Квадробінг – це не нова субкультура, та вона нова, бо тільки тепер набирає обертів в Україні. Її послідовники використовують тваринну атрибутику, вдягаючи пухнасті рукавиці, хвости та маски. Імітують також й звірину поведінку, пересуваючись на чотирьох.
Започаткування “квадробіки” приписують японському спортсмену Кенічі Іто, що відомий тим, що встановив кілька світових рекордів, бігаючи на чотирьох кінцівках. Він вивчав як рухаються мавпи, щоб удосконалити свою техніку бігу на чотирьох лапах. Першочергово, це було способом тренування, а не елементом самоідентифікації.
Навколо субкультури ведуться дискусії щодо доречності захоплення. Докидають дров у багаття відео, де послідовники руху імітують агресивну поведінку та кидаються на людей.
“Галка” з’ясувала у психологині Лілії Борисової – коли потрібно звертати увагу дане захоплення дитини та як це впливає на її психічне здоров’я.
Чи є психологічні нюанси?
Лілія Борисова відзначає, що у квадробіки, як у виді спортивної діяльності, вона не вбачає нічого поганого, якщо це відбувається під наглядом інструктора. Якщо розглядати квадробінг, як субкультуру, то психологиня також мінусів не називає. Часто для дітей це можливість стати частиною спільноти та заводити нові контакти.
“Як у самій субкультурі і в її проявах немає нічого страшного. Ми переживали і переживаємо це постійно. Скажемо, що це умовно: норма. Ці ж емо, готи, неформали, анімешники… Підлітки так сепаруються, проявляють свою індивідуальність, унікальність. Це є своєрідна форма спротиву. Якщо в сім’ї здорова психологічна атмосфера, у дитини забезпечені базові потреби, вона відчуває себе у безпеці, то участь у таких субкультурах не повинна викликати проблем”, – каже психологиня.
Важливо, що сама по собі квадробіка не є психічним захворюванням. Проте, звернути увагу потрібно тоді, коли субкультура стає втечею від реальності. Маркером у цьому, за словами психологині, може слугувати пріоритезація в самоідентифікації. Тоді батькам слід шукати причини, чому дитина вирішила себе так називати.
“Все гаразд, поки дитина каже “я – квадробер” і на це виділяється певний час, але я, умовно: Оленка, Петрик і повинен дотримуватися певних соціальних норм. Та коли дитина каже, що вона тварина – це однозначно ненормально. Я зустріла в інтернеті різні випадки, коли квадроберів виводять прогулювати на повідець, ледь не лоточок дома заводять. Тоді вже вотрібно звертатися до психолога”, – каже Лілія Борисова.
В таких випадках субкультура є другорядною. Ключова роль у таких ситуаціях є за батьками. Вони мають забезпечити безпечні умови для проживання, базові потреби дитини, і тоді субкультура не буде їй шкодити.
Лілія Борисова пояснює, що в явищі квадробінгу є й доля мейнстриму, й як усе на хвилі популярності, має здатність минати. Каже, що часто батьки самі створюють контент із дітьми. У цьому психологиня вбачає небезпеку, якщо не пояснювати дітям, в яких несформована психіка, що в цей момент створюється розважальний контент. Бо інакше можна самостійно їм нашкодити.
“Ще один аспект можна виокремити, як мейнстрим та хайп. З кожного куточка почали говорити про квадроберів. На кожне місто України може бути по 1-3 таких дітей, але тут зіграли роль соцмережі. Мені це стало більш цікаво, коли батьки знімають і постять відео зі своїми дітьми, які називають себе квадроберами і популяризують. Це вже не про субкультуру, а можливість зібрати публіку, лайки, коментарі і монетизувати. Якщо батьки свідомі цього, то поза кадром вони мають пояснити, що ролик знято і можна жити своє життя, як Оленка, Петрик, то напевно і це ок, бо це реальність людського життя. Але коли дорослі несвідомо втягують дитину в недитячий світ, використовуючи її інтереси, є грань небезпеки”, – каже психологиня.
Читайте також: Хто такі квадробери? Це небезпечно? Як реагувати батькам? – розбір Галки
Читайте також: Які проблеми чи травми психіці може принести річниця 24 лютого: пояснює франківська психологиня Лілія Борисова
ФОТО ТИЖНЯ
