Віт Самек – непересічна особистість в себе на Батьківщині. Чоловік став відомим на всю країну, коли публічно розкритикував корупційну систему медичних закупівель в одній із лікарень Праги, де працював парамедиком. Після свого вчинку Віт залишився без роботи, але не без любові людей.
Лікар став бажаним гостем телевізійних ефірів та випусків новин. Його блог стали читати десятки тисяч людей.
Коли Віт почув, що Путін напав на Україну, то одразу зрозумів, що потрібно допомагати нашій державі.
“Путін – дуже погана людина. Ми в Чехії не любимо Росію, бо теж постраждали від їхньої агресії. Якщо його не зупинити зараз, то він піде з наступом на інші країни Європи” – каже блогер «Галці».
З початку повномасштабної війни Віт здійснив 40 поїздок на схід України. Херсон, Миколаїв, Харків, Краматорськ, Курахове- це не повний список міст куди Віт з своїми однодумцями та друзями привозив медикаменти, автомобілі, речі та іншу гуманітарну допомогу. Часто під час поїздок багато разів міг загинути від ворожих куль чи ракет.
Свою гуманітарну місію Віт назвав спецоперація «Киселач».
Минулого року Віт зайняв третє місце у всеукраїнському конкурсі «Благодійна Україна 2022. Благодійність на захисті України» у номінації «Благодійність з-за кордону.»
Віт разом з друзями допомагає в основному закладам охорони здоров’я. Серед яких франківський волонтерський хірургічний госпіталь Брасс.
Його роль і допомогу Брасс важко переоцінити – каже директор шпиталю Станіслав Онищук: «Віт привів за собою іноземний «підрозділ» волонтерів. Завдяки Віту ми налагодили міжнародну співпрацю в різних напрямках»
Ми зустрілися з Вітом і його подругою, лікаркою-анестезіологом з Праги Барбарою Єгерською, яка разом з ним їздить на схід України.
Говорили про специфіку, переваги та недоліки української та іноземної медицини. Що могли б навчитися іноземні лікарі у українських колег і навпаки? А ще говорили про мотивацію, яка штовхає людей їхати тисячі кілометрів у чужу країну, щоб привести медикаменти і допомогти хворим…
-Віт, яка історія вашої волонтерської діяльності в України?
-Ми приїхали в Україну в перші дні війни. Свою спецоперацію назвали «Киселач». За увесь час здійснили близько 40 поїздок на схід України. Спочатку їхали допомагати військовим – це був Харків, Херсон, Курахове, Краматорськ, Слов’янськ. У Харків їхали в інститут травматології та ортопедії, в Херсон в пологовий будинок. Ми маємо друзів в цих містах і запитуємо їх про потреби і що треба привезти.
-Що вас мотивує їхати так далеко і допомагати незнайомим людям?
Бара: – Моя мотивація була така- я побачила по телевізору про початок війни і що росія атакувала вашу країну. Ми теж не любимо російський народ. Ми, чехи, пережили російську окупацію.
Для нас було абсолютно зрозуміло хто на стороні добра, а хто на стороні зла. Ми хотіли бути на світлій стороні, тому поїхали до вас.
Віт: Путін -дуже погана людина. Ми в Чехії не любимо Росію, бо теж постраждали від їхньої агресії. Якщо його не зупинити зараз, то він піде з наступом на інші країни Європи”.
-Повернемося до теми медицини. Як ви можете оцінити рівень і якість медичної системи в Україні. Що вас, як медика, вразило?
-Ми відвідуємо декілька госпіталів і всі вони є різними: Брасс – це приватний заклад, лікарня у Харкові належить Академії наук, пологовий будинок у Херсоні та невеличка лікарня у Лисці – це комунальні медичні заклади. Вони всі різні і важко робити якісь загальні висновки.
Очевидно, що Україна не є такою багато, як інші країни Європи. В цілому моє враження, що система української медицини є близькою до європейської. Можемо робити висновок, що система працює, навіть в маленьких лікарнях є пацієнти. Що нас вразило, і що ми приємно відмічаємо це те, що навіть під час війни лікарні модернізуються, добудовуються нові відділення, роблять ремонти навіть у прифронтових лікарнях.
Лікарні покращуються і це вказує на те, що система працює. Разом з тим, мені, як іноземцю, важко зрозуміти систему медицини в Україні. Наприклад, людина з села чи невеличкого містечка як потрапляє до лікаря? Йде в госпіталь чи до сімейного лікаря? Я маю уявлення, що відбувається всередині лікарні. Але як працює система складно уявити.
-А які ваші висновки, як медика, про систему медицини в Чехії?
-Мій висновок наступний – у Чехії дуже багато госпіталів і лікарів персоналу. Дуже хороший рівень – єдиний недолік, що система бюрократизована, перенесена з часів соціалізму і це заважає робити її легкою і доступною.
-Що ви кажете про рівень українських лікарів? Якщо порівняти з іноземними – настільки вищий чи нижчий рівень кваліфікації вітчизняних медиків?
Бара: ми можемо сказати по нашому досвіду з лікарями, з якими зустрічалися тут. Наприклад, анестезіологи і травматологи, з якими нам доводилося працювати у Брасс – вони високого рівня кваліфікації і могли б завтра працювати в Чехії або в іншій лікарні Європи, якби не законодавче регулювання.
– Чого, на вашу думку, могли б навчитися іноземні лікарі у українських колег і навпаки?
Віт: У чехів можна навчитися, наприклад, як лікувати інфаркти та інсульти, бо ми це справді добре вміємо. Я думаю, що зараз весь світ може їздити в Україну вчитися травматології. На жаль, ваша країна зараз має найбільший досвід у лікуванні травм кінцівок. Взагалі, я вважаю, що обмін досвідом, наприклад через стажування, всім тільки на користь.
-Які ваші плани?
Віт: я не планую повертатися в медицину. Відносно волонтерської діяльності- ми продовжуємо допомагати вашій країні. Доки Україна не скаже, що війна закінчена, ми будемо тут.
Бара: Я працюю анестезіологом в Празі. З чотирьох років мріяла працювати лікарем. Тому залишаюся в сфері охорони здоров’я. Ми будемо там, де наша допомога потрібна.
Текст Мар’яни Цимбалюк
Читайте також: Воюю за свободу людей: історія Мауріціо з Бразилії, який після поранення лікується у Франківську
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
