Існують мільйони сторінок, досі не вивчених дослідниками кримінальних справ, за якими стоять трагічні людські долі, що потрапили під прес каральної машини у часи Радянського Союзу.
Читайте також: У Косові родина понад 20 років виготовляє гуцульську мальовану кераміку (ФОТО, ВІДЕО)
Журналіст Петро Троць, який цікавиться історією, спеціально для франківського Urban Space Radio створив серію подкастів під назвою “Стаття 54”. За підтримки Українського Культурного Фонду автор записав аудіоісторії про те, як пошуки в архівах дозволили відкрити українцям правду про долі своїх близьких — іноді зовсім неочікувану, пише “Галка”.
У першому подкасті дізнаємося, якими взагалі є українські архіви. Історики, які присвятили основний напрям своєї роботи дослідженню цих документів, розповіли, як можна знайти дані про репресованих родичів, коли це стало можливо зробити та якою була ситуація упродовж усього періоду Незалежності. До речі, назва його досить промовиста – “Про що мовчать архіви?”.
Як відомо, у 2015 році Верховна Рада України відкрила архіви КДБ та інших радянських спецслужб та гарантувала право кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів.
“Мені пояснювали, що вони не були закриті і раніше, але просто туди не пускали або не давали якісь справи. А зараз уже на законодавчому рівні за це може бути покарання. До архіву СБУ в останні років 5-6 досить легко потрапити й отримати матеріали, в архіві МВС зараз поки трохи важче. Але коли вже остаточно запустять Архів національної пам’яті і перевезуть документи з архіву СБУ, МВС, з регіонів, то тоді вже теж буде легше їх отримати. Зараз цього дуже хочеться”, – зазначив автор серії подкастів “Стаття 54”.
Частину героїв для подкастів Петру Троцю підказали в Архіві національної пам’яті, частину знайшов сам – розпитував у своїх знайомих істориків.
“Люди, до яких я звертався, мені не відмовляли. Вони зацікавлені, хочуть дослідити справи своїх родичів і охоче розповідають про них історії”, – розповідає Петро Троць.
Автор додає, що спочатку записував розмову з героями подкасту на диктофон, а потім уже працював з чорновим записом і доводив подкаст до готовності.
Справ про своїх предків Петро Троць в архівах не шукав, адже каже – йому не відомо про репресованих у його родині. Проте з архівами неодноразово перетинався по роботі.
“Але, як сказала одна з героїнь подкасту: “Якщо ви не чули про репресованих у вашій родині, то треба просто добре пошукати”. Може, це і правда. Ті, хто каже, що архіви – це нудно, то їм, напевно, так і далі буде. А мені от ця тема дуже навіть цікава. Скажімо, є такий дослідник Едуард Андрющенко, він працює з архівами, і безпосередньо з темою репресованих, наводить різні приклади. Наприклад, Остап Вишня – відомий український письменник, який сидів у таборах. Хоча про це у радянські часи не дуже говорилося. Та й на початку часів незалежної України ця тема не дуже піднімалася. А зараз можна пошукати та отримати його справу. Почитати, як там все відбулося. Це може бути багато кому цікаво”.
Фото – з фб-сторінки Urban Space Radio
Петро Троць ділиться – було б добре, якби люди послухали аудіоісторії про долі репресованих українців і теж зацікавилися цією темою. Зацікавилися дослідженнями архівів, спробували знайти інформацію про когось зі своїх родичів.
“Коли я почав займатися цим проєктом, я запитав свого колегу, чи є в нього в родині якісь такі історії. Він відповів, що його прадід зник у кінці 1930-их років. Я йому порадив звернутися в архів, і тоді він отримав і прочитав, що прадід його був арештований і сліди його губляться аж в російських таборах. Розумію, що багато людей, якщо не цікавилися долею своїх родичів, то і навряд чи зацікавляться. Але ж, можливо, хтось і не знав про такі можливості”, – каже Троць.
Звичайно, було б у рази легше, якби архіви були оцифрованими, і над цим зараз працюють. Часто буває, що люди замовляють якусь справу, а їм кажуть, що потрібно трохи почекати, щоб її спочатку оцифрували. Інколи треба йти читати безпосередньо в архіві.
“А коли їх оцифрують і можна було б, наприклад, замовити онлайн, то було б набагато легше”, – додає Петро Троць.
Слухаючи подкасти із серії “Стаття 54”, справді задумуєшся, які важкі часи пережила Україна, які трагічні події припадали на людські долі. Водночас виникає думка: якби екранізувати ці історії, то вони б спокійно “дали фору” будь-яким голлівудським детективам чи книгам з непередбачуваними сюжетами.
Наприклад, в подкасті “Шпигун мимоволі” слухаємо розповідь онуки репресованого чоловіка, якого після Другої світової війни відправили у табори. Сам чоловік помер у 70-их роках минулого століття, а про свою долю нікому не розповідав. У рідному селі на Житомирщині поза очі казали, що він служив у німецькій поліції під час Другої світової війни. Проте архіви показали зовсім іншу реальність.
“Лист із минулого” розповідає історію Марії Рогачук – повстанки, яку за зв’язок з УПА відправили до сибірських таборів. Досліджувати її долю взялася онука. Через архіви їй відкрилась трагічна історія бабусі.
А в подкасті “Реабілітований” ми дізнаємося історію повстанця, який після Другої світової війни вів підпільну боротьбу на Тернопільщині. Після нападу на комуністичних активістів у селі його арештували і відправили в табори. Уже в часи Незалежності йому довелося 30 років чекати на реабілітацію. Його родич через архіви шукав шляхи, щоб добитися реабілітації. І таки добився свого.
“Родинний слід” – це історія дівчини, яка через архіви знайшла інформацію про репресованого прадіда, який зник під час терору 30-их років. Після цього досвіду вона почала вивчати інформацію про інших членів родини, продовжує це робити, знайшла її сліди у Росії.
Інші історії – “Покоління репресованих”, “Відкриті сторінки” і т.д. – не менш цікаві, кожна торкає по-своєму, кожна розповідає про важкі людські долі, які потрапили під прес репресивних органів.
Послухати подкасти із серії “Стаття 54” ви можете на зручній для вас платформі:
– на сайті Urban Space Radio
– на платформі або у додатку Google podcasts
– на платформі або у додатку Podcasts Apple
ФОТО ТИЖНЯ
