В Івано-Франківську до 10-річчя заснування видання “Галка” відбулася панельна дискусія “Підіймаємося чи падаємо? Як Франківськ використовує свої переваги і шанси?”.
Що виокремлює Франківськ
Модератор, шеф-редактор “Галки” Вадим Войтик розпочав обговорення із рефлексії про те, чим є Франківськ й яке у нього позиціювання на карті й сприйнятті.
“Тривалий час побутувала така теза, що Франківськ – це дорога у Карпати. Або ще звучала така історія про те, що ну ми маленький Львів. Буцімто, є великий Львів, який він живе великим життям, великими інтересами. А є Львів маленький, ми, і маємо якусь таку місію резервної платформи “, – каже Вадим Войтик.
Економіст, фінансист, візіонер Андрій Стецевич посилаючись на Льюїса Керрола, зазначив, що всі ролі зайняті й треба грати свою. Відтак місто не має пробувати перебирати ролі й мімікрувати під інші міста:
“Франківськ не може бути маленьким Львовом чи великою Тисменицею. Франківськ може бути Франківськом. Якщо ми говоримо про те, з чим місто входило у війну і з яким викликом воно зіштовхнулося під час війни, то я хочу нагадати, що Франківськ був тривалий час столицею ЗУНР. Це був фантастичний час, коли вперше українці з заходу та сходу об’єдналися. І це була абсолютно легітимна, юридично вірна конструкція, тому що і в столиці Західної України, і в столиці центральної або великої України було два парламенти, народні збори… Ми стали українцями і єдиною нацією…”, – каже Андрій Стецевич.
Вадим Войтик нагадав, що карті Івано-Франківськ виокремлює й культурна частина – Станіславський феномен. Період становлення нової культури на локальному рівні у 90-их створив спадщину, яка перетекла у сьогодення. Натомість громадський активіст, публіцист та підприємець Ростислав Шпук виокремив культуру й мистецтво:
“Франківська мені нагадує великодній рух до плащаниці, коли треба багато проповзти на коліна, щоб в кінці щось поцілувати, а мистецтво завжди було в опозиції. Мистецтво – це, те, що спонукає до питань, а культура – це більше сфера красивого, сфери відповідей, пояснень. Війна насправді примирила мистецтво та культуру і якось все об’єдналося. У нас у Ваґабундо філармонія проводила свої концерти, тому що їм не можна було і простір став територією примирення одних й других: культуру й мистецтво”.
Колективна відповідальність
Ростислав Шпук вбачає розвиток Івано-Франківська через туризм й тому місту слід плекати історичну спадщину. Зокрема, нагадав про втрату автентики – вигляду готелю “Дністер”:
“Нам не треба змінювати закону. Всі вони достатньо добрі. Якщо місто може дозволити одній сім’ї зруйнувати свою пам’ять, ну то, то я не бачу шансів. Місто не має діючого генплану, який би там щось забороняв, щось дозволяв. Є постійні напади на територію навколо озера, що взагалі мала бути недоторканою. Спротив біля озера та за збереження “Дністра” мала би очолити влада, а вона самоусувається і тримається осторонь.
Насправді всі скульптури на сотці, це ж скульптор Мар’ян Антоняк, які привів з цвинтаря, що ззаду театру був. І це справді центральний скульптор, який зробив геніальні скульптури. Тільки мало хто навіть їх бачить, бо він їх спеціально розмістив дуже високо і щоб їх побачити треба піднімати голову, тому це місто людей з високо піднятими головами”.
Яке місто справляло враження 10 років тому для ВПО
Десять років тому громадська активістка та керівниця ГО “Д.О.М.48.28” Наталія Вишневецька переїхала до Івано-Франківська. Перше, що вона відзначила, коли переїхала: відкритість й готовність допомагати. Проте, згодом помітила закритість в якій вбачає неготовність впускати щось нове:
“Спочатку я подумала, що місто дуже відкрите, тому що люди тобі посміхаються й хочуть допомогти. Мені здавалося, що це дуже класна риса для мешканців міста, поки не почала для одного мистецького проєкту робити інтерв’ю з мешканцями. Я зрозуміла, що насправді це не відкритість, а закритість суспільства, яка власне обумовлена тим, що місто було закрите і власне, залишається власне. Тобто оця неспроможність й страх впускати у місто щось нове, на жаль, залишається”.
Куди рухається місто?
Андрій Стецевич зауважив, що враховуючи внутрішні умови та зовнішні чинники – місто рухається й намагається виробити стратегію:
“Написання стратегії триває роками і ми повинні пам’ятати, що відсутність стратегії – це теж стратегія. Якщо це неправильна стратегія, то краще 5 років рухатись в неправильному напрямку, ніж 50 років займатись саботажем. Стояння на місці набагато гірше і шкідливіше, ніж рухатись до “воріт Карпат” чи навіть уже до маленького Львова. Мені виглядало, що місто входило достатньо ситуативно з надзвичайно вдалими зовнішніми обставинами, які працювали на місці”.
Підприємець, меценат мистецьких заходів Віктор Вінтоняк відзначив, що місто рухається в доброму напрямку:
“У Франківську є театральний туризм, це неймовірна подія, коли гості спеціально приїжджають на наші вистави. Ще один момент – Промприлад. Це феноменальна історія, коли територія змогла об’єднати таких не об’єднувальних людей і місцевих, і переселенців, які могли би здійснювати оцю дифузію. Якщо ми говоримо про політичний спектр, то мені франківець чимось нагадує класичного середнього заходу республіканця, який за традиційні цінності. Причому там обов’язково має бути церква. В той самий час, це велика-велика свобода економічна. Насправді у Франківську ми маємо конкуренцію”.
Читайте також: Як Франківськ використовує свої переваги і шанси: анонс дискусії від “Галки”
ФОТО ТИЖНЯ
