення сотні франківців оточили монумент. Нечисленні комуністи намагались боронити Леніна, але їх попросили вступитися. Компартійних керівників не було. Пам’ятник знімали краном. Під кран ніхто не лягав.
Ленін подався і упав тільки після того, як зваркою переплавили металеву арматуру, що міцно тримала його на п’єдесталі. На це пішов увесь день. Вантажівкою пам’ятник спочатку відвезли у підвал «білого дому», а вже з адмінбудинку через кілька років Леніна доправили на територію комунального підприємства. Там його розрізали, бетонну частину використали як будматеріал. А мідь, у яку була вдягнена бетонна скульптура, у 2008 році здали в брухт – за ці гроші видали книжку Мирослава Давидіва «Українська національна ідея».
Перша хвиля повалення пам’ятників Леніну пройшла в західній Україні у 1990–1991 роках – демократичний рух проти комуністичного «совка» супроводжувався знесенням монументів «вождю світового пролетаріату». Процес демонтажу комуністичного ідола проводився відкрито, за рішенням місцевих рад, більшість в яких належала національно-патріотичним силам. «Це був символічний акт розривання ідеологічних зв’язків з радянською системою», – зазначає історик, екс-директор Інституту національної пам’яті, ініціатор руху декомунізації, нардеп «Європейської Солідарності» Володимир В’ятрович.
«Комуністичне минуле – один з важелів впливу, який використовує Росія, щоби закріпити свій вплив в Україні. Тому декомунізація, крім вирішення гуманітарних проблем і відновлення справедливості стосовно жертв тоталітарного режиму, має ще одну важливу місію і завдання. Це питання пов’язане з безпекою. Чим менше буде в Україні носіїв радянської свідомості, тим менше у нас буде небезпеки російської агресії», – підкреслив Володимир В’ятрович.
Декомунізація – це тільки перший крок «гуманітарного» звільнення України. Зараз країна знімає комуністичні нашарування, а за ними часто йдуть імперські. І з ними теж треба боротися, наголосив Володимир Вятрович, очільник команди «Європейської Солідарності» до Івано-Франківської обласної ради.
Петро Біленький.
*Політична реклама
ФОТО ТИЖНЯ
