22-річний Станіслав Зорій на позивний “Рефа” – військовослужбовець із Франківська. Хлопець з побратимами першими зайшли в деокупований Ізюм, а в січні 2023 отримав мінно-вибухове поранення в районі Бахмута. Воїн був єдиним, хто вижив у авто, в який влучив ворожий снаряд.
Про своє поранення Станіслав розповів Галці.
Тоді хлопець з побратимами працював на Донецькому напрямку. Там точилися серйозні бої, каже військовий.
“От день поранення… На той виїзд з наших пацанів поїхали тільки я з Пашею. Нам по рації передали, що село поблизу “провалили”, тобто, грубо кажучи, за годину-дві часу “москалі” будуть вже в нас біля дупи. Тому ми спланували відхід. А піхотинцям штаб дає команду не покидати позиції. Але ми не могли їх лишити! Ми їх заводили в це село, тому вирішили, що ми їх і заберемо. І це нам вдалося – грамотно зберегли особовий склад та БК. Тоді нам на допомогу ще під’їхали “ДШВшніки”. І от бойове розпорядження в нас закінчується”, – ділиться Станіслав.
Виїжджаючи звідти, машина хлопців вийшла з ладу. То була дорога, де вже всі виїжджали з Бахмута. Хлопці чекали на евакуацію.
І в цей момент по них почали “насипати” з міномета, каже Станіслав. Перший приліт попав між Стасом і “Вікінгом”. Обох поранило. Вже після першого прильоту Станіслав зрозумів, що інвалід. Йому жорстко посікло спину. Тоді повз них їхали військові й побачили, що сталося. Почали евакуйовувати хлопців, вантажити в машину.
“Мені пощастило, що мене посадили першого по центру. Біля мене сідає Паша. За кілька секунд – пряме попадання по машині. З машини – решето. Там не вижив ніхто, крім мене. Я теж думав, що не виживу. Побачив, як мені відірвало ногу, як підіймається жар навколо. Я перехрестився і тільки чекаю, коли маю “полетіти” в небо. Але я лежу, спостерігаю цю всю картину: як ми горимо, як Паша лежить без ознак життя. Ніхто в авто вже не подавав ніяких ознак життя”, – пригадує воїн.
Біля хлопців зупинилася ще одна машина і почали заглядати, чи є хтось живий. Стас зрозумів, що має надію на життя й почав кричати. Хлопця дістали з палаючої машини, він впав і втратив свідомість. Прокинувся вже в машині евакуації.
“Привезли мене в стабілізаційний пункт. Я питаю “Мені дві ноги відірвало, чи одну?”, а медики мені бинтами перемотали ноги докупи й кажуть – “Аво дві ноги маєш, не бійся, ще на море поїдеш”. Я знав, що вони брешуть”, – розповідає Станіслав.
Вся евакуація тривала приблизно 20-30 хвилин. За цей час з хлопця стекло 2,5 літри крові. Його стабілізували на фронті, а далі відправили на Краматорськ. Звідти Стас пам’ятає тільки одне:
“Я сиджу з хірургом, і він каже: “Дивись, в нас є два варіанти. Або ми боремося за твоє життя й ампутуємо ногу, або ти не живеш”. Авжеж я погодився на ампутацію. Прокинувся вже в швидкій допомозі, мене везли в Дніпро в лікарню Мечникова. Я й тоді ще не усвідомлював, що я без ноги. До мене це усвідомлення прийшло десь через 2 дні”, – ділиться військовий.
Читайте повне інтерв’ю зі Станіславом Зорієм на сайті.
Читайте також: Франківський ветеран Станіслав Зорій “оживив” картину, яку вкрали росіяни (ВІДЕО)
ФОТО ТИЖНЯ
