Херсонський державний університет – це не лише навчальний заклад, а ціла освітня екосистема, що протягом століття формувала інтелектуальний і культурний простір півдня України. До повномасштабного вторгнення це був потужний освітній комплекс із шістьма навчальними корпусами, розвиненою спортивною інфраструктурою, студентським містечком, басейном, ботанічним садом та університетським парком. Окрасою закладу був оздоровчий табір «Буревісник» на узбережжі Чорного моря, де студенти та викладачі могли поєднувати навчання з відпочинком. Понад 3800 студентів здобували тут освіту в різних галузях знань, а кампус жив повноцінним університетським життям.
Проте 24 лютого 2022 року все змінилося назавжди. Російська агресія не лише зруйнувала звичний ритм життя, а й завдала непоправної шкоди інфраструктуру університету. Сьогодні в Херсоні немає жодної будівлі, яка б не постраждала від обстрілів та окупації. Те, що будувалося роками, було знищено за лічені місяці. Але саме в цей найтемніший час проявилася справжня сила університетської спільноти – не в камінні і цеглі, а в людях, їхній відданості освіті та незламній волі до життя.
Історія релокації Херсонського державного університету до Івано-Франківська – це розповідь про мужність, солідарність та віру в майбутнє. Це доказ того, що справжній університет живе не в будівлях, а в серцях тих, хто готовий боротися за знання навіть тоді, коли здається, що світ руйнується.
Читайте про це у матеріалі “Галки”.
Війна, рішення, евакуація
Війна застала ректора Херсонського державного університету Олександра Співаковського у Києві. 23 лютого 2022 року він мав призначену зустріч з міністром освіти Сергієм Шкарлетом. Проте замість стратегічного обговорення — термінове повідомлення: “Готуйтесь до евакуації”. Вже за кілька годин почалося повномасштабне вторгнення.
“О четвертій ранку прокинувся від того, що за вікном “феєрверки”. Спершу подумав: яке ж весілля у середу? Але швидко стало ясно — почалась війна”, — згадує ректор.
Разом зі своїм помічником він терміново вирушив до Херсона. Дороги були паралізовані, столиця перетворилася на суцільний затор. Поліція, СБУ, швидкі — всі виїжджали. Через об’їзди, хаос і страх вони дістались міста, яке вже здавалося безлюдним.
“Херсон виглядав як зомбі-місто — жодної машини, порожні вулиці”.
Хоч ректор був у санкційному списку Росії та мав усі підстави виїжджати з міста, залишитися вдома його переконала донька: “Тату, а ти хто? Ти ж ректор. Ти не можеш покинути людей”. Таке рішення могло коштувати свободи, а то й життя, але родина залишилася.
Через кілька днів місто було повністю заблоковане, зв’язок із зовнішнім світом — відрізаний. Однак навіть в окупації університет не зупинився. Уже 26 лютого, у підпіллі, відбулася Вчена рада, яку розпочали гімном України. Завдяки цифровим інструментам адміністрація знала місцезнаходження 98% студентів і працівників. Зв’язок тримали через різні месенджери.
10 березня в підпіллі викладачі проголосували проти створення “ХНР”. А 14 березня ректор отримав попередження, що потрібно залишати Херсон, бо туди їде фсб. Родина Співаковського вирушила з окупованого міста — через чотири ворожі блокпости, без гарантій, без «зелених» коридорів.
Рішення про релокацію університету почали оформлювати вже у квітні. Генеральний директор директорату вищої освіти Олег Шаровий запропонував зв’язатися з ректором Прикарпатського національного університету Ігорем Цепендою.
“Я зателефонував Ігорю Євгеновичу і кажу: “Нам сказали, що у вас є можливість нам допомогти – розмістися десь, може, у Коломиї…”. А він каже: “Яка Коломия? Херсонський університет буде тут — в Івано-Франківську. Ми дамо вам історичні будівлі, приміщення на Шевченка. Ви будете з нами””, — ділиться Співаковський.
Як наголошує Ігор Цепенда, це була не просто допомога — це була спільна справа й моральний обов’язок:
“Слово “розуміння” — тут замале. І наш, і херсонський колектив сприйняли це як справу честі. Не було жодної дискусії – діяти чи ні. Ми знали, у якій ситуації опинились наші колеги, і просто зробили все можливе. Але найважливіше — збереження університету у Херсоні. Завдяки стійкості команди ХДУ не сталося найгіршого — колаборації. І це був справжній професійний і людський подвиг”.
Найскладнішим періодом, за словами Цепенди, став час термінової евакуації колег-освітян. Частина викладачів разом із ректором виїжджала під реальною загрозою для життя. Хтось з Херсонського університету вивозив установчі документи, хтось — бухгалтерію, хтось — ноутбуки. Ховали під сидіння, маскували посвідченнями. Евакуацію неможливо було зробити централізованою чи з погодженням з окупантами, тож кожен рятував, що міг.
“Це був справжній героїзм на рівні особистостей. І це стало початком нової історії — історії Херсонського державного університету в Івано-Франківську”, – додає Цепенда.
Освітня спецоперація або Університет у смартфоні
Одним із головних інструментів, що дозволив Херсонському державному університету не лише вистояти, а й зберегти повноцінний навчальний процес після релокації, стала унікальна цифрова платформа KSU24. Це внутрішня система університету, яка поєднує в собі адміністративні, освітні та звітні функції.
За словами ректора Олександра Співаковського, KSU24 — це своєрідна “освітня Дія”, що дає змогу керувати всіма процесами в один клік.
“Усе в одному інтерфейсі: розклад, лекції, лабораторні, відвідуваність, оцінки, екзамени. Навіть під час аудиту ми можемо в реальному часі показати, як триває пара, хто на ній присутній і що саме відбувається. Це доказовість і прозорість у дії”, — розповідає ректор.
Цю платформу почали розробляти ще під час пандемії COVID-19, але саме повномасштабна війна випробувала її по-справжньому. Коли постало питання термінової евакуації, команда ХДУ змогла оперативно “вивести” усі цифрові дані в “хмару” й перенести їх на сервери Прикарпатського університету.
“Це була свого роду освітня спецоперація. Наші IT-фахівці й проректори повністю перевели усі критично важливі системи — бухгалтерію, студентські відомості, журнали — у “хмару”. Це дозволило офіційно релокувати ХДУ на базу ПНУ, і на момент підписання наказу ми вже мали готову інфраструктуру для продовження навчання. Це був надзвичайно небезпечний і відповідальний етап — усе могло зірватися будь-якої миті. Але спільними зусиллями ми зробили неможливе”, – пригадує Ігор Цепенда.
Платформу KSU24 почали інтегрувати в інші заклади вищої освіти України, зокрема у Прикарпатський національний університет.
Зберегти серце університету
ХДУ отримав історичний корпус у центрі Івано-Франківська, дев’ять аудиторій, безкоштовне користування приміщенням, комунальні пільги, місця в гуртожитках. Але одним із найбільших викликів після релокації стало питання збереження не лише назви університету, але і його серця: академічної спільноти та духу.
Як ділиться Олександр Співаковський, вони дуже ретельно стежать за показниками асиміляції колективу університету.
“На відміну від деяких інших релокованих університетів, які частково замінили свої кадри місцевими викладачами, ми цього не робили. Бо тоді від нас залишиться лише вивіска. А хто згодом повернеться в Херсон? Якщо більшість викладачів будуть не з Херсона, то чи буде це ще Херсонський університет? Наша мета — не просто зберегти назву”, — наголошує він.
За його словами, лише 3% викладачів — це нові фахівці з інших регіонів. Решта — ті, хто працював в університеті до війни. Частина переїхала до Івано-Франківська, інші розпорошені по всій Україні: від Одеси до Києва. Близько 16% співробітників перебувають за кордоном, але продовжують працювати.
“Сучасні освітні технології дозволили університету не просто вижити, а зберегти повноцінний навчальний процес. Лекції, лабораторні, практичні, екзамени, заліки — усе фіксується, усе в реальному часі. Для нас важливі два критерії: якість і доказовість”, — підкреслює Олександр Співаковський.
До повномасштабного вторгнення в ХДУ навчалося понад 3 800 студентів. Наразі, станом на початок 2025 року, цей показник становить 2 860. ХДУ втратив до 30% державного фінансування і понад 70% студентів-контрактників. Проте, як підкреслює ректор:
“Це природна динаміка: випуск бакалаврату, завершення магістратури, нові набори. Але головне — ми тримаємося. Цього року бакалаврат закінчують 540 студентів. Уявіть: 540 випускників у стані війни, після релокації, втрати дому. Це багато про що говорить”.
Ректор Прикарпатського національного університету Ігор Цепенда переконаний: за час релокації між двома університетами сформувалася не лише інституційна співпраця, а й людська спільність:
“Ми докладаємо зусиль, щоб об’єднувати наші спільноти. Це і спільні поїздки — Піп Іван, обсерваторія, Гуцульщина, тепер плануємо дослідити Покуття. Але найважливіше — наукове партнерство. Уже кілька років між кафедрами й факультетами йде реальна спільна робота, з’явилися спільні теми досліджень, грантові проєкти. І це формує новий рівень довіри й співпраці”.
Університети зберігають свою ідентичність, але водночас доповнюють один одного. Сьогодні частина занять проходить спільно для студентів з Івано-Франківська та Херсона. Наприклад, в одній аудиторії можуть одночасно навчатися 5 студентів ХДУ і 15 — з Прикарпатського університету.
“Ми читаємо відкриті лекції — і це зближує. На одній з таких у мене було 180 людей офлайн і ще 320 — в Zoom. Не тому, що я особливий лектор, а тому, що ми відкриті, ми хочемо бачити одне одного. Це робить нас сильнішими”, — ділиться ректор Херсонського університету.
Факультет культури і мистецтв організовують спільні виставки, у холах можна побачити роботи студентів обох вишів. З нагоди 85-річчя Прикарпатського університету, на подвір’ї закладу колективи двох вишів висадили 85 троянд з Херсону, як символ пам’яті й подяки.
“Це символ, який переживе покоління. Колись ці троянди нагадають, що тут були люди, які втратили свій дім та знайшли підтримку”, — говорить Співаковський.
Підтримка партнерів і роль держави
Після евакуації університету до Івано-Франківська важливу роль у збереженні навчального процесу та стабільності зіграли не лише внутрішні ресурси, а й підтримка зовнішніх партнерів — державних і міжнародних.
Грантова діяльність стала однією з ключових складових нової моделі співпраці. Прикарпатський і Херсонський університети беруть участь у спільних міжнародних проєктах, зокрема за участі європейських партнерів.
“Наука — це не адміністративна структура. Якщо двоє викладачів знаходять спільну мову, тоді народжуються нові проєкти. Це завжди починається з особистих контактів”, — наголошує Олександр Співаковський.
Важливу підтримку на старті забезпечило Міністерство освіти і науки, яке профінансувало заробітні плати викладачів та стипендії студентів, допомогло з облаштуванням приміщень. Для студентів зберегли державні місця.
“Це була безпрецедентна ситуація. І в її вирішенні був залучений навіть президент України, адже жоден університет не був готовий до таких викликів”, — каже Співаковський.
Свою лепту внесли й міжнародні донори. USAID допоміг із технічним оснащенням, британський фонд — коштами на розвиток освітньої системи KSU24 та інші.
“Та найважливіше — не чекати. Шукати партнерів, рухатися вперед. Університет має бути магнітом. Це наша філософія: зберегти молодь, зберегти інтелект, зберегти Херсон українським”, — підкреслює ректор.
Академічна солідарність як відповідь на агресію
Переїзд до Івано-Франківська — це була не лише логістична, а й глибоко людська подія. Найперше — це підтримка. Прикарпатський університет від самого початку не просто відкрив двері, а зробив усе, аби Херсонський університет не лише вижив, а зберіг своє обличчя, людей і гідність.
“Можна було обрати формальність і дистанцію, але ми обрали взаємоповагу. Це була не просто інтеграція — це гармонійна взаємодія”, — каже ректор ХДУ.
Викладачі та студенти обох університетів об’єдналися не лише в аудиторіях, а й у походах, спільних культурних поїздках, наукових проєктах. Це жива, динамічна співпраця. Вже кілька років триває робота над спільними дослідженнями, грантовими заявками, культурними ініціативами.
Сьогодні ця історія стала прикладом для всієї країни. Це не лише про збереження закладу освіти — це про оновлення. У найскладніший час колектив ХДУ не зламався. Не втратив ідентичність. Не втратив зв’язок із людьми. Навпаки — перетворив виклик на можливість.
“Ми не плануємо створювати філій чи дублерів тут. Ми хочемо повернутися додому. Але назавжди залишимось вдячними Франківську за гостинність та солідарність”, — наголошує Олександр Співаковський.
Ректори обох університетів одностайні: дружба цих двох вишів — унікальна. Це не просто партнерство, а доказ того, що українська вища освіта здатна вистояти, оновитися і стати точкою опори для країни.
“Ми довели: університети — це не будівлі. Це спільноти. Це цінності. І вони варті того, щоб за них боротися”, — говорить ректор ПНУ Ігор Цепенда.
“Коли здається, що все зупинилося — головне не впасти. Потрібно йти далі. Навіть маленькими кроками. Бо в цьому і є життя”, — додає ректор ХДУ Олександр Співаковський.
І справді: у час, коли агресор руйнує школи, університети, бібліотеки — українці будують, адаптують і оновлюють. Релокація Херсонського університету стала символом незламності, співпраці та гідності. Символом того, що Україна — це не просто територія. Україна — це люди, солідарність, підтримка і свобода.
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обовʼязково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
Читайте також:
- Вартість навчання — від 32 до 69 тисяч гривень: ректори франківських університетів розповіли про вступ у 2025 році (ФОТО)
- Капсула часу, дерево Гінкго та ярмарок на підтримку ЗСУ: як (При)Карпатський університет святкує 85-річчя (ФОТО)
- Кожен кущ – рік з історії вишу: Херсонський університет подарував Прикарпатському трояндову алею (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
