Валерій Харчишин – лідер гурту “Друга Ріка” та генеральний директор ГО “УААСП” (Українська агенція з авторських і суміжних прав – ред.) – новий гість проєкту “Розмова”.
Читайте також: Стендапер Фелікс Редька назвав найсмішніших людей країни (ВІДЕО)
Валерій розповів про свого сина, який служить у ЗСУ і про свій зруйнований будинок. Також музикант пояснив, як мають нараховуватися роялті артистам і через що стався конфлікт з Русланою.
– Мій син, якому 25 – він зараз у ЗСУ. 5 лютого 2022 року він вже був з “АК” (Автомат Калашникова – ред.).
Я його не відпускав, ми не домовилися, він мене надурив. Ми говорили про те, хто піде і він попросив мене, щоб я залишався батьком з малими, з його найменшими братами, моїми дітьми молодшими, а він оголосив, що йде в ТРО. Я сказав: “Ну чекай, давай ми зараз займемося безпекою малих, збирайтесь і їдьте у Житомир”. Тому що ми реально стояли у Гостомелі, розмовляли.
Він у Гостомелі до мене підійшов з цим і якраз там все починалося, я ще встиг відзняти падаючий гелікоптер. “А потім – кажу, будемо розбиратися, хто піде: я, ти, чи разом, чи не разом’’. Він сказав: “Ок”, поїхав у Житомир, і наступного дня у нього вже був “АК”.
Вперше я його відвідав за декілька тижнів. До мене вийшов просто хлопчик в окулярах, на ньому все висіло, велике, не за розміром. Мені його стало дуже шкода, тому що він не той хлопець, який бавився у рушниці, він у війну не бавився ніколи. Він абсолютно пацифістичних поглядів, агностик, філософ. І для нього вбивати людину – це, як мінімум, тупо.
Мені було дивно, що він там. Я ніколи не думав, що мій син буде рватись у бій першим. Я його чи недооцінював, чи не розумів, але спочатку було шкода.
Потім пройшов час, ми зустрілись, коли йому потрібен був бронік, він приїхав до Києва, зустрічались ми десь хвилин 5, від сили. Він вийшов до мене, взяв бронік. Але вийшов до мене просто чоловік, військовий – з абсолютно іншим поглядом, у нього була сила та впевненість, він зі мною розмовляв, як з цивільним. Я одразу на місці почав пишатися.
Всі росіяни погані, немає жодного хорошого, навіть якщо я знаю таких, умовно кажучи, хороших 2 чи 3. Коли ти їх можеш на пальцях однієї руки перерахувати, взявши всю державу за 100%, то так можна сказати, що вони всі кончені й вони всі біологічне сміття, яке рано чи пізно має бути знищено.
– Про “УААСП”, яка там твоя роль і які останні здобутки у контексті авторських прав?
– Я був одним з членів авторської ради й мені запропонували стали генеральним директором. Я погодився, тому що розумів, що це настільки поламана інституція й у всіх авторів викривлені розуміння колективного управління майновими правами – це збір роялті, винагороди за публічне використання будь-де: в інтернеті, на телебаченні, в барах, ресторанах, ритейлі, тобто будь-де. Ми думаємо, що ти написав пісню, відніс видавцю чи лейблу і він вже опікується цим, а насправді у світі трошки не так. І я думаю кожен українець відчував, що платять, але якось замало. Є ОКУ (Організація колективного управління – ред.) і ми займаємось одним – збираємо роялті авторам.
Видавець займається бізнесом, він має поширювати твої треки. Це суміжні права, він має бути дистриб’ютором, він має сплатити тобі за твою творчість, паралельно ти йдеш, віддаєш дані в ОКУ для збору роялті за публічне використання. Якщо ти цього не робиш, то видавець все одно прийде забрати це роялті, і тоді ти або не отримаєш це роялті, або отримаєш набагато менший %, бо це ти отримуєш не на пряму.
Тобто ми говоримо про кафе, супермаркети, маршрутки, будь-де публічно. І навіть слухаючи музику вдома, на своїх пристроях, ти теж сплачуєш податок.
З радіостанціями ми теж домовились, аби вони сплачували роялті. Так працює весь світ.
Якщо ми такі класні, такі круті, якщо ми воюємо за європейські цінності, то давайте за всі, а не вибірково.
Додамо, що проєкт “Розмова” – це не класичне інтерв’ю, це – відверта та щира розмова двох людей про всі ті події, які зараз відбуваються в Україні.
“Ми говоримо про дуже серйозні та складні речі, але ми не забуваємо інколи посміхатися і не відходимо від світлої сторони, адже добро і світло обов’язково переможе!”, – ділиться Сергій Лиховида.
ФОТО ТИЖНЯ
