За десять днів фестиваль встиг побувати в шести містах і містечках області: Івано-Франківську, Тлумачі, Тисмениці, Татарові, Долині та Надвірній. Думки та спогади про найяскравіші події поділилася регіональна координаторка Тетяна Пігурська.
Про це інформує “Галка” з посиланням на Мандрівний Docudays UA.
«Все почалося з “тихого” відкриття в Івано-Франківську, на яке ми запросили людей із порушеннями слуху, і в теплій атмосфері, при свічках, із пледами та чаєм дивилися два фільми з описовими субтитрами. А також спробували провести експеримент: запропонували решті глядачів і глядачок вдягнути беруші, аби бодай трохи відчути, як це – сприймати кіно без звуку, – каже Тетяна Пігурська. – Дуже класно, що Docudays UA працює над доступністю. Було чимало відгуків і слів вдячності за можливість дивитися документальні стрічки з описовими субтитрами, бо більшість контенту – фільми, новини, відео – досі недоступні для нечуючих.
Що мене зачепило: вони прийшли також згодом на показ “Київських файлів” і вже після загального обговорення підходили, ділилися своїми враженнями і родинними історіями. Мені здається, це важливо, що вони захотіли і змогли це зробити».
У перший день багатьом не хотілося розходитися, тож внесли корективи в програму і, крім фільмів «Порося Нельсон» та «Чоботи в ґрунті, руки в землі», переглянули також стрічку «Дівчинка далеко від дому». Остання, за словами регіональної координаторки, стала фавориткою фестивалю на Івано-Франківщині й була дуже близькою молодій аудиторії, бо історія Насті та її виїзду за кордон на початку 2022 – і про їхній досвід.
«Якось так склалося, що ми цьогоріч зосередилися на молоді, і найбільш жваві, цікаві обговорення мали з досить юними глядач(к)ами – дванадцятирічними дівчатами і хлопцями в Надвірній. Взагалі працювати з молоддю було дуже комфортно: вони більше включаються у спілкування, гнучкі й відкриті до нового та звертають увагу на такі речі, про які ми, дорослі, не думаємо і яких не помічаємо».
Власне, до Надвірної фестиваль вирішив їхати, коли всі покази вже були сплановані – отримали запрошення і просто не змогли відмовити.
«Мандрівний дуже чекають у районах, невеликих громадах, бо там є багато активних, зацікавлених молодих людей, але бракує культурних і просвітницьких подій. Тому ми намагаємося привозити до них хоча б частину програми й завжди радо відгукуємося на пропозиції, якщо знаємо, що нас чекають, – ділиться Тетяна. – До того ж, цього разу відчували особливу відповідальність: наш колега Андрій Волик, регіональний координатор від ГО “СТАН”, нині в ЗСУ, і їхня організація не змогла долучитися. Тому цього року ми були єдиними, хто проводив фестиваль в області».
За ці дні мали також захід у реабілітаційному центрі для військових і ветеранів, де говорили про важливість збереження пам’яті; терапевтичне чаювання в музеї, який відкрила жінка, вимушена евакуюватися з Луганщини; семінари з експертами для батьків і соціальних педагогів на тему протидії сексуальному насильству над дітьми, і те, без чого фестиваль не уявити, – багато кіно, що спонукає думати, говорити та змінювати світ довкола на краще.
Читайте також: У Франківську презентували книгу-дослідження про міфи та стереотипи щодо Донбасу і війни (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
