Христина Валігунда та її донька Соломія родом з Івано-Франківська, але вже багато років живуть в США. Від початку повномасштабної війни родина активно підтримує Україну – переказами на ЗСУ, зборами медикаментів та великою інформаційною кампанією.
Загалом за цей час їм вдалося зібрати допомогу на понад 14 000 доларів. Це і кошти, і медичні засоби, аптечки, кровоспинні, ліки. Їх з-за океану волонтери передають івано-франківському Координаційному Центру #SaveUkraineNow (SUN), пише Галка.
– Пам’ятаєте, якою була перша реакція на події 24 лютого?
Христина: Одразу прийшло усвідомлення, що вдома біда і треба допомагати. Багато наших родичів та знайомих хлопців пішли на фронт. Тому стояти осторонь для нас не варіант. Не розумію, як можна нічого не робити чи вдавати, що нічого не відбувається і життя продовжується.
– Соломіє, ви організували акцію зі збору коштів у школі, розкажіть більше?
Соломія: Ми трохи піддивились цю ідею в церкві – там продавали синьо-жовті стрічки, і я подумала, що можна теж щось таке робити в моїй школі, щоб зібрати для України ще більше. Вийшло, що за перший день розпродала всі шпильки ручної роботи в синьо-жовтих кольорах, навіть отримала замовлення наперед. Тоді продала на 200 доларів. Часто люди, коли підходили, не знали контексту, що саме відбувається в Україні. Я розказувала новини, переповідала те, що розповідали друзі з України, ділилася власними враженнями.
Люди замовляли по 20-30 штук. Тоді робити шпильки допомагала вся родина, бо треба було зробити 40-50 у вечір перед школою, а ще домашнє завдання.
Христина: Такий сімейний бізнес… (сміється, – ред.). Коли ми побачили, що в школі є попит, я подумала, що можу продавати шпильки в себе на роботі. Написала в корпоративну соцмережу повідомлення, що моя 16-річна донька сама робить ці шпильки, збирає гроші на допомогу Україні, а саме на аптечки. Я і раніше багато писала, говорила на роботі про війну, та навіть не очікувала, що буде такий попит! Я буквально одразу отримала цілу лавину відповідей: всі хотіли замовити, казали, яка в мене свідома донька. Американці дуже чуйні, коли бачать, що діти самі щось роблять.
У нас глобальна компанія – люди розкидані по всьому світу та Америці, тому дехто казав, що дає 100 доларів, а шпильки можна й не надсилати. Загалом продали десь на 1500 доларів – орієнтовно, точну суму навіть не знаю.
– Христино, розкажіть про ініціативу зі збору медикаментів на ваш день народження. Як виникла ідея?
Христина: Американці часто так роблять: складають список побажань на день народження і надсилають його друзям, або просять замість подарунків підтримати якусь благодійну організацію.
Наближався мій день народження – у квітні. Зазвичай я не афішую день народження, але це був мій ювілей, і я вирішила використати цю можливість. Так і сказала: «Народ, на день народження мені дуже треба перев’язочні матеріали. Ви зробите мене дуже щасливою, якщо подаруєте мені перев’язочні матеріали». І дала посилання на список на Amazon. І люди почали купувати: хтось міг купити одне кровоспинне, хтось – медикаменти на 1000 доларів – протиопікові, наприклад. Тоді увесь день до дому приїжджали кур’єрські машини з величезними коробками.
Напевно, в людей викликало більше довіри – купити щось самому на Амазоні, ніж просто дати гроші. Хтось нічого не купував, але оплачував пересилку медикаментів літаком, що також дуже дорого виходить, враховуючи габарити вантажу. Усі подаровані медичні засоби ми відправили на батьківщину, в Івано-Франківськ.
– Як ви обирали партнерів для співпраці в Україні, чому саме Координаційний центр #SaveUkraineNow (SUN)?
Христина: Так, коли ми зібрали перші 1000-1500 доларів, хотіли купити аптечки та не знали, які якісні. Тоді я згадала, що колишній однокласник чоловіка працює в івано-франківському Координаційному центрі SaveUkraineNow. Так, через старі знайомства, ми вийшли на людей, які розбираються в темі, і вони підказували нам, що купувати.
Спочатку ми просто хотіли переказати гроші на SUN, але нам сказали, що краще буде купити медикаменти, яких немає в Україні. Я знала людей з Координаційного центру, тому не переживала, куди і до кого ці медикаменти йдуть. Мені звітували, коли отримували посилку, надсилали фото. Така наша співпраця триває досі.
– Чи підтримує Україну місцева громада. Чи багато людей залучено? Як реагують американці?
Христина: У нас відбуваються молебні, демонстрації, telethon для збору грошей – це акція на телебаченні, коли ведучі виходять кожні 10-20 хвилин в прямий етер та закликають донейтити на Україну. Наша громада так зібрала досить велику суму для допомоги. Нещодавно ДахаБраха давали благодійний концерт, де ми мали нагоду ще раз нагадати про війну. Але помічаємо, що рівень зацікавленості місцевих американців значно впав.
Тому ми намагаємося говорити про Україну всюди, де тільки можемо. Поруч із нашим містом щоліта відбуваються великі кінні перегони Saratoga Springs Race. 24 серпня, на День Незалежності, ми матимемо тут Ukraine Day at Saratoga Track. Плануємо продавати різну сувенірну продукцію та максимально поширювати інформацію про війну, щоб зібрати кошти на підтримку України.
– Але ж є і ті, хто розуміє, що це не тільки війна України?
Христина: Безперечно! Люди допомагають по-різному – хто як і скільки може. Бувало, що приходили сусіди, з якими ми особисто не знайомі, та давали чеки – на 200, 300 доларів. Вони ніяк не пов’язані з Україною, але вони розуміють, що це не тільки наша війна, що ми в цьому разом.
Якось сусіди, старша пара – вони вже вийшли на пенсію, принесли 500 доларів. Для них це вагома сума, та вони порадились і вирішили допомогти. Коли чоловік приніс конверт з грошима, сказав: «Я терпіти не можу путіна, тому треба щось робити. Я не хочу давати кошти в якийсь фонд, а ти знаєш, що з цими грошима робити». В такі моменти в мене відновлюється віра в людство. Нам допомагають, тому що на нашій стороні правда.
– Як плануєте допомагати надалі?
Соломія: В жовтні в школі буде homecoming гра з американського футболу. Це велика спортивна подія, і я хотіла б представляти Україну там. Але буває складно зібрати дозволи в адміністрації. Бувало, я писала по 15 імейлів директору щодо ініціатив, поки домоглася дозволу. Але зупинятися не буду, бо є ще ідеї і хочеться робити ще більше.
Окрім цього я вже декілька місяців продаю свої дизайни на сайті redbubble.com, отримую 20% від проданого і передаю в Україну.
Христина: Завдяки тому, що наша родина від початку повномасштабного вторгнення багато говорила, писала про ситуацію в Україні, закликала допомагати – люди знали, що відбувається і довіряли. Звісно, нам хотілося б робити ще більше.
Інколи думаю, що може в Україні ми були б корисніші, але треба шукати можливості щось робити там, де ми є зараз. Тому продовжимо «лупати сю скалу».
Автор: Марія Гаврилова
ФОТО ТИЖНЯ
