12 червня у просторі франківської «Міської читальні» четверо учасників резиденції імені Олега Лишеги поспілкувалися з гостями прес-конференції, говорили про творчі успіхи та про те, чим їх надихає Івано-Франківськ. Також під час зустрічі координатор програми «Читай» Тарас Малий розповів про ідею резиденції та активності.
Загалом організатори опрацювали 33 заяви охочих взяти участь у резиденції. Фаворитами відбору стали:
- Станіслав Стрілець – публіцист, фотограф та мандрівник. Автор роману «У жерлі вулкану»;
- Ірина Гоял – перекладачка з англійської, редакторка;
- Ростислав Кузик – поет, прозаїк, перформер, перекладач, культурний менеджер;
- Анна Ракова – письменниця і поетка.
Нагадаємо, що резиденти прибули до Івано-Франківська 10 червня. Впродовж місяця вони працюватимуть над власними текстами чи перекладами та будуть знайомитися з актуальними контекстами міста і регіону.
Серед основних завдань даної ініціативи організатор Тарас Малий називає глибоке ознайомлення з творчістю Олега Лишеги, продовження традиції резиденцій, та водночас пошук нових оптик для вже знайомого Франківська:
«Будь-яке місто, яке є містом літератури, має свої інституції, організації, проєкти тощо. А у межах резиденцій сюди приїжджають абсолютно нові, так би мовити, сторонні люди. Колись Тарас Прохасько про це дуже красиво сказав. Сенс у тому, що коли ти запрошуєш когось ззовні і дозволяєш цим людям розповісти тобі про твоє рідне місто, то ти починаєш помічати щось, чого раніше не бачив, бо живеш тут постійно, з року в рік. Гість може показати тобі це місто по-іншому».
Своїми роздумами про Івано-Франківськ поділилися Ірина Гоял. Раніше жінка перекладала художню літературу, та в час великої війни «перепрофілювалась» на роботу з перекладом судових рішень, документальних фільмів про деокуповані території. Заповнила анкету на участь у резиденції, оскільки вважала її гарним способом повернутися до більш творчої діяльності. І, як виявилося, задум спрацював:
«Коли тільки я їхала сюди, я була в ступорі. Потрібно було перекласти оповідання ірландського автора Шерідан Ле Фаню, це вікторіанська проза з дуже такою «кучерявою» лексикою. Я просто не могла змусити себе взятися за роботу, хоча дедлайни вже палали. І ось я тут, а переклад у редакторки. Ти поринаєш у цей франківський простір, сідаєш і текст з тебе просто лине. Я завершила цю роботу значно швидше, аніж планувала. Наразі працюю зі статтями громадських активістів про підрив Каховської ГЕС, проте з наступного тижня перекладатиму книгу «30 років присутності», це антологія, присвячена незалежній Україні й митцям, які тут творили».
Схожим досвідом поділився також мешканець Києва Станіслав Стрілець. Від початку повномасштабного вторгнення він працював новинним продюсером в прифронтових областях, співпрацював з міжнародними ЗМІ (France 24 TV, Al Jazeera Balkans, die Zeit, Associated Press). Останні місяці Станіслав помічав, що вигорає, проте ентузіазм повернувся, коли він прибув до Франківська – за його словами, зеленого, спокійного та врівноваженого міста:
«Я змучився від столичної метушні. Тут я щодня занурююся в свої записи, надихаюся людьми і з радістю долучаюся до місцевих мистецьких процесів. У Києві воно якось розкидано все, роздроблено на групки по інтересах чи пак мікросектах, зі своїми клубами вболівальників. Тому ані особливого захоплення, ані бажання втручатись у це в мене немає. А у Франківську я отримую колосальне задоволення від усього й працю над своїм – це для мене найголовніше».
А поет, прозаїк, перформер, перекладач, культурний менеджер Ростислав Кузик поділився власною інтерпретацією Станіславського феномену:
«Про Станіславський феномен можна говорити у двох контекстах. Перший – це з літературознавчої точки зору, коли йдеться про конкретних людей: Адруховича, Прохаська, Довгана, Єшкілєва та інших. Але якщо говорити про Франківськ як ледь не міфічне місце, таку собі благодатну землю, де добре творити, то я теж це відчуваю. У Франківську справді дуже добре працюється. І я для себе визначив, що не буду вишукувати розуміння й з’ясовувати чому, а буду користуватися тим, що це працює».
Однак, письменниця і поетка Анна Ракова має власну теорію про натхненність Івано-Франківська. Дівчина вважає, що справа у містиці простору:
«Я жила у Києві певний час, хоча родом зі Львову, тому можу порівняти Львів і Київ. У Львові я відчуваю певну містику і вона дуже тепла, добра. У Франківську ця містика теж є, але своя. Тут зовсім інша атмосфера, інше мислення. Підозрюю, що це через оточення горами. Відбувається циркуляція людей, які їздять в гори і повертаються в місто, а це освіжує мислення. А ще я здивувалася, коли вперше зайшла в Urban Space, бо там на стіні було написано, що вони хочуть зібрати активну частину суспільства. Тобто це було проартикульовано! Я тоді подумала собі, що це якийсь особливий вид щирості. Мені це дуже подобається».
У межах резиденції четверо митців вже відвідали Тисменицю — рідне місто Олега Лишеги, побували в драмтеатрі на прем’єрі вистави “Дзяди”, а також мали непублічні зустрічі з франківськими майстрами слова.
Окрім цього, вони активно долучаються до культурних заході, які не прив’язані до резиденції, як от лекції Романа Малиновського, Остапа Сливинського, Ярини Цимбал і Алли Татаренко.
“У великих містах відстані настільки величезні, що поки доберешся з точки А в точку Б, — ти вже втомився. Франківськ прекрасний тим, що він дуже компактний, але тут стільки всього відбувається… Ти проходиш на подію, надихаєшся нею, а на цій же події дізнаєшся, що через пів години буде наступна. У Києві встигнути на іншу локацію за 30 хвилин нереально — просто забудь про це. А тут ти ще встигаєш випити каву, з кимось поговорити й спокійно прогулятися до нового місця”.
Читайте також: У Франківську запускають книжковий клуб для підлітків
ФОТО ТИЖНЯ
