Фото родини Харуків з Верховини облетіло увесь світ. Фото з’явилися за кордоном — як зразок національного одягу української родини.
Про це пише Галка з посиланням на Високий замок.
Це родина Харуків — Ірина та Мирослав зі своєю трійнею. Живуть вони у селищі Верховина, яке собі 60 років тому уподобав режисер Сергій Параджанов для зйомок фільму «Тіні забутих предків».
Уподобали собі Верховину і родина Харуків. Коли новонародженій трійні виповнилося 8 місяців, вони перебралися у власний будинок.
– Ми раніше жили в Івано-Франківську. Я за освітою – юрист. Але коли народилися дітки, звісно, моє життя змінилося – повністю присвятила себе своїм крихіткам, – розповіла Ірина Харук.
– Трійня народжується одна на кілька тисяч…
– Так. Я коли дізналася, що у мене буде трійня, плакала. Розгубилася дуже. У перші хвилини це був шок! Прибігла до мами і кажу: «Буде аж троє діток…», але мама лише усміхнулася. «Не переживай! Дамо раду», – сказала вона. Річ у тім, що і моя мама, і чоловікова мама – з близнюків. У наших родинах багато двійнят.
– А як чоловік відреагував на трійню?
– Зателефонувала і кажу: «Миросю, лікар каже, що я ношу не одну дитину. І навіть не дві…» — «То скільки?», – запитав. Кажу: «Троє». А він мовчить. Чую, що дихає, але не каже ні слова. Теж пережив такий нормальний шок. Але ми розуміли: якщо Бог дає нам трійню, то дасть і силу впоратися з дітками.
– Що відчули, коли вперше побачили своїх крихіток?
– Усіх трьох поклали відразу на груди чоловікові. Він був настільки зворушений – не міг приховати сліз. Це були сльози щастя. Це була наша з чоловіком перемога. Ми цей складний етап вагітності пройшли успішно.
– Найскладніше було, мабуть, у перші дні вдома?
– Знаєте, я перед тим пів року пролежала у лікарні, то мені вже так хотілося додому. У мене стільки помічників, що переживати не було за що. Бабусі з дідусями з обох сторін, мої сестри і племінники – усі, хто мав можливість, приходили і допомагали. Ми обійшлися без няньок, бо у нас родина дружна.
– Але ще важче стає, коли діти починають ходити…
– Ой, вони почали ходити дуже швидко. Коли їм виповнилося 8 місяців, почалася велика війна. Ми з Івано-Франківська перебралися у свій будинок у Верховину. У 8 місяців усі троє ходили попри диван, а у 10 місяців пішли самі.
– Знаю, коли народжується трійня, мер міста дарує родині квартиру. Вам подарували?
– Ні. Не дали. Можливо, через те, що я народила не у міському пологовому, а в обласному. Міська влада Івано-Франківська навіть не привітала, на жаль…
– А чия була ідея зробити такі неймовірні знімки у гуцульських строях?
– Наближалося Різдво. Батько Мирослава знайшов для дітей і для мене увесь одяг. Бо мій чоловік гуцульський одяг має власний. Він ходить з чоловіками у час Різдва колядувати. Колись гроші збирали на церкву. А з початком великої війни усі заколядовані кошти віддають на потреби ЗСУ. Тато якось зателефонував і каже: «Я знайшов одяг — такий маленький для діток, і для тебе, Іринко. Робімо фотосесію».
Тоді мені здавалося, що це неможливо. Бо ж діткам було лише 7 місяців. Я безмежно вдячна татові, що він це запропонував, і тепер ми маємо такі неймовірні знімки, які зробила Іванна Ільків. Ці фото розлетілися по різних групах, пабліках, виданнях. Багато людей сумнівалися, що це справжня фотографія, думали, що тут залучений штучний інтелект. Навіть рекомендували Іванні запатентувати знімки.
ФОТО ТИЖНЯ
