Протягом двох років керівництво Івано-Франківського локомотиворемонтного заводу гасить борг колишніх очільників підприємства. Загальна сума заборгованості – 20 мільйонів гривень.
Читайте також: “Ми не спостерігаємо, ми – діємо”: франківці збирають підписи за створення парку ветеранів України й проти забудови озера
Івано-Франківський локомотиворемонтний завод – одне із найстарших підприємств Прикарпаття. Його заснували у 1866-му році. На ньому виготовляють автомотриси, запчастини для тепловозів, поїздів, колій, а також ремонтують запчастини, інформує “Суспільне”.
У 2017-му році підприємство збанкрутувало, але згодом міська рада викупила його за 34 мільйони гривень і призначила нового керівника – Руслана Терешка. Після того ще рік оформляли документи через Антимонопольний комітет.
“Оскарження були для того, щоб не були оформлені акції за міською радою. Можливо хотіли, щоб ці торги визнали недійсними. Робили це ті, хто мав інтерес в цьому підприємстві. Відповідно, вони перед цим створили боргів на 20 мільйонів: це і кредит, невиплачений перед банками, і заборгованість із заробітної плати за шість місяців, і перед постачальниками на п’ять-шість мільйонів було зобов’язань. Відповідно, ми ці 20 мільйонів за півтора-два роки повністю закрили. Залишилася невелика сума кредиту, який був взятий ще у 2016-му чи 2017-му році. Нам залишилося буквально 600-700 тисяч”, – розповідає генеральний директор підприємства Руслан Терешко.
На торгах, крім Івано-Франківської міської ради, більше не було охочих купити завод. Крім того, попереднє керівництво двічі оголошувало його банкрутом. Єдиним депутатом, який тоді не підтримував рішення, був Андріан Волгін.
“Було відомо, що тоді вони вже мали 15 мільйонів боргів. Тобто, де ми ще знайдемо мільйони для того, щоб вкласти в цей завод? Я вважаю, що міська влада, а саме колегіальний орган, не має так безглуздо розпоряджатися коштами платників податків. Ми маємо шукати інвестиції, ми маємо надавати хороші умови щодо ведення бізнесу, а не самі ставати бізнесменами. Ми повинні залучати інвесторів, щоб купляли такі заводи і допомагати їм у розвитку”, – зазначив Андріан Волгін.
Викладачка економічних наук Університету Короля Данила Марія Томин вважає, що міська влада не легковажила та заздалегідь продумала переваги купівлі заводу.
“Влада, я думаю, якимось чином проводила аудит, прораховувала те, що все-таки цей завод варто було викупити. Раз варто, значить просто необхідний якийсь термін для того, щоб вони вийшли з такого загрозливого стану. Звичайно, що це є прибуткове підприємство. Комунальні підприємства сплачують податок на прибуток у місцевий бюджет, крім всіх місцевих платежів. Тому, я думаю, що прорахунки були”, – пояснила Марія Томин.
За словами генерального директора заводу, підприємство не є збитковим. За 2019-й рік до бюджетів усіх рівнів воно заплатило 26 мільйонів податку. За дев’ять місяців цього року уже сплатили 18 мільйонів. Проте, зараз є проблеми з виплатою заробітної плати.
“Вигравши тендер, ми впродовж трьох місяців маємо його виконати. Потім ще місяць йде на акт прийому передачі, і за договором після цього протягом 45-ти днів вони з нами розраховуються. Загалом, це шість місяців. Виходить, що ми за рахунок власних резервів, за рахунок того, що треба домовлятися з постачальниками запчастин та матеріалів, щоб вони нам відтермінування дали, електроенергію, податки, заробітну плату, то ми маємо оплатити за власний рахунок, – розказує Руслан Терешко. – Ми трохи можемо відставати, але, я так вважаю, наші працівники ставляться з розуміння до цього. Через те, що ми у 2019-му році вперше за 10-15 років нарахували їм 13-ту заробітну плату”.
Токар колісного цеху Володимир Баран на роботу доїжджає з Єзуполя. Чоловік розповідає, що працівникам надають безкоштовні талони на проїзд дизельними поїздами. Коли затримують зарплатню, то це – відчутна перевага.
“Зарплата в середньому – більше десяти тисяч. Зараз у нас є два місяці затримки. І сім’я є вдома, дитина мала, тому завжди кошти потрібні. А зараз, під час пандемії, завжди гроші потрібні”, – зазначив Володимир Баран.
На локомотиворемонтному заводі влаштовано на роботу понад 200 людей. Здебільшого, їм доводиться працювати з обладнанням, якому понад 50 років.
“Якби все закупити нове, то суми виходять космічні, нереальні та непідйомні. Колесо-токарний верстат, наприклад, якщо брати новий, то суми коливаються від 20-ти до 30-ти мільйонів. Це дуже багато, а це лише один верстат”, – каже начальник колісного цеху Микола Малецький.
Цього року керівництво заводу закупило трохи нового обладнання. Також відреставрували паровоз, якому понад 80 років.
ФОТО ТИЖНЯ
