Реабілітаційний центр «Тепло крилатої душі» у селі Ценява на Коломийщині Наталія Тарабалка заснувала наприкінці 2022 року. Відтоді там пройшли лікування близько 300 людей. Серед них військові, ветерани та їхні рідні. Таким чином, це не лише вшанування пам’яті загиблого сина Степана, а й допомога військовим, які повертаються з фронту та поступово відновлюються, готуючись до цивільного життя.
Ідея створення такого закладу виникла коли вона була на психологічній реабілітації після загибелі сина, військового льотчика Степана Тарабалки. Тоді вона зрозуміла, що потрібно більше таких місць, де люди можуть спілкуватися і поділитися своїми переживаннями та підтримувати один одного.
Льотчик-винищувач загинув 13 березня у небі над Житомиром, вступивши у нерівний повітряний бій із силами противника, що переважали. Бригада, у якій служив Степан Тарабалка, була тим самим “Привидом Києва”, що днями та ночами давала відсіч ворогу у небі.
“Хтось потребує індивідуальних консультацій, медичної допомоги, психологічної, відвідує фізичну реабілітацію, масаж”, – розповідає Наталія Тарабалка.
З травня цього року при центрі працює стаціонар, де ветерани отримують психологічну допомогу.
“Центр має договір з міністерством у справах ветеранів, четверо психологів і психіатрів отримують зарплатню. Від травня через стаціонар пройшли 32 людини”, – каже голова центру Наталія.
Наразі в реабілітаційному центрі проходять лікування четверо захисників. “Тепло крилатої душі” допомагає військовими та їхнім рідним не тільки з Коломийського району, але й з інших областей і міст – Одеси, Запоріжжя та Харкова.
“У нас були мама з сином із Одеської області, був хлопець із Запоріжжя, а тепер приїхав хлопець із Дніпропетровщини, із Нікополя. Місцевих значно менше, в основному в нашому центрі лікуються захисники з різних куточків України”, – розповідає жінка.
Відчуття змін
Як зазначає пані Наталія, всі військові різні: вони знайомляться, спілкуються та кожен ділиться своїми переживаннями.
“Ми навіть деколи не втручаємося. Оце їхнє дружнє спілкування дає їм великої мотивації. Дружина одного з наших відвідувачів була вражена, як помінявся її чоловік після спілкування зі своїми. А до того був закритий для психологів”, – каже директорка центру.
Очільниця центру твердить, що сама проходила реабілітацію після загибелі сина.
“Я була на реабілітації через чотири місяці після загибелі сина. У мене багато друзів і знайомих, але найкомфортніше було з тими, хто міг розділити мій біль. Не треба й слів — достатньо поглянути одне одному в очі й говорити або жартувати про щось”, – згадує Наталія Тарабалка.
За словами пані Наталії, вона опановує біосугестійну терапію (метод м’якого не гіпнотичного навіювання, що допомагає при психосоматичних розладах, порушеннях сну, травлення, безпричинних коливань настрою тощо).
“Невдовзі буду займатися біосугестією й вже скоро отримаю офіційний сертифікат на проводження лікувальних сеансів. Суть терапії в розслабленні та релаксі”, – пояснює жінка.
“Для військових в оздоровчому центрі є фізична терапія та ставок, який надала в користування Коломийська громада. Також дооблаштовуємо кухню: щось ремонтуємо, а щось уже доремонтовано”, – ділиться пані Наталія.
Культурне дозвілля
Серед багатьох інших можливостей в центрі проводять культурні заходи, літературні читання, а також на базі центру запрацювала читальня для військових. Ініціатива спрямована на те, аби книжками і читанням допомогти діючим та колишнім військовим у психологічній реабілітації.
“Ми віримо: спільне читання разом — це не лише терапія, але й можливість знайти своє коло однодумців. Ми допомагали укомплектовувати бібліотеку спільно з моїм колегою Вадимом Дідиком. Серед книжок — художня класична література й переважно українських авторів. Зокрема, “Місто” Валер’яна Підмогильного, антологія української поезії від Тичини до Жадана, художня репортажистика. Також серед літератури є “Шерлок Холмс”, книжки авторства Сергія Осоки та книжка “Лексикон націоналіста”, – каже проєктна менеджерка «Теплого міста» Ярина Микитин.
Книги, як важливий елемент реабілітації, розглядає і засновниця центру Наталія Тарабалка.
“У цих книжках хлопці можуть знайти розраду й підтримку. Також ми прагнемо зацікавити воїнів, їхніх друзів чи близьких у вивченні сучасної української літератури та її авторів” , – каже Тарабалка.
Трудотерапія
Попри оздоровчі та культурні ініціативи, також планується створення ферми для захисників, як ще однієї частини реабілітації для військових.
“Ми хочемо створити невелику домашню ферму для військових. Спілкування із тваринами позитивно впливає на внутрішінй стан хлопців, а також це можливість надавати їм ентузіазму для облаштування власних малогабаритних фермерських господарств”, – каже голова центру.
В планах пані Наталії завести свійських тварин та розробити стратегію трудотерапії для військових.
“Ідея щодо ферми з’явилася, коли нам почали підкидати котиків та песиків на подвір’я центру. Тоді я побачила, як хлопці тішаться спілкуванню з чотирилапими. Відчула, наскільки позитивно тваринки впливають на них зсередини”, – розповідає Тарабалка.
Плани на майбутнє
Жінка підкреслює, що тут хочеться створити простір, де буде затишна домашня атмосфера.
У центрі хлопці можуть бути до 21 дня. Вони собі самі розподіляють цей час – хтось може залишитися тільки на сім днів або на 10.
“Хоча є такі, що перебувають у нас довше, бо ситуації різні”, – каже Наталія.
В пані Наталії виникають побоювання щодо появи покинутих сім’ями ветеранів, які пережили травматичний досвід на фронті, адже вони можуть залишитися самі із своїми переживаннями.
“Мені здається, скоро треба буде створювати заклади для ветеранів, які, на жаль, через сімейні обставини, через різні психологічні травми, залишаться наодинці зі своїми проблемами”, – зазначає Тарабалка”.
За словами Наталії Тарабалки, зараз усі послуги для військових та їхніх родин є безкоштовними. Однак, якщо не знайдуть фінансування на зиму, то потребуватимуть благодійних внесків.
Розуміємо, аби воно було й мало життя – воно має мати й фінансування, – говорить Наталія Талабалка. – Але будемо пробувати розвивати якийсь соціальний бізнес, аби мати фінансування для діяльності центру, для зарплат, для екскурсій для хлопців. Хлопці, які в нас проживали, то я їх спеціально брала гуляти навколо нашого коломийського озера. Треба, аби вони були серед людей, аби люди розуміли, що це суспільство має мінятися по відношенню до них.
Пані Наталя наголошує, що часто стикається з питаннями від рідних, мовляв, “ой, він прийшов не такий”. Спілкується з рідними, що це норма, бо таким, як до війни, він уже не буде. Рідні мають це розуміти і також мінятися.
Наталя Тарабалка має і такий досвід. Її брат воював в Афганістані. Коли він повернувся, каже, мала можливість бачити, як відбувається соціалізація, як виглядає життя військового після війни.
“Але тоді воно, можливо, було легше, бо це був один хлопець на чотири села. І всі розуміли, що не можна нічого сказати, не можна зайвий раз травмувати”, – говорить Тарабалка.
“Зараз нас кожного війна торкнулася по-своєму. Роботи – непочатий край. Не кожен готовий йти напряму до психолога. Я сама була не готова йти до психологів напряму. Тому такі центри дуже потрібні, бо у домашньому затишку можна більше відкритися, підняти важливі питання, отримати на них відповіді”, – твердить пані Наталія.
Фото: центр “Тепло Крилатої душі”
ФОТО ТИЖНЯ
