Іванофранківець Віктор Кальваровський, ветеран батальйону “Айдар”, шість років провів на найгарячіших ділянках фронту на Донбасі та Луганщині. Після демобілізації у 2022 році через проблеми зі здоров’ям, він знайшов незвичайний спосіб боротьби з наслідками контузії – створює унікальні брелоки та прикраси з відстріляних гільз. Те, що почалося як спосіб відволіктися від важких думок у окопах, переросло у справжню арт-терапію, яка допомагає йому справлятися з психологічними травмами війни.
Про службу, своє захоплення та як воно переросло в арт-терапію Віктор Кальваровський розповів Галці.
Віктор Кальваровський – людина, яка знає ціну кожної кулі. Шість років він провів у складі 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар”, пройшовши найгарячіші точки Донбасу. А зараз він робить з бойових гільз дивовижні брелоки, кожен з яких несе в собі історію війни.
Його роботи стали своєрідним мостом між військовим і цивільним світами. Вони показують, що “серед горя, розпачу, жалю, страху, спаленої трави можна знайти щось красиве”.
Шлях до “Айдару”
До війська Віктор потрапив добровольцем у 2016 році через військкомат Волновахи. Рішення прийняв після того, як побачив молодих хлопців з пораненнями.
“Спершу пройшов підготовчий табір “Патріот” на Дністрі. Після нього мав почекати 40 днів від смерті мати, і після 40 днів взяв квиток на поїзд до Костянтинівки. Так я потрапив в “Айдар””, – розповідає ветеран.
Шість років він служив розвідником-гранатометником. Як каже сам Віктор, простежити шлях бойовий “Айдару” дуже легко:
“Там, де найбільша дупа, там є “Айдар””.
Це були Луганський і Донецький напрямки, Кримське, Жлобок, Таранчук, Горлівка.
У 2022 році лікарі заборонили Віктору продовжувати службу. Наслідки контузій давали про себе знати – почав падати зір і слух.
“Коли служив, воював, не приділяв уваги здоров’ю, а варто було. Дуже багато оцих “бахів” біля голови поруч було”, – пояснює він.
Найкоротша відстань до ворога, яку довелося витримати, була 60 метрів на Бахмутській трасі.
“Там не те що чхнути – там взагалі нічого не можна було”, – згадує боєць.
Народження творчості в окопах
Перші спроби перетворити гільзи на прикраси Віктор зробив ще на фронті у 2017-2018 роках. Тоді це було способом заповнити вільний час і відволіктися від важких думок.
“Спочатку заповнював цю нішу, щоб не дати волю страху опанувати мною. Одна справа дивитися про війну на дивані, а інша – бути в цій території”, – розповідає майстер.
Його перші робочі інструменти були примітивними – старі надфілі, скріпки для з’єднань. У розбитих будинках він знаходив різноманітне начиння: кульки, бісер, дрібні прикраси. Пізніше побратими купили йому “Дремель”, і робота пішла швидше.
“Я “фарширував” гільзи всередині, робив з’єднання з того, що під руками. У кожного чоловіка в голові є здатність придумати – як щось скласти, зчепити”, – каже Віктор.
Те, що почалося як хобі, поступово переросло у справжню терапію. Один з лікарів запропонував Віктору малювати, пояснивши, що творчість допомагає у лікуванні контузії – людина відволікається від проблем і занурюється у процес.
“Коли відчув, як у мене перестала боліти голова, зрозумів, що помагає. Я не завжди можу спати – є наслідки контузії. Не спиш, і ні телевізор, ні світло, нічого не допомагає”, – ділиться досвідом ветеран.
А ось робота над брелоками дійсно допомагає:
“Коли включаєшся в роботу – все. Починаєш робити одне, а виходить зовсім інше, але тобі це подобається. Це почало лікувати мені голову. Реально”, – підкреслює Віктор.
Зараз у нього пропали головні болі, які переслідували роками. Хоча шум у вухах залишився назавжди, Віктор навчився з цим жити.
Від хобі до допомоги іншим
Спочатку Віктор робив брелоки для побратимів і дівчат зі штабу. Коли бачив щиру посмішку і вдячність, це надавало йому сил продовжувати.
“Це як смачна їжа – хочеться повторити знову і знову. Потім хлопці почали просити: “а можеш зробити моєму синові?” Звісно, можу”, – розповідає майстер.
Поступово його роботи почали потрапляти на благодійні аукціони. Під час збору коштів на підрозділ ССО пам’яті загиблого побратима, Віктор передав п’ять брелоків. Їх купували по 4-6 тисяч гривень, а всі кошти йшли на потреби військових.
“Сама ідея спрямувати моє хобі в корисне для військових русло належить волонтеру Ігорю Воронічу, який придумав обмінювати мої брелоки на донати. За ті кошти, що отримувались, закупляли так необхідні тоді тепловізори, амуніцію та запчастини до техніки”
Те, що почалося як хобі, поступово переросло у справжню терапію та спосіб подяки за реальну допомогу на потреби військовим.
Віктор працює виключно з латунними гільзами жовтого кольору – вони не іржавіють і легше обробляються. Переважно це гільзи 7,62×39 або 7,62×54 – автоматні та кулеметні.
“Великі гільзи 12,7 або 14,5 красиві, але дуже тверді. Багато матеріалу псується, ламається. Вони займають багато часу”, – пояснює майстер.
Кожну гільзу Віктор обов’язково розрізає і робить безпечною, щоб її неможливо було використати повторно. Кулі він переплавляє, щоб дістатися до середини гільзи.
За одну ніч Віктор може зробити два-три брелоки – від початку до кінця. Найбільше часу займає з’єднання всіх деталей, щоб виріб красиво виглядав і надійно тримався.
Символізм у роботах
Одну з серій своїх робіт Віктор назвав “Ціна життя”. Для неї він використав американські монети номіналом півдолара, показуючи символічну ціну однієї кулі.
“Щоб показати, що куля може не тільки вбивати, а й нести естетичне задоволення і красу”, – пояснює автор ідею.
Кожен брелок унікальний і не повторюється. Віктор прив’язує кожну роботу до характеру людини, для якої робить: хтось отримає череп, хтось – квітку, хтось – символ у вигляді колоска зерна.
Серед незвичайних матеріалів, з якими працював Віктор, – частини збитого ворожого літака. Побратими принесли шматки фюзеляжу або крила, і він зробив з них кілька брелоків.
“Дуже мало робочого матеріалу виходить. Матеріал легкий, але міцний. Спочатку вирізав такі брелоки, а потім помітив, як цікаво вони виглядають у тіні”, – розповідає майстер.
Також він робив попільничку з хвостової частини міни калібру 82 мм, експериментує з різними формами та ефектами.
Роботи Віктора потрапили далеко за межі України. Його брелоки є в Америці та інших країнах. Волонтери часто просять їх для передачі за кордон, де українці купують їх як пам’ятні сувеніри.
“Мені приємно, що хтось скаже: “А в мене є твій брелок”, – коли я сам його не дарував”, – посміхається Віктор.
Віктор підкреслює, що це не бізнес для нього. Він не займається активними продажами, а радше дарує свої роботи людям. Коли хтось купує брелок на аукціоні, гроші йдуть на благодійність.
“Це некомерційна справа. Це лікувальна терапія. Мені більше подобається подарувати роботу”, – каже він.
Свою сторінку в Instagram під назвою “Кальмар і я” (нейм походить від позивного його позашляховика “Кальмар”) веде побратим – сам Віктор лише виставляє там фотографії робіт.
Важливість підтримки ветеранів
Найболючішим питанням для Віктора залишається реабілітація ветеранів вдома. Він вважає, що підтримувати тих, хто повернувся з війни – надзвичайно важливо.
“Найважливіше підтримувати їх тут. Таких хлопців дуже багато. Реальну фізичну допомогу треба робити тут, а не просто гроші в банку складати”, – наголошує ветеран.
Віктор переконаний, що творчість може допомогти багатьом ветеранам, які страждають від наслідків контузій та психологічних травм.
“Хлопцям, які мають з цим проблему, не обезболюючі приймати, а шукати себе в будь-якому напрямку. Малюй, в’яжи, плети – щось роби, щоб відключитися від світу, від проблем, від новин. Стане краще”, – радить він.
Пам’ять у металі
Кожна гільза в роботах Віктора має свою адресу – Донецьку чи Луганську область. Це не гільзи з полігонів, а справжні свідки війни.
“Гільза має адресу з того чи іншого напрямку, але вона залишається в пам’яті самої гільзи”, – зауважує майстер.
Віктор Кальваровський продовжує працювати. Уночі, коли не спиться через наслідки контузії, він бере в руки інструменти і створює нові шедеври з металу, який пам’ятає війну. І кожен такий брелок – це не просто прикраса, а частинка історії.
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
