Суддя Станіслав Бородовський частково задовольнив позов народного депутата Ігоря Фріса до редакції GALKA.IF.UA щодо спростування інформації. Редакція публікує текст виступу головного редактора Романа Турія під час дебатів.
Ваша честь, як ви знаєте, мене звати Роман Турій, я не лише директор ТОВ «Агентство правових технологій», але і головний редактор GALKA.IF.UA, сайту новин Івано-Франківська, який існує вже майже десять років.
За цей час ми опублікували десятки тисяч інформаційних матеріалів, чимало з яких так чи інакше стосуються політики і політиків. І маю припущення, що дехто з героїв наших публікацій були не в захваті від наших текстів.
Але медіа у сучасному демократичному світі не для того, аби подобатися. Журналістів не дарма називають «сторожовими псами демократії» або «агентами соціального контролю». Ми своєю роботою зобов’язані інформувати громадськість про проблеми, відсторонено, непідкупно, принципово.
Конституція України у статті 34 зазначає, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
При цьому закон забороняє в Україні цензуру. Тобто будь-яку вимогу, спрямовану до журналіста чи медіа, його засновника, видавця, керівника, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. Це стаття 24 Закону «Про інформацію».
Законом також забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб’єкти владних повноважень.
Ваша честь! Ця справа є нічим іншим як втручанням у професійну діяльність журналістів, спробою тиску та цензури. Про що позов? Про спростування інформації щодо того, що народний депутат Фріс не підписав звернення про позбавлення депутатів ОПЗЖ повноважень. Але ж сам позивач та його представник прямо в залі суду підтвердили факт непідписання. Що тоді спростовувати?
«Людина, стаючи публічним політиком, свідомо обмежує своє право на повагу до особистого, сімейного життя і повинна бути терпимою навіть до жорсткої критики. Посадові чи публічні особи мають право на захист свого приватного життя, але межа захисту їх репутації повинна бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних та інших питань, пов`язаних з їх діяльністю. Такі особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають це усвідомлювати.» Це з рішення Європейського суду з прав людини у справі Лінгенса проти Австрії.
Коли пан Фріс став народним депутатом, тобто публічним політиком, він мав усвідомлювати це.
«Журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль сторожового пса суспільства». Це зі ще одного рішення Європейського суду з прав людини аж від 1991 року. Хоча в конкретному випадку про перебільшення навіть не йдеться. Є чіткий факт – пан Фріс не підписав конкретне звернення, і він це визнає.
Ваша честь! Зверніть увагу – позивач просить визнати таким, що не відповідає дійсності, лише заголовок статті «Нардеп з Прикарпаття не підписав звернення про позбавлення нардепів ОПЗЖ повноважень, – Чесно».
Бо пан Фріс хвилюється, що даний заголовок побачила значна кількість читачів. Але у заголовку немає згадки про нардепа Фріса, немає фото у публікації на сайті та у Фейсбуці. І немає згадки про цього політика навіть в описі до статті, яка поширена у Фейсбуці і схвилювала пана Фріса кількістю гнівних смайликів. Наголошу, що саме кількість гнівних смайликів є основним доказом нібито шкоді репутації позивача.
Але разом з тим текст всього матеріалу, в якому розкривається суть заголовку – позивача не хвилює. Хіба це не дивно? Хіба це не вказує, що справжня мета позову – не заклик до справедливості, а кара для незалежного медіа, на яке політик не має впливу?
Ваша честь! Як я вже сказав, майже 10 років працює наша редакція. Ми офіційно зареєстровані, на відміну від багатьох сайтів, від першого дня. Ми маємо прозору структуру власності, юридичну адресу, діючий офіс, тобто весь цей час ми були готові офіційно відповідати за наші публікації, в тому числі в суді.
Ми співпрацюємо з десятками професійних журналістських організацій в Україні та з міжнародними організаціями, такими як Фонд Відродження, UNESCO, USAID, Internews Ukraine, Національний демократичний інститут, Платформа публічної демократії, Інститут масової інформації, посольствами країн Європейського союзу.
А отже також перебуваємо під постійним контролем щодо дотримання стандартів та принципів журналістики. Примус до позитивного висвітлення діяльності політика є порушенням оцих принципів.
Сподіваюся на Ваше справедливе рішення за цією справою.
Повний текст рішення суду, який редакція отримала за два тижні.
Читайте також: Зміни до закону про мобілізацію: як голосували прикарпатські нардепи (СПИСОК)
ФОТО ТИЖНЯ
