Кавʼярня “Душа” знаходиться у затишному спальному районі Івано-Франківська. Біля зелених дерев стоять столики та парасолька, гості за філіжанкою кави спілкуються про буденне. Всередині гамірно від дітлахів, які складають фігурки та пазли за невеличким деревʼяним столиком. А кольори інтерʼєру одразу кажуть – це про море.
Читайте також: Екошопери, розробка сайтів і тематичне кафе: у Франківську школярки та дорослі презентували бізнес-проєкти (ФОТО)
За барною стійкою вас зустрічає власниця кавʼярні – маріуполька Тетяна Васильєва. Вона радо розповість кожному про своє рідне місто та особливу фірмову каву, пише “Галка”.
“Франківцям цікаво дізнатися, звідки я, яким був мирний Маріуполь… Найяскравіші спогади – це рідний дім, море. Це те, за чим скучаєш найбільше. Рідні та близькі люди”.
У нас був занижений рівень страху
До великої війни Тетяна працювала керуючою відділення банку в Маріуполі. Про початок вторгнення жінка дізналася через повідомлення у робочому чаті.
“Тоді я була у відпустці. Спочатку було сум’яття, але ми вже таке проходили у 2014 році. Тож у нас був занижений рівень страху. Думали, “побахкає” і все припиниться. Але коли побачили повідомлення, то зрозуміли, що це дійсно страшніше, ніж було тоді”, – говорить Тетяна.
Зранку 24 лютого, зробивши на роботі все відповідно до протоколів, Тетяна вирішила виїжджати з Маріуполя. Коли вона з донькою чекали у черзі машин на виїзд з міста – почався обстріл блокпосту. Тому їм довелося повернутися додому, але через кілька годин все ж вийшло виїхати з іншої сторони міста.
О пʼятій ранку сіли в машину, а ввечері вже були у Франківську
Спочатку жінка з донькою жили у батьків у селі за 20 кілометрів від Маріуполя, потім у Дніпрі, а згодом обрали новим домом Івано-Франківськ.
“За кілька днів до того до Франківська приїхала моя подруга, адже у них тут були знайомі, які запропонували житло. Вона покликала у гості, і я на травневі свята приїхала. Хотіла подивитися на місто, щоб зрозуміти, чи зможу я тут жити, чи сподобається мені”, – каже Тетяна.
До цього вона багато подорожувала заходом України, але до Франківська жодного разу не заїжджала.
“Мені все дуже сподобалося. Я повернулася до Дніпра і за день зібрали всі речі. О пʼятій ранку сіли в машину, а ввечері вже були у Франківську”.
Тетяна зізнається, що адаптація у новому місті була непростою. Хоча ми одна нація, проте ментальність, традиції та звички у кожному регіоні свої.
“Інший регіон, поруч не було рідних та близьких. Ти на самоті, є тільки одна подруга зі сім’єю. Важко було звикнути до внутрішнього стану, що ти не вдома. На це був потрібен час – зараз вже все набагато краще”.
Курси з бізнес-планування змотивували діяти
Думки відкрити кавʼярню у Тетяни були давно, але, як і багато хто, “чекала кращого часу”.
“Думаєш, що от є стабільна робота, стабільна зарплата. Немає гострої потреби щось відкривати. Так ніби чекаєш “магічного пенделя”, коли обставини змусять тебе щось робити”.
Восени жінка отримала грант на власну справу, але тоді їй не вдалося здійснити свою мрію, адже погіршилася ситуація в країні – почалися вимкнення світла. Щоб не втрачати час, Тетяна вирішила вдосконалити свої навички з бізнес-планування. Про курси від громадської організації “Молода Просвіта” вона дізналася випадково через Facebook.
“У нас була дуже класна викладачка. Вона так подавала інформацію, що це мотивувало діяти, а не чекати, коли стане краще. То був формат лекцій з практичними прикладами, ми проробляли кожен етап бізнес-плану”, – ділиться маріуполька.
На курсах вона знайшла нові знайомства – франківців та новомісятн, які згодом допомогли їй розібратися у кавовій темі та облаштувати кавʼярню. Херсонець розказав про кавомашину та інше обладнання. Франківець виготовив меблі та барну стійку. Подружжя з Миколаєва створило столик, крісла та ігри для дитячої зони. Харківʼянин допоміг облаштувати літню терасу.
Очільниця Івано-Франківської обласної громадської організації “Молода Просвіта” Євгенія Бардяк відзначає, що часто після навчання у франківців та ВПО залишаються теплі дружні стосунки.
“Ми стараємося робити курси як для молоді, так і для старших людей. Багато з них потім використовують отримані знання на практиц”.
Організація “Молода Просвіта” діє на Прикарпатті з 1996 року. Від початку створення вони були зосереджені на роботі з активістами. Після початку великої війни спрямували свої сили на розвʼязання гуманітарних питань та допомозі ВПО. Зараз знову повернулися до освітніх заходів.
“Ми проводимо курси на базі простору “Молода Просвіта” та підтримуємо їх на інших майданчиках – з бізнес-планування, проєктного керування, мультимедійної та відеограмотності. На кожних курсах “студенти” працюють у невеликих групах по 10 людей, щоб люди здобували знання активніше”, – говорить Євгенія.
Восени “Молода Просвіта” планує провести новий набір на курси з бізнес-планування, адже перший пройшов успішно та мав високий попит.
Душа Маріуполя у кожній чашці
Спочатку Тетяна планувала відкрити “типову кавʼярню у лофт-стилі”, але саме на курсах їй порадили зробити її тематичною. Розвиваючи цю ідею, жінка придумала дизайн для кавʼярні з малюнками знакових місць Маріуполя – “Площа Свободи”, “Яхт-клуб”, “Парк “Веселка”, “Оглядовий майданчик”.
“Ідея назви “Душа” у мене була ще до курсів, коли я уявляла свій заклад. І вже до неї я підібрала слоган “Душа у кожній чашці” та інтерʼєр кавʼярні. Малюнки на стіні – це ніби у кожній чашці є своя частинка душі Маріуполя. Ці світлини мої, а на стіни їх перенесла дівчина з Дніпра, яка теж ВПО”.
Особливий у кав’ярні не тільки інтерʼєр, але є і деякі позиції у меню. Каву “Білочка” Тетяна полюбляла пити разом з подругою у найбільшому маріупольському торговому центрі “ПортСіті”. Цей ТРЦ росіяни знищили під час захоплення міста.
“Це була така традиція, і мені захотілося зберегти її тут, у новому місті. Це капучино з кедровими горішками, білим та чорним шоколадом. Гості часто жартома питають, чи “білочка” приходить до кави, чи після”, – з усмішкою розповідає про напій Тетяна.
Привертають увагу різноколірні горішки на вітрині, яких теж не знайти в інших кавʼярнях. Кожен з них має свій особливий смак.
Перші дні роботи були непрості, пригадує маріуполька, адже її прийшли підтримати інші ВПО, і людей було у кавʼярні багато.
“Апарат не працював, руки у мене тремтіли, молоко не збивалося. А згодом вже почали більше місцеві приходити. Хтось у перші дні, а хтось через чотири місяці після відкриття”, – розповідає з усмішкою жінка.
Більшість часу Тетяна сама працює у кавʼярні, але двічі на тиждень її підміняє інша бариста. Вона так само переїхала до Франківська з Маріуполя.
“Вона багато чого мене вчить, адже має більше досвіду роботи баристою. Згодом я планую долучати до роботи ще когось. Проте зараз сама кайфую від неї, мені подобається спілкуватися з гостями. Якщо люди приходять і розпитують мене про Маріуполь, то обовʼязково їм розказую, ділюся своїми спогадами про місто у мирний час”.
“Душа” вже має своїх постійних клієнтів як серед франківців, так і ВПО. Деякі мають свою історію, якою радо діляться з власницею закладу, а вона їх залюбки вислуховує. Таке спілкування, каже, дуже зближує.
На майбутнє Тетяна поки що серйозних планів не будує. Каже, що з часом планує розширити літній майданчик, зробити його більш затишним та з тематичною фотозоною.
Наприкінці нашої розмови запитуємо Тетяну, що вона порадила б тим, хто має мрію та бажання започаткувати власну справу, але все не наважується.
“Не треба боятися. Навіть якщо ти не маєш достатньо грошей, як я їх не мала, треба просто розпочати з того, що є, меншими обсягами. Я, наприклад, починала без літнього майданчика, квітів, виносної дошки, музичної колонки… Відкрилася і потихеньку почала розвиватися. Питала у відвідувачів, що їм цікаво, що подобається чи що бажано додати. Це допомогло рухатися у правильному руслі.
Якщо ж ти не впевнений в собі – можна сходини на курси з бізнес-планування або інші. Всім, хто до мене заходить і каже, що хоче, має гроші, але боїться відкрити кав’ярню, обіцяю мотивувати і поділитися досвідом. Бо пам‘ятаю, як мені було важко не мати тут знайомих, контактів, з ким комунікувати стосовно започаткування бізнесу.
Не треба чекати, що закінчиться війна чи через місяць буде щось покращиться. Краще буде тоді, коли ти почнеш щось робити”.
ФОТО ТИЖНЯ
