“Я звикла, мені дуже добре”: 90-річна гуцулка живе без світла у найвіддаленішій хаті на горі поблизу Яремче (ВІДЕО)

У найвіддаленішій хаті присілка Дора на Прикарпатті, куди можна дістатися лише після трьох годин пішої ходи, живе 90-річна жінка. Попри відсутність електрики, вона вишиває сорочки при світлі гасової лампи, слухає радіоновини та щомісяця спускається в долину за продуктами.

Про це пише Галка з посиланням на Hromadske.

Її хата – остання і найвища в присілку Переніс. Дістатися до неї можна лише пішки, витративши щонайменше три години на підйом. Взимку дорога стає особливо складною через замети та ожеледицю.

“Тепер як я йду в долину, то і три години йду. Часом дві, буває дві з половиною. Як від внучки піду в другій, а на п’яту вже прийду. Більше часу займає, бо я наберу то хліба, то оливи, то солі, то того-сього”, – розповідає жінка про свої щомісячні походи до магазину за продуктами та пенсією.

Відсутність електрики не заважає їй бути в курсі подій у світі – жінка регулярно слухає радіо.

“Я маю радіо, все знаю, все чую” – каже вона.

Особливу увагу горянка приділяє вишиванню. Працює переважно вночі при світлі гасової лампи:

“Я вдень не можу, вдень треба то потягати щось, потім в стайню, потім і води, потім і дров. День малий – нема коли шити. А вночі я вже собі так свічу лампою, то всю ніч шию”.

На виготовлення однієї сорочки у неї йде більше місяця. Вишивати вона навчилася самотужки:

“З узорів, з книжок, із старих виробів. Я сама дивилася і так собі перебирала”.

Хату, де мешкає жінка, збудував її батько. На жаль, батько загинув рано – підірвався на міні, розбираючи військові снаряди після війни. Попри самотність та складні умови життя, жінка не хоче переїжджати.

“Приходили такі, що хотіли мене, як я була дівкою, але втікали. Але я з хати цеї ніде не пішла”, – сміється вона.

Навіть свята проводить сама:

“Сама я, з Богом. А тепер збаламутили мене, що я навіть і не знаю, коли які свята, бо календар поміняли… Але страв варю…”

У минулому жінка працювала на важких роботах – вантажила камінь у кар’єрі, копала траншеї в лікарні Яремче. На роботу також добиралася пішки:

“Як йшла в кар’єр до роботи, то йшла в п’ятій, в четвертій. А з роботи вже увечері в 10, 11 приходила, а то вже перша година.”

Попри складні умови життя, жінка не скаржиться на відсутність електрики:

“Я привикла, мені дуже добре. Я не боюся, що забула виключити”, – жартує вона.