Прикарпатська майстриня Ірина Чик створює незвичні ляльки. Творіння лялькарки мають незвичний та дещо страхітливий вигляд.
Про це йдеться в сюжеті Суспільного.
Шити Ірина почала ще в дитинстві. Каже, творчою була змалечку.
“Зі семи років шила на машинці, в мене бабуся шила, тож був доступ. Дуже любила лялькам шити і малювати. Я постійно була в якійсь творчості”, – пригадує дівчина.
Незвичні ляльки почала виготовляти близько шести років тому.
“Я ніколи цьому не вчилася, але коли перший раз взяла глину, просто це вміла, навіть не знаю як. Я ще люблю жартувати, що це в мене з минулого життя. Я навіть не знаю, як прийшла до таких іграшок. Вони просто з’явилися в моїй голові”, – каже Ірина Чик.
Всі її іграшки унікальні, однакових немає.
“Всі іграшки різні й всі в одному екземплярі. Мені здається, що я навіть не зможу повторити, копію зробити”, – ділиться майстриня.
Образи для кожної вигадує сама. Під час роботи лялькарка ніколи не малює ескізи.
“Я просто з уяви роблю її. Сама іграшка до мене приходить і все”, – розповідає Ірина.
На нові ідеї дівчину часто надихає природа.
“Я люблю дуже природу, думаю, що і з неї йде натхнення. Люблю такі містичні історії та легенди читати. Карпати люблю. Постійно в походи ходжу. Я думаю, що це надихає мене. Коли йдеш в поході, і там лежать коріння дерева, і воно нагадує якесь створіння. В природі дуже багато таких речей, які люди не помічають”, – каже майстриня.
Ірина розповідає, що часто у ляльках використовує різні природні елементи. Наприклад, у тій, над якою працює зараз, – справжнє пір’я ворони.
На виготовлення однієї ляльки витрачає 2-3 дні, а іноді – і цілий тиждень.
“Матеріал для обличчя та рук – це все ліплено з лялькової пластики. Я спочатку уявляю іграшку, випікаю. Потім тоную пастеллю, розмальовую фарбами акриловими очі, якщо треба, веснянки, а потім лакую. Коли це вже все готове – шию тіло. Для кожної іграшки – це окрема викрійка”, – описує процес Ірина.
Особливою та улюбленою лялькою мисткині є шаман. Створила її близько двох років тому.
“Як саме його придумала, не пам’ятаю, але пам’ятаю, що у задумі він полює на злих створінь. Я його не продаю, про нього багато питають, хочуть купити, але я ще не продаю, він мені такий близький, дуже його люблю. В нього багато деталей: книжечка заклять, є руни”, – показує майстриня.
Створює своїх персонажів Ірина Чик вдома, зазвичай вночі.
“Я дуже люблю працювати вночі. Взагалі ніч для мене – це такий творчий період, в тебе думки по-іншому, ти мислиш по-іншому, тебе нічого не відволікає і ти повністю занурюєшся в роботу”, – ділиться лялькарка.
Стіл, за яким працює, – особливий. Під скляною поверхнею – справжній мох з Карпат та різноманітні сувеніри з різних країн.
“Я взагалі люблю звідусіль привозити різні деталі, я їх в стіл збираю. В мене це не тільки з України. Є з Румунії, Греції, Хорватії, Сербії. Звідусіль, де я буваю, привожу різні камінчики, дерев’яшки, дуже багато незвичайних таких деталей”, – каже Ірина Чик.
Зараз, окрім іграшок, Ірина почала виготовляти брошки. Перша – це її портрет, каже лялькарка.
“Це взагалі я робила для себе, це автопортрет – брошка. Це фосфорна глина, вона світиться у темряві”, – пояснює дівчина.
За освітою Ірина – психолог. Родом з Черкас, має там майстерню. На Прикарпаття переїхала до чоловіка.
“Франківськ я просто обожнюю. Він мені такий творчий. Дуже люблю “стометрівку”. Гуляєш по центру, а місто просто дихає творчістю, купа деталей архітектури. Я тут живу майже п’ять років, ходжу і кожного разу щось нове помічаю”, – ділиться Ірина.
ФОТО ТИЖНЯ
