Оксана Мироненко двічі тікала від російської агресії — спочатку з рідної Луганщини, а тоді й з Бучі. Зараз хірургиня на волонтерських засадах оперує військових в Івано-Франківській клінічній лікарні. Також у пам’ять про матір, яку росіяни розстріляли на виїзді з Київщини, Оксана з сестрою заснували благодійний фонд “Наш сокіл”
Про це пише “Галка” з посиланням на допис КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”.
За пів року роботи в ЦМКЛ як лікарка-волонтерка Оксана Мироненко врятувала від інвалідизації та зменшила больовий синдром для багатьох захисників. Медикиня спеціалізується на відновленні пошкоджених периферичних нервів, хоча раніше займалася хірургією кистей:
“Мене життя випадково зробило хірургом периферичних нервів. 10 років я працювала в хірургії кисті в своєму рідному місті Луганську, потім почалась війна (АТО). Так як я категорично незгодна з концепцією “рускава міра”, тому вирішила переїхати жити до Бучі. Далі працювала в Києві в одній із найкращих приватних клінік, де є все необхідне обладнання. Там оперувала кисті і нерви. А коли почалась повномасштабна війна, то пошкоджень периферичних нервів приходиться оперувати набагато більше. Ця спеціальність дуже потрібна, оскільки в нас, а особливо в західній частині України, такі операції рідко хто робить”, — зазначає Оксана Мироненко.
За словами Оксани, операція на периферичних нервах – це завжди величезний ризик:
“Фактично, я ніколи не знаю, чим вона завершиться. Можливо просто звільню нерв від рубців, зшию повністю або частково, зроблю пластику. Завжди є вірогідність, навіть, коли просто торкаєшся пальцем, нерв може зреагувати та «відключитись» як на тимчасовий, так і на довготривалий період. Тому я пояснюю це своїм пацієнтам і запитую, чи вони готові до цього”.
Лікування військових є дуже довготривалим. Якщо нерв пошкоджений, то його відновлення в кращому випадку – це 1 міліметр на добу:
“Для того, щоб відновилась функція кінцівки, потрібно від декількох місяців до 2-х років. Тому за час лікування ми з пацієнтами стаємо майже родичами, я себе часто відчуваю їхньою матір’ю, бо тривалий період часу з ними перебуваю на зв’язку”.
Всіх захисників, які лікуються у відділенні травматології, ортопедії і реконструктивної та пластичної хірургії Оксана Мироненко оперує спільно з місцевими лікарями-травматологами та нейрохірургом.
“Тут дуже класне відділення, нова сучасна операційна. ЦМКЛ мені дуже подобається тим, що тут багато лікують військових і є необхідне обладнання”, — говорить Мироненко.
Оксана Мироненко не тільки лікар-волонтер, вона ще й допомагає ВПО. Для цього заснувала власний БФ “Наш сокіл”. Цей благодійний фонд Оксана Мироненко разом з її сестрою створила в пам’ять про загиблу матір, яку росіяни розстріляли під час виїзду з Бучі на початку повномасштабної війни. Тоді окупанти поранили і батька Оксани:
“В мене режим роботи – це постійний рух, операції та катання між Києвом та Франківськом. Так, це втомлює, мені тяжко від того, що з дітьми і чоловіком рідко бачусь. Але зараз війна, я не військова, але можу допомогти – це багато працювати”.
Разом з військовими Оксана Мироненко дійсно як одна сім’я, почуття гумору і жарти, дружба між ними:
“Я майже кожного дня на всіх процедурах стою перед ним на колінах (в прямому та переносному сенсі: віддаю шану його мужності, дякую, що захищає всіх нас, роблю свою роботу), його кров, біль та сила вже тісно перемішалися зі мною”, — написала Оксана Мироненко у соціальній мережі Фейсбук про одного зі своїх пацієнтів.
ФОТО ТИЖНЯ
