Наталія Зіпер – корінна донеччанка. Виросла та навчалася у Донецьку. Якщо до 2022 їй випадала нагода побувати у Франківську з туристичною метою, то з весни минулого року – вже вимушено мешкає в Івано-Франківську. Тож має досвід знайомства з містом і як гостя, і як його хоч і нова, але повноправна мешканка. Про це і розпитали у розмові.
– Коли і як Ви приїхали до Івано-Франківська у 2022?
– До повномасштабного вторгнення я була у Франківську тричі… Мріяла побувати тут ще, але, звичайно, не за таких умов. Цього разу я приїхала разом зі своєю сім’єю до Франківська 11 березня 2022 року.
– Як облаштували своє життя і побут у місті?
– За майже рік у Франківську вже освоїлись, пристосувалися, вивчили місто. Здебільшого робили затишок для дітей. Бо хочеться для них найкращого…
– Проблема дорогого житла для оренди Вас теж не оминула?
– Складно було знайти квартиру, звичайно. Сподівались, що вийде дешевше зняти. Але все одно знайшли за більш-менш помірною ціною.
– Який був Івано-Франківськ до війни та який він зараз на Вашу думку?
– Франківськ завжди був затишним та привітним. І цього разу саме таким він нас зустрів. За цей рік я зустріла безліч чудових людей, які дуже нас підтримали та допомогли в такій непростій ситуації, в якій ми опинились через російську агресію. Франківці дали мені відчути, що ми не самі, що українці – це одна велика сім’я.
Саме місто залишилось так само прекрасним, як і раніше, але дещо сумнішим.
– Яким Ви бачите Івано-Франківськ зараз під час війни?
– Зараз у Франківську я бачу надзвичайну згуртованість, щирість людей. Місто живе і це правильно! Як би нам всім не було складно, не можна забиватись у кокон – потрібно жити, потрібно мріяти, ставити цілі і йти до них.
– Як Ви себе почуваєте в цьому місті?
– В Івано-Франківську зараз мені добре, я не почуваю тут себе чужою, адже я на своїй землі, в Україні, між українцями. Але, на жаль, я не вдома… Моя душа тягнеться до своєї домівки, де народилася і виросла. І це ніяк не пов’язано зі самим Франківськом, просто з дому мене вирвали насильно. Двічі. Вперше у 2014 році мені довелось поїхати з Донецька, вдруге у 2022 – з Ізюму. Це було не моє рішення. Мабуть, саме тому мене тягне додому… Загалом з 2014 мені доводилося вісім разів змінювати домівку.
– З точки зору ВПО – відчуваєте належну підтримку держави, місцевих і міжнародних благодійників?
– Порівняно з 2014 роком підтримка держави зараз краща. І дуже сильна підтримка благодійних організацій. Я вже не раз казала, що в такій страшній ситуації ми не відчуваємо себе один на один з проблемами. Це дуже цінна підтримка.
-У вас троє дітей – це виклики організації їх навчання у дитсадку і школі, забезпечення медичною допомогою. Вдалося адаптуватися до цих завдань?
– Молодшим діткам пів року та 2 роки 3 місяці, тож проблема садочку настає поки що. А старша донька ходить у 5 клас франківської школи. Якихось труднощів при переводі не було, нас дуже привітно зустріли в новій школі.
Молодша донечка народилась вже тут. Декілька разів довелось лежати на збереженні. Весь час було гарне ставлення.
В поліклініці діток задекларувала у дуже хорошої педіатрині.
Я не можу сказати, що я відчуваю себе чужою у Франківську, навпаки, ми були дуже привітно прийняті.
– Які емоції викликає у Вас Івано-Франківськ?
– Я почуваюсь комфортно і водночас не у своїй тарілці…
Мені сумно. Сумно, що тут я через війну, що відбуваються страшні речі – гинуть люди, руйнуються міста, що майбутнє поки що дуже невизначене. Так, такі протилежні емоції. Але це не місто так впливає, а накладає свій відбиток війна, на жаль.
– А що скажете про його мешканців?
– Мене найбільше здивувало щире бажання людей допомогти. Я не звикла розраховувати на когось, крім себе… Але обставини склались так, що без допомоги ми б не впорались. Це дуже приємно. Це надихає не опускати руки і вірити у найкраще.
– Що вважаєте перевагою і недоліком Франківська?
– Мінусом для мене виявилась надзвичайна вологість. Мабуть, це було найнезвичнішим.
З плюсів – мені дуже подобається, що місто дуже компактне, зручно всюди дістатись. Мені подобається центр міста – відчувається дух минулого, мудрість століть, залишок поколінь, його затишок, ніби потрапляєш до казки.
– Чи плануєте залишатися на Прикарпатті постійно?
– Дуже хочу повернутись додому і мандрувати будь-де лише за власним бажанням. Сподіваюсь ще неодноразово приїду до Івано-Франківська після нашої перемоги і сповна насолоджуватимусь містом, його атмосферою і відкрию для себе ще багато цікавого.
Про сім’ю, житло, роботу
Розмовляла Наталія Лемешко
Матеріал виготовлено у рамках проєкту “Емпатія. Підтримка. Інтеграція”, що реалізовується Івано-Франківською обласною організацією “Молода Просвіта”. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди Івано-Франківської обласної організації “Молода Просвіта”
ФОТО ТИЖНЯ
