В Україні щодня потрібні літри крові, аби рятувати поранених на фронті, пацієнтів після операцій та людей із тяжкими хворобами. Донорами стають студенти, волонтери, військові — кожен із них має свою історію, мотивацію і розуміння, чому це важливо. У цьому матеріалі “Галка” розповіла історію Романа Штибеля – донора крові з Івано-Франківщини.
Читайте також: “Одна донація — три життя”: пʼять історій донорів крові з Прикарпаття (ФОТО)
Роман Штибель — лікар-анестезіолог 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Кров почав здавати ще в університеті, тоді його спонукав до цього тато.
“З чого саме все почалося, вже й не пригадаю. Старалися здавати кров що три місяці, хоча виходило не завжди. Але двічі на рік — стабільно”.
Для нього донорство — це не просто добра справа, а критично важлива частина порятунку поранених.
“Найчастіша причина смерті — це кровотеча. І на перших етапах лікування пораненого воїна переливання крові є ключовим. Без цього стабілізувати людину дуже важко. Іноді мова йде не просто про одне переливання, а про заміну всього об’єму циркулюючої крові. Бувало, що доводилося переливати її декілька разів, бо кровотечу ніяк не вдавалося зупинити”.
За словами Романа, на його ділянці фронту приблизно раз на два тижні буває випадок, коли потрібно дуже багато крові. Тоді медики кличуть військовослужбовців із бригади. Вони здають кров просто у госпіталі, тому складнощів із донацією немає.
Щоб більше людей ставали донорами, лікар вважає важливим показувати реальні історії порятунку.
“У цивільному житті багато хто почувається безпомічним через усі ці погані новини. Але донація — це спосіб допомогти тут і зараз. Це те, що реально рятує життя”.
Історії ще чотирьох донорів з Івано-Франківщини читайте у матеріалі.
ФОТО ТИЖНЯ
