“Я розумів, що так треба”: історія прикарпатця Тараса Косача, який попри хворобу вступив до ЗСУ (ВІДЕО)

Автор: Віта Гринечко

19 Тра, 2025 17:15

Поділитись публікацією
“Я розумів, що так треба”: історія прикарпатця Тараса Косача, який попри хворобу вступив до ЗСУ (ВІДЕО)

28-річний Тарас Косач із Івано-Франківщини ще до війни працював електромонтером, але з початком повномасштабного вторгнення вирішив змінити звичне життя — і став до лав ЗСУ. Попри хронічне захворювання, попри родинні суперечки і страх залишити дружину з маленькою дитиною — він не зміг лишитися осторонь.

Про це пише “Галка” з посиланням на Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.

Хотів одразу йти в той же день захищати державу, але мав сумніви, тому що була маленька дитина, жінка, і я не наважувався їх лишити. Але в березені, побачивши, наскільки ворог просунувся, насмілився зробити цей крок. Було важко, дійшло до того, що ледь не розлучився з дружиною. Але я розумів, що так треба”, – каже Тарас.

Першу спробу потрапити до війська зупинила родина. Другу — медкомісія. Лише з третьої спроби Тараса мобілізували, після чого він почав службу в складі 102-ї окремої бригади територіальної оборони. Тут особливо стали в пригоді його вміння керувати дронами. Він пройшов додаткове навчання і вже наприкінці весни 2022 року виконував розвідку для мінометників на Запорізькому напрямку.

Волонтери з Чехії, вони нам дали Мавік-2, але він для фронту був не дуже придатний, оскільки не далеко летів. Я зрозумів, що мені потрібен потужніший дрон.В батальйоні не було Мавіка-3. Тож я попросив родичів, щоб вони придбали мені цей дрон, що вони і зробили. Після того розвідка була активніша і якісніша”, – розповідає захисник.

Згодом він пройшов навчання на оператора БПЛА «Лелека» — літакового типу безпілотника, що здатен літати на десятки кілометрів у глибокий тил ворога. Завдяки «Лелеці» Тарас коригував вогонь артилерії бригадного рівня, працюючи з найпотужнішими гарматами.

Війна змінила його життя, але не зламала рішучості.

Люди закінчуються. Багато втрат. Наш ворог втричі за нас більший. Я не розумію людей, які кажуть, мені не потрібна ця країна, я не хочу, тут жити, Україна мені нічого не дала, чого я маю за неї вмирати? А не обов’язково за нею вмирати. Треба допомогти хлопцям. Війну виграють ті держави, ті армії, в кого сильний тил”, – зазначає Тарас.

Зараз він продовжує службу вже в складі ТЦК і СП в Івано-Франківській області, передаючи свій досвід новобранцям і не полишаючи боротьби.