Боєць 10 штурмової бригади «Едельвейс» Павло Ковальов внаслідок прямого попадання міною зараз лікується у відділенні травматології ортопедії і реконструктивної та пластичної хірургії центральної міської лікарні.
Про це пише Галка з посиланням на КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”.
«Мені 26 років. Народився та все життя проживав в Івано-Франківську. Працював тату-майстром та барбером до повномасштабної війни. Я любив свою роботу і почувався повністю щасливою та вільною людиною. За все своє життя я ні разу не виїжджав за кордон України. Навіть не подорожував нікуди. Мені було комфортно жити у нас, бо знав, що і тут можна досягти своїх мрій», – розповідає про себе захисник.
Павло Ковальов служив строкову службу у штурмових десантних військах. А 25 лютого 2022 став на захист країни у складі військ ППО:
«Я спокійно до цього ставився. Хоч, звісно, як і будь-якій людині, спочатку мені було страшно. Але я розумів, що треба йти воювати, бо не хотів бачити смерть цивільних через війну».
Внаслідок прямого попадання міною у бліндаж постраждав Павло і семеро його побратимів:
«Я розумів, що нікому не можу допомогти. Намагався накласти турнікет, але не мав сил. А потім сів, закурив сигарету і думаю, ну, помру, то помру».
Захисник каже, що зараз він уже дійсно не боїться ні смерті, ні життєвих труднощів:
«Коли робиш чи переживаєш щось вперше, то страшно, але до всього можна звикнути, навіть до того, коли тобі від обстрілу паде кусок землі в тарілку в той момент, коли ти їж».
Про Україну захисник говорить так:
«Бачу нас передовою державою, ми усьому світу показали, які ми сильні і трудолюбиві».
Павло Ковальов розповідає, що по життю він намагається у всьому шукати позитив: коли його ранили, то він подумав як класно, бо він додому поїде. Захисник, попри все, намагається також зберігати душевний спокій і життєву стійкість. То не завжди легко, але можливо, каже хлопець. Загалом намагаюється зберігати здорове відчуття “пофігізму”. Йому байдуже на ситуації, але при цьому ніколи не байдуже на людей.
“Я ще у дитинстві зазнав розчарувань, тому зараз ставлюсь без особливих очікувань до будь-чого. Буде щось добре – то супер, не буде – теж не біда».
У Павла післяосколкове поранення на тильній поверхні стопи. Воно сталося 18 травня. Рана не могла ніяк зажити, була досить глибока з дефектом шкіри і в ній знаходився сухожилок-розгинач першого пальця, що доставляло дискомфорт при ходьбі. Спершу захиснику лікарі здійснили дебрідмент рани – взяли посів, виявили бактерію та побороли інфекцію. Був один спосіб закрити рану – суральний клапоть на реверсивній нейроваскулярній ніжці.
Захиснику пересадили шкіру, шкірну жирову клітковину і з фасцією, яка кровопостачається судиною, з верхньої частини гомілки розвернули її на стопу.
«Це орто-пластична хірургія. Під час війни трапляються травми з великими дефектами, які тяжко закрити клаптем, або неможливо зашити. Рани великі і глибокі, тому їх можна закрити тільки таким способом», – розповідає Андрій Стуй.
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
