Неподалік міського озера в Івано-Франківську відкрилася кав’ярня з Херсона «Prostir. Coffee», де вас зустрічають привітні баристи та самі власники, мінімалістичний інтерʼєр, а ще незвичне меню з напоями із “херсонської кави”. «Prostir. Coffee» полюбився не тільки франківцям, а став місцем зустрічі для переселенців, де вони можуть поділитися своїми історіями.
Її співзасновники — подружжя Костя та Поліна, розповіли «Галці» про те, як працювали та розвивалися у рідному місті, як війна вплинула на їхній бізнес, про створення “домашнього простору” у Франківську та особливе шампанське на полиці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ГАЛКА: Наш найцінніший “актив” – це увага аудиторії, якою хочемо поділитися
– Найперше розкажіть про відкриття «Prostir. Coffee» у Херсоні, що вас надихнуло?
Поліна: У Херсоні кавʼярню відкрили ще у 2019 році разом з друзями і партнерами Анею та Ванею.
Костя: Я ще з 2014 року займаюся кавою, і саме тоді зʼявилася ідея відкрити власний заклад: коли я 18-річний влаштувався працювати в одну з кавʼярень міста – її рівень був на висоті, і я тоді зрозумів, що хочу свою, що це мені подобається. У багатьох людей, які приходять працювати в кавʼярню, не виникає такої думки, але от я чомусь зрозумів, що це моє (ред. посміхається). З того моменту я до цього йшов. І ми спочатку відкрили інший проєкт ще у 2018 році, але розійшлися з партнером.
– Як розпочинали роботу в Івано-Франківську? Чому обрали локацію саме біля міського озера?
Костя: Відкривали «OLX» і дивилися, що є. Гуляли містом, дивилися, де люди ходять, де нам візуально подобається, де цікаве приміщення.
Поліна: Приїхали в це місто, бо тут жили наші партнери та друзі – Аня, яка з Херсона, та Іван з Галича. Ми приїздили до них в гості не раз, нам подобається Франківськ і тому, коли інші наші друзі, які перебували тут, запросили нас приїхати до них на квартиру, то ми скористалися цією можливістю.
З персоналу – ми з Костею. Починали працювати у двох, а вже потім з Херсона виїхала наша бариста Маша і вона приїхала, можна сказати, до нас. Ми коли закрили “Простір” вдома, то зідзвонювалися з нашими працівниками вже онлайн, запитували, як у них справи. Одразу вирішили, що ми не хочемо відкриватися в окупованому місті, бо там багато хто знову відкрився, кавʼярні працюють зараз. Проте ми вирішили не працювати, і наші працівники нас підтримали. Ми розуміли, що рано чи пізно будуть потрібні гроші, і ми чим зможемо, тим допоможемо. Якщо вони захочуть виїхати з міста, то ми в Івано-Франківську та допоможемо тут. Цим скористалася Маша, вона третій тиждень вже тут і працює з нами.
Всіх наших працівників, хто виїжджає з Херсона, ми запрошуємо сюди. Самі не знаємо, як піде кавʼярня, як будемо працювати, чи буде вистачати грошей, але ми чекаємо всіх, щоб хоча би триматися разом і один одному допомагати, морально також.
У Херсоні у нас було девʼять працівників. Ми старалися розвиватися. Якщо спочатку це була кава «to go», то потім зʼявилися десерти, які ми замовляли в кондитерів, потім ми вже почали самі ці десерти робити. Були сендвічі, круасани з різними начинками, були салати, боули. Потім ми вже найняли кухаря, який поставляв нам сніданки, десь було шість чи сім сніданків на різні смаки.
– Чи були випадки мародерства, повʼязані з вашим закладом у Херсоні?
Поліна: У нас було два приміщення: сама кавʼярня, а ще склад, школа баристи та кухня. Приміщення зараз закрито і все там стоїть. Випадків мародерства не було.
Костя: Зараз не є так, щоб мародерство розгулювало відкрито, це в перші дні було, що повідкривали якісь кавʼярні, щось позабирали. То десь у двох-трьох закладах було, у загальному я так зрозумів, що люди шукали їжу, коли зрозуміли, що зараз нічого не вивезти з Херсона, то що – вкрали вони ту кавомолку, кому вони її продадуть. І їжі вже немає, тому нема сенсу. Думаємо зараз вікна зашивати та чекати нагоди вивезти обладнання, хоча б найдорожче… Ходять чутки, що хочуть бізнеси, які не працюють, забирати собі. В принципі, що росіянам заважає, вони можуть собі його й так забрати, якщо ти навіть працюєш, просто прийти і сказати «все, це тепер моє».
– Коли тільки заходиш у кавʼярню, то в очі одразу впадає незвичне меню, адже там є лише декілька позицій, а ще два пункти – «Black/White», хоча насправді вибір кави та інших напоїв чималий.
Поліна: Меню «Black/White» – це було незвично і для херсонців.
Костя: Такий стиль є більш американо-європейським. У них у кавомашинах, холдери, з яких готується кава, готує лише подвійні порції, у них немає такого, як один еспресо або капучино. У них все йде на подвійних «базах», а це говорить про те, що у них немає капучино чи лате, у них є флет вайт, бо він приготовлений з подвійною базою, у них немає еспресо, немає американо, у них є допіо. Тому немає цієї потреби розписувати: американо, еспресо, капучино, лате…
Вони просто пишуть «Black» та «White». «Black» – вони приготують тобі, якщо через еспресо, то допіо. «White» – то флет вайт і більше нічого. Окрема позиція є «фільтр». Таке у них коротеньке і зрозуміле меню. І все в одну ціну. Ми теж вирішили, що ми не хочемо розділяти, бо часто в кавʼярнях еспресо – 20 грн, американо – 22 грн. А в чому різниця у дві гривні, якщо й там і там 9 грамів кави. Чи американо з молоком 25 грн, а капучино 35 грн. Хоча різниця в 100 мл молока.
Ми вирішили, що не потрібно цього робити. У нас просто еспресо з молоком, американо з молоком, капучино та лате буде в одну ціну, а флет вайт, подвійний капучино, подвійний лате – в іншу ціну. Так само з чорною кавою. Тобто ми прибрали всі зайві позиції, все заокруглили. Не обовʼязково розуміти, просто треба сказати, що ви любите. Наприклад, капучино, воно коштує 30 гривень, а подвійне капучино – 40.
Поліна: Все досить просто «Black» – це кава без молока чорна, а «White» – з молоком. Так і пояснюємо всім дуже коротко.
– На стіні у вас розміщений стенд з кавою, де ми одразу помітили «Херсонську каву». Вона має якусь особливу історію?
Костя: Концепція полиць з кавою почалася ще з Херсона і продовжується тут. Там воно почалося в час «ковіду», коли люди масово почали купувати каву. Не знаю, як було у Франківську, але там люди не купували каву з полиць (ред. у зернах чи мелену). У коронавірус люди сиділи вдома, хотіли пити смачну каву, а її десь треба брати. Ми поставили великі полиці, і там у нас завжди був асортимент, у середньому від шести до восьми обсмажників з України у нас представлено, і від кожного по три сорти кави. Якась кава в обсмажці еспресо, якийсь фільтр. Ціни такі самі, як і в обсмажників на сайті.
Поліна: У свій час Костя зняв відео, як готувати каву вдома і закинув це на наш сайт. Люди цим користувалися. Ми ще коли продавали зерно, то прикріплювали до нього QR-код, за яким кожна людина могла перейти та подивитися, як готувати аеропрес з цим зерном.
Костя: Ми знімали, це називається «брюгайд», його ще півтора року назад, коли я ще російською розмовляв, тепер треба це міняти. Ми якраз почали це робити перед війною, один випуск відзняли, але ще не публікували, то вже будемо тут перезнімати та заливати на сайт. У нас ще є такий підхід – клеїли на кожну пачку наклейку «обсмажки», щоб люди не шукали це по пачці, бо у когось це спереду пише, у когось ззаду. А так одразу видно: червона – це фільтр обсмажка, зелена – еспресо обсмажка. Все маркували, аби людина без допомоги баристи могла знайти, що їй потрібно. Тут ми теж мелемо каву, яку можна купити, або принести свою на помол.
Поліна: Готуємо напої ми на херсонській каві.
Костя: Цю каву для нас спеціально обсмажує «Чехович. Палярня кави», адже херсонська кава – це наш особистий бренд, йому вже більше ніж пів року. Він розвивався в Херсоні та задумувався, як туристична візитівка з Херсона, яку може купити турист, подарувати її, або відправити з Херсона, як презент. І ця кава якісна, адже ми за те, щоб людина пила хорошу каву. Тому ми готуємо на ній еспресо.
Поліна: Це особлива кава, адже вона має легенду, яку ми знайшли, все це проілюстровано на пачці. Кожен може пити не просто каву, а каву з легендою.
Костя: Каву, яка виросла в херсонських кавунах, та обсмажена під палючим південним сонцем.
Легенда у тому, що перші херсонські мореплавці, їдучи в Ефіопію на закупку кави, були вражені маленьким врожаєм. Не хотіли повертатися назад з напівпорожніми трюмами, бо мало грошей заробили б. І тоді в Туреччині знайшли кавун, бо в Україні їх ще не було. Вони цієї ягоди не знали, спробували її, вона була дуже солодка та й вони подумали, що привеземо новинку, заробимо більше грошей. Довантажили собі в трюми кавуни, а по дорозі потрапили в шторм, кава якимось чином потрапила в кавун та продовжила в ньому рости. А друга частина легенди, як фермер її знайшов. Він розрізав кавун, а там якісь дивні зерна, щось вирішив він їх розтерти та залити окропом – так вони зрозуміли, що то кава у кавуні росте.
– Чи працює хтось з вами з Івано-Франківська?
Поліна: Ми поки що справляємося самостійно. Ми співпрацюємо з кондитерами франківськими, тому що не все встигаємо робити самостійно, бо я не кухар і не кондитер. Тому нам допомагають – з Франківська дівчина дуже круті сінабони нам робить і печиво. З Харкова до нас приєдналися люди, які роблять брауні та горішки. То ж у нас вже й така колаборація йде переселенців, які один одному допомагають.
– А чи зіштовхувалися ви з якимись перешкодами під час відкриття бізнесу у Франківську?
Костя: Та ні, перешкод не було, та й у таких маленьких закладах вони рідко бувають. У нас є досвід, тому раз-два і все.
– Як ситуація з поставками товарів до кавʼярні, адже зараз багато підприємств не працюють, або роблять це обмежено
Поліна: Взагалі зараз такий час, що воно налагодиться, коли ми переможемо.
Костя: Ми зрозуміли, що ці проблеми повʼязані здебільшого з тим, що не зрозуміло, коли воно буде. До прикладу, сік, який я чекаю два тижні, його досі нема. Я вже поїхав у «Метро» купив там і все, там він зʼявився. Набирав людину щодо тоніку, а він каже, що тоніка нема й не буде. Набрав його через три дні, він каже, що тонік є. І що, коли, як – нічого незрозуміло.
Поліна: Працюємо в таких умовах, як є.
Костя: Проблеми є з поставками: от мій хороший знайомий вже два тижні відправляє нам каву, я вже заплатив йому гроші, я йому пишу «Що там? Щось трапилося?», а він відповідає «соррі, на днях поїду». Тиждень пройшов… Ти розумієш, що це не тому, що він хоче мене обманути, а що, швидше, у нього є якісь проблеми, і він не може відправити, а через це у мене теж якісь проблеми. Це такий кругообіг проблем, де це не залежить від мене чи нього.
В принципі, ми вже багато чого налагодили, зрозуміли, що от це може їхати від трьох днів, значить нам треба замовити раніше. Бо звикли, що замовили і воно завтра є, ну ні – так не буде. Тому треба по-новому переналаштовуватися.
Насправді, що порівнювати, у нас взагалі проблем ніяких нема порівняно…
– Кожен гість вашого закладу отримує «іменний стаканчик», у Франківську ми бачимо таке вперше, розкажіть звідки зʼявилася ця ідея?
Поліна: Ця ідея була ще з Херсона, з самого першого дня. Кожен наш партнер приносить щось хороше у «Рrostir. Coffee», ось ця ідея була від Ані. У Херсоні це зацінили, і у нас реально були найкрутіші стакани у Херсоні (ред. посміхається) – тут не знаю, не можу оцінювати. Спочатку вони були чорні, таких ще в Херсоні не було, тому ми одразу їх всюди впізнавали, у кожному смітнику і такі одразу «о, це наші стаканчики».
Костя: Це вже друга їхня варіація, оновлений логотип. Додали на них «це смачно» і от вони вже стали такі. Коли я їх робив, то відштовхувався від максималізму, коли пишеш і воно не влазить. І ти намагаєшся роздивитися його, прочитати напис, а тут хоп і твоє імʼя на ньому.
Поліна: Ми їх змінювали на Новий рік. Робили синіми, червоним та зеленими. Воно дуже класно виглядало.
– Чи є у вас плани на майбутнє у Франківську?
Костя: Є плани, ми в Херсоні розвивалися постійно, кожен день – виросли з маленької кавʼярні «to go», де навіть не було посуду, і доросли до повноцінного закладу, у якого була дуже велика кухня, кухарі і багато людей, багато процесів. Ми готували все – починаючи від солоної карамелі, закінчуючи ферментуванням комбучи, сніданки, салати, круасани. Там ми все готували, а ще робили близько 2 000 подарункових боксів на Новий рік. Процеси виробництва були налагоджені масштабно, а обіг кавʼярні був майже мільйон у місяць. Починали ми з каси в 400 гривень у день.
Це і є наша філософія, що ми розвиваємося, ми гроші ми завжди реінвестуємо, не зупиняємося на тому, що є. Якщо щось ламається, то ми одразу замінюємо за пару днів.
Плани у Франківську – розвиватися. Наступним кроком, напевно, це буде кухня, яка зможе забезпечувати тут сиропами та всім необхідним для роботи. Можливо, ще одну кавʼярню відкрити. Йти собі далі, так як ми б там робили, то тут робити.
Потрібно ще подивитися, як воно тут буде. Зараз люди є, але неясно, чи будуть вони через місяць, бо прийшли подивилися, що тут таке відкрилося і більше не повернуться. Загадувати я не можу, бо ми взагалі думали, що буде по-іншому.
– Думали, що буде гірше чи навпаки краще?
Костя: Думали, що буде гірше. Ми з самого початку купили всього по мінімуму, а потім через три дні зрозуміли, що воно все закінчилося і такі «блін, капець» (ред. сміється). Зараз нема на що жалітися, ми не розраховували на такий прям фідбек, і аби воно й далі не було гірше, аби людям воно подобалося і вони приходили до нас. Якщо люди будуть приходити і все буде «гуд», то й ми будемо собі далі розвиватися. Ми завжди, якщо бачимо якусь потребу, то її робимо. От, наприклад, купили льодогенератор, бо не встигаємо вже лід самостійно морозити. Щоб не було такого, що людина приходить в четвертій годині і хоче холодний напій, а ми не можемо приготувати, бо фізично не встигали заморозити льоду. Ми так не хочемо. Тому вирішили витратити на нього гроші, бо от що ми ще могли з ними зробити? Хіба в кишеню собі покласти і витратити на свої потреби.
– Маєте якісь особливі холодні напої в меню?
Поліна: У нас велике меню холодних напоїв. Серед кавових: капучино, бамблбі, кавовий лід, еспресо-тонік, коли є тонік. Ще у нас є лимонади, які ми готуємо супернатуральними і суперлимонними. Там води мінімально, лише лимонний сік, який дуже добре справляється зі спрагою. І ще дуже смачний каркаде. У Херсоні завжди дуже спекотно влітку, там +40, тому ми це меню перевезли сюди, і воно також користується успіхом, тому ось так.
І зараз найпопулярніший – кавовий лід, бо це щось новеньке для Франківська.
Костя: І ще еспресо-тонік, коли він є у нас. Ми його знайшли, і люди такі заходять «о, у вас є еспресо-тонік, ура».
Поліна: Багато хто пʼє фільтр. Ще матча (ред. підказує бариста Маша), вона у нас є пʼятьох видів, як і у Херсоні: рожева, блакитна та зелена. Ми її можемо робити холодною – по бажанню відвідувачів. А загалом важко виділити один напій, бо беруть та пробують все.
Костя: Ще у нас буде матча-пуер.
– Ви згадували про новорічні подарункові бокси, розкажіть про них більше.
Костя: У Херсоні є крупна будівельна компанія, яка розповсюджена по Півдню – «33 м²». Вони у нас в регіоні конкурують з «Епіцентром». Вони до нас зверталися два роки поспіль для того, що б ми зробили по 2 500 подарункових коробок для певної категорії працівників. У боксі була «Херсонська кава», баночка карамелі та баночка варення, які ми самі робимо. Щоб приготувати на цей обʼєм, нам потрібно було перечистити 500 кг апельсинів – спочатку почистити від цедри, а потім ще це біле зчищаєш. А на карамель треба було 300 кг цукру. І на це був місяць часу – щоб закрити, наклеїти наклейку, запакувати. Місяць перед Новим роком від ранку я чистив ці апельсини по сім годин у день, а потім ще є основна робота, а потім і ще щось, потім клеїш наклейку, потім до ранку збираєш ці бокси.
Думаємо, ви на Новий рік їх побачите.
Поліна: Бокс складався з наших крафтових продуктів, де рецепт варення та карамелі наш, а ще «Херсонська кава». Ми їх також продавали у кавʼярні, а ще робили дитячі бокси – з какао, маршмелоу та новорічними іграшками ручної роботи. Старалися все робити з душею.
Зараз ми ці джем та карамель не маємо змоги робити, але сподіваємося, що з часом все вийде, бо люди полюбляли купувати ці джем та варення, коли йшли до когось у гості чи на подарунок, бо ми їх ще й окремо продавали.
Костя: У нас є друзі, ми приїхали до них у гості в Київ, а дружина жаліється на чоловіка. Вона якось допомагала нам збирати ці бокси, коли була в Херсоні, а потім поїхала додому… Вона розказує, що “ви подарували мені бокс, а там була карамель та варення. Я пішла спати, а Серьожа зʼїв все варення, залишив десь ложку, і пів банки карамелі”.
Ну, щоб зʼїсти пів банки карамелі, ну я не знаю, там тих калорій «сто мільйонів», там пів ложки на круасан намазали, зʼїли й уже все злиплося. А він пів банки влупив та й каже, «ну смачно було, ну що вже, ви нащо таке смачне робите» (ред. сміється).
– А що можете сказати про кавову культуру в Івано-Франківську, адже у нас каву можна купити ледь не на кожному кроці.
Поліна: Тут, що я можу сказати, є три обсмажки (ред. місця, де обсмажують каву), які дуже популярні. У нас в Херсоні не так з обсмажкою, але кавʼярень теж багато.
Костя: Якщо так брати, то в Херсоні нема обсмажки, бо ваші обсмажки – промислові, які роблять її для себе та ще продають партнерам, розвивають цей ринок. У нас є одна обсмажка, десь на мікрорайоні з кілограмовим ростером, можна сказати, як сковорідка. Вони смажать під себе, відверто погано.
А що ж стосується кави, то у нас є як мінімум пʼять кавʼярень дуже високої якості, куди люди ходять, бо ми, наприклад обслуговували 500 людей в день, і таких, як ми – то ще пʼять кавʼярень точно.
А ще ж у нас місто малесеньке, забудови нової нема, і люди від нас тільки їдуть. У кожного з нас є мінімум пʼять знайомих, які виїхали з Херсона і не повертаються. Заявлено 300 тисяч населення, але є десь напевно 270, з них більшість – не молодь.
Якщо порівняти з Франківськом, то Франківськ дуже молодіжне місто. Ти б куди не вийшов – молодь, проєкти, ініціативи, багато чого направлено конкретно на комфортне життя, тому молодь тут розвивається. У нас такого нема, молодь від нас тікає. Тому нам у Херсоні було складніше з цим, бо потрібно було сформованому старшому поколінню доносити смаки, тому для нас Франківськ – це супер, бо тут багато молоді, вона сама знає, що хоче, на якому молоці, які бувають смаки. І тут нікому нічого не потрібно пояснювати і ти такий «Клас! Смачно? Та. Ну і супер». Тому нам тут ок.
– А загалом, які слова чуєте від гостей «Рrostir. Coffee»?
Поліна: Чуємо слова підтримки. У нас є робочий телефон і нам на нього телефонують люди. Кажуть, «ми знаємо, що ви відкрилися, де ви знаходитеся?», я тоді пояснюю, де ми знаходимося. І вони відповідають, що забіжать, як буде час, але ми вас вітаємо, бажаємо успіху, ви великі молодці. Для нас це просто такий шок, тому що у нас в Херсоні трохи по-іншому спілкуються люди. Тут ми тільки підтримку отримуємо.
Костя: Франківці такі відкриті, просто приходять собі, одразу «Ви з Херсона? А що там, як?» і одразу завʼязується розмова, дуже такі відкриті та позитивні люди. Знають, що ми з Херсона, говорять, що прийшли нас підтримати. Сфоткали й одразу в Інстаграм виклали. У Херсоні не так, вони приходять у заклад і в загальному думають, що їм вже всі все винні – супер’якісний сервіс преміумкласу.
Поліна: Багато переселенців ходять, вони у тому ж статусі, що й ми. Приходять нас підтримати, розказують свої історії, ми їм свої.
Така у нас локація зустрічі переселенців (ред. сміється). Також багато херсонців, які приїхали сюди, ми максимально робили простір схожий з тим, що у Херсоні. Квітку таку ж купили, кольори такі ж, вази, дерево, столики у нас такі ж у Херсоні. Херсонці приходять до нас і кажуть, що вони, наче вдома.
Костя: Маша (ред. бариста) у нас працювала три роки з трьох з половиною, що кавʼярня є.
Поліна: Херсонці приходять сюди, ніби простір у Херсоні, відчувають себе, як вдома. Коли ми питаємо себе, для чого ми взагалі це все робимо, то відповідь проста – люди приходять і знаходяться, як вдома. Це добре.
– Вже приблизно бачите статистику, скільки до вас приходять відвідувачів за день?
Костя: Наприклад, у середу (ред. 11 травня) у нас було 171 людина, чеків відкритих було 156, тому я думаю, що було десь 200 людей, бо буває заходять три людини – на один чек пробивається. У вихідні буває більше, ми наразі тільки троє вихідних працюємо, то на травневі було багато, а коли мер сказав всім вдома сидіти на 9 травня, то ще 8 трохи було людей.
Поки що можу сказати, що такий середній показник – 150 людей за день. Все супер насправді.
– Що цікавого ви відкрили для себе про Франківськ? Можливо, щось запамʼяталося?
Костя: Ми вже тут пʼятий раз і наші партнери Аня та Ваня супермолодіжні, і супер ініціативні, тому ми в принципі знали про «Урбан спейс», «Промприлад», «Тепле місто», про франківські двері та про Марцінківа, озеро, велодоріжки. Ми про це все знали, і коли ми сюди приїхали, то вже тим, хто приїхав сюди з Києва, вже розказували, що і до чого. Що села об’єднали з Франківськом, і люди можуть собі комунальним транспортом туди їхати. Це класно, бо у нас такого в Херсоні нема.
Мені подобається цей рух, що воно розвивається, бо у Херсоні, наприклад, такого немає і це напрягає, бо ти живеш і податки платиш – і нічого. Я думаю, що вже після цієї війни розвиток піде у всіх швидше. У нас нового мера обрали, і він вже ремонтував парки, дороги у місті, він вже взявся, почав робити, і от блін, така ситуація.
Про Франківськ основне знали і вже розуміли, що хотіли б тут пожити. Раніше тут бували від трьох до пʼяти днів.
– Коли приїхали до Франківська, вам вдавалося займатися волонтерською діяльністю?
Поліна: Я займалася перший час, зараз тільки десь два тижні, як не займаюся. Я купувала ліки та відправляла до Херсона, але зараз з кожним днем це все складніше та складніше, тому що не пропускають машини туди. І якось так перестала, бо це забирає багато сил, енергії та часу. Мені надсилали з Херсона списки, гроші і я по ньому купувала. Там списки достатньо такі великі – на дві-три тисячі гривень.
Також збирала гроші, і ті люди, які хотіли допомогти Херсону, скидували мені на картку, і я купувала ліки: один раз відправила до Зеленівки – це населений пункт біля Херсона, там аптеки вже давним-давно закрилися, і там взагалі нічого не доходить, ні з продуктів, ні з аптек. Тому от допомогла їм. Так два рази відправляла, і це дуже складно. Мабуть, якби не було кавʼярні, то я б продовжувала цим займатися, але так як реально це складно по часу та у моральному плані, то перестала цим займатися. Кавʼярня зараз забирає весь наш час.
– У вас на стіні є цікава дошка з фото та наліпками з пошти, що саме вона символізує?
Поліна: Вже тут ми зробили дошку з «історією створення» у Херсоні, де будуть фото. І вже є з «новою історією», де є фотки і все що стосується кавʼярні тут – це рулетка, маркер, який ми вже списали, коли підписуємо імена на стаканчиках.
Костя: А ще є три поштові накладні, одна з них 23.02.2022 року, за день до війни – кава приїхала в Херсон зі Львова, вже через місяць, 28.03.2022 – кава якимось чином вже з окупованого Херсона поїхала назад у Львів, а тут 02.05.2022 – кава зі Львова приїхала до нас вже у нову кавʼярню в Івано-Франківську. І ці наклейки були одна на одну наклеєні, то я обережно відірвав і приклеїв на шматок коробки, в якій вона приїхала. І ця кава, що стоїть на поличці – це кава, яка обсмажена була до війни, побувала в окупованому Херсоні, виїхала звідти та приїхала у Франківськ, щоб тут продаватися. Зазвичай у Херсон ми замовляємо партії по 300 кг кави, і от з них десь може кілограмів 70 тільки до нас повернулося, а все решта десь там катається незрозуміло де.
– Бачу, що у вас на поличці з кавою стоїть шампанське, воно не продається?
Костя: Це шампанське на перемогу. Я вже замовив у друкарні спеціально, аби можна було все прочитати так. Це шампанське – лімітована колекція з виноробні Трубецького, яка знаходиться у селі Веселе на Херсонщині. Там сторіччями у цьому шато роблять вино. А це екстрабрют 2017 року, його вже немає в Україні, я реально забрав вже останню пляшку.
Сама Херсонська область в окупації, шато теж в окупації, цього шампанського вже немає – це ексклюзив, я його ледь знайшов. От, наприклад, ми сидимо зараз у кавʼярні, записуємо інтервʼю, і нам в телеграм-канали приходять повідомлення «Ми перемогли у війні». Колись ж це станеться, і так має бути – все кінець війни, і ми перемогли. І ми всі такі «Ура!». А так – «ура» і відкриваємо лімітовану пляшку шампанського з Херсона, бо ми з Херсона. От якось так (ред. посміхається).
– А якщо перемога застане нас всіх серед ночі?
Костя та Поліна: То прибіжимо сюди (ред. сміються).
Поліна: Ми всім нашим гостям розказуємо, і я у наш інстаграм написала, що хто захоче, то прибігайте – ми це зробимо 100%.
Розмовляла Тетяна ЗЕЛІНСЬКА
Фотограф Юрій ВАЛЬКО
ФОТО ТИЖНЯ
