“Раніше лікувала вікових пацієнтів, а зараз – це молоді хлопці”: історія франківської лікарки Галини Єдинак

Лікарка Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська Галина Єдинак з початком повномасштабного вторгнення змінила білий халат цивільного лікаря на однострій військового медика.

Про це пише “Галка” з посиланням на КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”.

Галина Єдинак до повномасштабного вторгнення з 2004 до 2013 року працювала лікаркою-невропатологом у Монастириській лікарні, останній рік очолювала відділення. А з 2013 до 2022 року була лікаркою – неврологом у відділеннях судинної неврології, лікаркою палати інтенсивної терапії, а також лікаркою діагностичної поліклініки Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська.

З 2 травня 2022 року — завідувачка неврологічного відділення Карпатського шпиталю.

“Коли мобілізувалась до ЗСУ, можна сказати, що моя робота стала кардинально іншою. Раніше в основному я лікувала людей з порушенням мозкового кровообігу — це здебільшого вікові пацієнти. А зараз — молоді хлопці й чоловіки з різноманітними травмами рук, ніг, голови, наслідками важких поранень, ампутаціями. Щоб ефективно лікувати, то потрібно було вчитись новим тактикам, — розповідає Галина Єдинак. — Ми лікуємо військових після контузій головного мозку, травм кінцівок і тулуба, з парезами, паралічами. З ними багато працюють фізичні терапевти, які вчать знову повноцінно жити. У відділенні також є два психіатри, які допомагають долати ментальні травми”.

Окрім роботи в шпиталі, лікарці довелося побувати в Донецькій і Дніпропетровській областях у складі 66-го та 59-го мобільних госпіталів. На ротації Галина Єдинак перебувала три місяці — з листопада 2023 року до лютого 2024-го. Там разом з іншими лікарями приймала до сотні військових щодня з різною патологією.

“Ми постійно змінювали місце розташування, щоб ворогу було важче нас виявити, щоб нас не обстріляли. Де приймали військових — там і жили. Режим роботи був вкрай важкий. Через постійні переїзди погіршувались умови життя та стан здоров’я. Навіть поранені військові нам дуже співчували, бо доводилося працювати і жити в непридатних приміщеннях. Але ми розуміли: їм в окопах набагато важче. У нас хоча б є дах над головою й вода”, — каже завідувачка неврологічного відділення Карпатського шпиталю Галина Єдинак.

Вона пригадує розповіді бійців, рідні яких підтримують ворога. Після таких історій розуміє, що таке патріотизм і яка його справжня ціна.

“Ти бачиш, що воює вся Україна чоловіки з усіх куточків нашої країни. І між ними немає конфліктів вони підтримують одне одного. Багато хлопців зі Сходу і Центру України не спілкуються з родичами, бо ті або не підтримують їхнє рішення доєднатися до ЗСУ, або взагалі мають інші погляди на війну. Наприклад, у мене був пацієнт із важкими травмами. Його батько воює за росіян, а мати сказала, що на війну з “бандерівцями” сина не відправляла. Після такого переконуєшся — твоя робота потрібна й важлива. Розумієш, що кожен з нас має на своєму місці зробити максимум, щоб боротьба наших військових не була даремною. І тільки разом ми зможемо подолати ворога та всі негаразди війни”, — запевняє військова медикиня.