19 вересня у Франківську презентували книгу «Жити попри все», в якій 11 авторок різного віку та професій написали про власний травматичний досвід, повʼязаний з війною.
Про це пише Галка з місця події.
У приміщенні громадської організації “Дім воїна” пройшла презентація книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну 2014 та 2022». Історії ґрунтуються на подіях з 2014 по 2022 рік. Серед них є розповіді про пережитий полон, окупацію й особисті втрати — рідних, майна, здоров’я.
Ініціатором створення цієї книги є громадська організація «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», яка з 2014 року документує порушення прав людини, повʼязані з війною. Представниця організації та редакторка книги Надія Нестеренко розповідає, що “Жити попри все” зовсім молода – це лише третя презентація в Україні.
“Мета книжки – зафіксувати травматичний досвід війни від першої особи для того, щоб це запам’яталося в нашій історії, щоб це не могли перекрутити й перебрехати. Ще одна мета – щоб авторки пройшли певний терапевтичний процес письма. Ще важливий момент в створенні цієї книги – це описувати не лише інформацію про біль і страждання, а також підсвічувати моменти, які допоможуть нам знаходити сили, аби продовжувати боротьбу”, – розповідає Надія.
Допомогла організувати захід на Прикарпатті Івано-Франківська обласна організація “Молода Просвіта”. Її керівниця Євгенія Бардяк зазначає, що зараз важливо чути голоси тих, хто постраждав від російської агресії:
“Наша організація також вже багато років фіксує історії людей, які пережили жахи війни. Про них важко говорити, але коли ми їх виносимо на загал через книги чи виставки, вони стають дієвим інструментом боротьби проти російської брехні, а також підтримують тих, хто також пережив своє горе”.
В книзі зібрані історії одинадцяти жінок різних за віком, регіоном, професією та вподобаннями. Це історії про втрату рідних, полон, катування, сексуальне та гендерно-обумовлене насилля, переселення, втрату бізнесу, майна і багато іншого, чого несе за собою російська агресія.
Розповісти про книгу для прикарпатців приїхали три авторки: Людмила Біленька — мати, яка 11 рік чекає сина з полону; Сталіна Чубенко – мама закатованого бойовиками у 2014 році 16-річного Степана; Галина Тищенко — представниця обʼєднання українських жінок, які постраждали через сексуальне та гендерно-обумовлене насильство, внаслідок збройної агресії рф.
Сталіна Чубенко родом із Краматорська, Донецької області. Наприкінці липня 2014 року сина жінки, Степана, затримали бойовики “ДНР”, коли той повертався з Києва додому. Хлопця катували та вбили за проукраїнську позицію.
“Він займався греко-римською боротьбою, футболом, був голкіпером команди “Авангард”, створив команду КВК і захищав в різних містах честь Краматорська. І не дивлячись на те, що він виріс в росіянізованому середовищі, у 2013 році перейшов на українську і став на захист своєї Держави. Під час окупації Краматорська він з друзями вів партизанську боротьбу, доказував, що захищати країну можна і без зброї в руках. Але йому хотілось відстоювати кордони, тому поїхав в Київ, щоб піти в добровольчий батальйон. 16-річного Стьопу не взяли туди. Тож коли він повертався додому з Києва, його спіймали росіяни, кілька днів катували й згодом вбили…”, – пригадує Сталіна.
Жінка стверджує, що її син продовжує жити. В перший роті батальйону “Сармат” є БМП, яке назване на честь Степана. Тож він продовжує воювати за Україну з хмарок, як каже Сталіна.
“Я погодилась взяти участь в проєкті для того, щоб ще більше людей знали про те, що відбувалося, і як важко втрачати рідних. Проте треба знаходити в собі сили продовжувати жити для того, щоб навколо пам’ятали про ту людину, якої немає поруч, пам’ятали про ці злочини, які створив наш неадекватний сусід”, – зазначає жінка.
Редакторка книги Надія розповідає, що як в самій книжці, так і в її оформленні їм хотілося показати життєствердність для того, щоб навіть говорячи про погане, знаходити позитивні моменти:
“Ви таких позитивних моментів в книжці дуже багато побачите. Наприклад, як діти сидячи в підвалі, не розуміючи, що буде далі, ділили цукерку між собою. Чи як жінка, яка пережила страшні тортури під час окупації, бачила теплі промені сонця, і хапалася за них, як за надію, за силу, яка дала можливість продовжувати своє життя”, – ділиться Надія.
Випустили всього 1300 примірників цієї книги. Вона розповсюджується безплатно. Окрім паперового варіанту, її також можна завантажити в електронному форматі за посиланням. Також певну кількість екземплярів розповсюдять по бібліотеках.
Читайте також: Чи мають ВПО рівний доступ до пільг та підтримки на Прикарпатті: дослідження “Молодої Просвіти”
ФОТО ТИЖНЯ
