Володимир Кріслатий жив і працював у Фінляндії, а з початком повномасштабної війни повернувся до України, щоб піти на фронт. Отримавши поранення чоловік пішов працювати до одного з місцевих ТЦК.
Про це пише Галка з посиланням на Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.
Чоловік одразу після приїзду з Фінляндії відправився до ТЦК, і за кілька днів приєднався до лав 10-ї гірсько-штурмової бригади.
“Коли почалась війна, я не зміг перебувати у Фінляндії, був поклик, напевно. Річ у тому, що мій дідо колись був бандерівцем і до 1949 року чинив опір радянській владі. Ну, і коли розпочалась оця напасть, мене всередині щось мордувало і я вирішив, що моє місце тут”, – пригадує чоловік.
Після місяця навчань чоловік потрапив у зону бойових дій, проте тоді ще був далеко від лінії зіткнення.
“Коли за 40 км там були спалахи, було чути гуркотіння, ми думали, що вже на війні. А насправді до війни ще було, як виявилось, дуже-дуже далеко. Дуже важливо, коли людина потрапляючи на нуль, не опиняється відразу в самому пеклі, а потрошки робить кроки, щоб адаптуватися. Треба зрозуміти що відбувається і зрозуміти, як себе вести, як боротися з тим, що до тебе прилітає і хто приходить з поганими намірами”, – ділиться Володимир.
Спочатку чоловік був звичайним стрільцем, солдатом. Потім, через брак кадрів, треба було виходити на позиції і його призначили старшим.
“Бути старшим позиції це, по-перше, згуртування, хлопців, визначення секторів стрільби, ведення вогню, очікування противника, організація пунктів спостереження, розподілення розташування боєприпасів, харчів, обладнання додаткового. На початку війни було гонорово, ми собі на передовій користувалися генераторами, вони гуділи, як навіжені і треба було їх замаскувати”, – пригадує чоловік.
Служба Володимира виявилась не надто довгою, бо на початку 2023 після чергового “прильоту” чоловіка евакуювали на лікування:
“Я довший час пролікувався і ВЛК визнало мене обмежено придатним. Повернувся в Галицьку роту охорони ТЦК і там перебував якийсь певний період. Потім формувався наш місцевий зенітно-кулеметний батальйон, і я потрапив туди, так само добровільно. Трошки більше року я пробув там. Потім склались так обставини, що треба було перевестись ТЦК”.
Теперішня мобілізація від мобілізації у 2022 відрізняється, каже чоловік.
“На початку разом зі мною в автобусі їхало вісім хлопців, які розуміли і знали, що назад їх ніхто не випустить. І вони їхали з метою долучитися до Збройних сил. То, що зараз відбувається, я не можу нічим пояснити. Те, що люди не хочуть, не мають бажання захистити себе, свою родину. Знаючи, що відбувається під час окупації, зважаючи на то, що ми в західній Україні абсолютні вороги для них. Чим далі, тим більше вони звіряться. І зараз ховатися чекати на то, що це попри мене пройде якось, це неправильно”.
ФОТО ТИЖНЯ
