На Прикарпатті командир роти полку «Цунамі» з Луганщини готує добровольців поліцейської бригади «Лють» до штурмових дій.
Війна застала Максима у 18 років. У 2014 році в його рідний Сєвєродонецьк прийшла непрохана «руская вєсна». А вже через рік, у складі роти поліції особливого призначення, Максим пішов звільняти від окупації міста рідної Луганщини. Нині на його рахунку – сотні врятованих та евакуйованих людей. Максим – командир роти полку спеціального призначення «Цунамі», який увійшов до об’єднаної штурмової бригади «Лють». На Прикарпатті навчає інших добровольців тонкощам військової справи.
Активні тренування, тактична підготовка, стрільби, курси домедичної допомоги. І так щодня. Серед десятків добровольців з Прикарпаття – уродженець Луганщини – Максим, псевдо «Куб». Він проходить підготовку з бійцями та водночас навчає їх, інформує “Галку” поліція Прикарпаття.
27-річний чоловік – один із найдосвідченіших інструкторів з бойовим досвідом. Свій перший бій з ворогом він прийняв у 19 років, в складі батальйону поліції особливого призначення «Луганськ 1». А у 2022-му разом з побратимами один із перший став на захист України.
«Мене мотивувало те, що я хотів жити у своїй країні, щоб нам ніхто не заважав у цьому. І хто, як не ми, будемо захищати територіальну цілісність України. У 2014 році ми думали: те, що з нами відбувається, найгірше, що може бути. Але це був тільки початок. Бої у 22-му році – це важка лінія фронту, яка ділиться за рахунок життів людей. росіяни обстрілюють території, не шкодуючи цивільних людей», – розповідає «Куб».
На рахунку чоловіка – сотні врятованих людей, яким він, разом з іншими правоохоронцями, допоміг вчасно евакуюватись з лінії розмежування. Переляканих людей забирали з напівзруйнованих будинків, їх вивозили під російським градами, шквальними артобстрілами, окупанти цинічно та цілеспрямовано гатили по автобусах з мирним населенням. Утім це був єдиний шанс на їхнє виживання:
«Щоразу було ризиковано евакуйовувати людей, але ми розуміли, що ми допомагаємо народу України, для якого ми служимо. В цій ситуації особливо шкода дітей, батьки яких вирішили залишитись на окупованій території. Вони аргументували це тим, що вони вдома. Шкода дітей, бо в них немає вибору. Вони досі сидять під обстрілами, не всі знаходились навіть у бомбосховищах. Деякі квартири були зруйновані під нуль і в них знаходились цивільні люди. Але ми й цих людей не залишали напризволяще, передавали їм гуманітарну допомогу».
Наприкінці літа 2022 року Максим виконував бойові завдання у Бахмуті. Бійці тримали лінію оборони, а також боролись з мародерами. На його очах Бахмут почав перетворюватись на руїни. Щодень активність ворожих обстрілів збільшувалась, місто накривали ракетні системи С-300. Згадує, що цим росіяни і поцілили в місцевий ринок. Приліт відбувався посеред білого дня, коли на базарі було велике скупчення людей. Почалась пожежа. Максим самотужки надавав допомогу потерпілим, накладав джгути. А потім допомагав розбирати завали.
Чоловік каже, найстрашніше у війні те, що до неї звикаєш. І бойові дії перетворюються на буденність. «Куб» має надію, що кровопролиття, яке влаштувала росія, скоро завершиться. Принаймні, він робить все для того, щоб вигнати окупантів з української землі.
Максим один з перших зголосився піти добровольцем в полк «Цунамі» штурмової бригади «Лють». Він понад усе мріє повернутися додому. І саме цей спецпідрозділ звільнятиме його рідну Луганщину.
В Івано-Франківську «Куб» готується до бойових завдань, а ще проводить навчання добровольцям.
«Я підказую деякі моменти, які не буде розказувати програма з військової справи, все показую на своєму прикладі. Я роблю це для того, щоб краще підготувати людей, які не мають досвіду в бойових діях», – додає Максим.
Навчання проходить активно. Більшість новобранців – добровольців швидко зросли до рівня досвідчених бійців, готових до загартування реальним боєм. А з такими, каже Максим, не страшно боронити край та повертати своє.
ФОТО ТИЖНЯ
