Дещо скандальною останніми днями виглядає інформація про Прикарпатський батальйон територіальної допомоги: то наче бійці відмовляються проходити службу, то наче живуть і проходять виучку в ненормальних умовах, то наче кудись поділися кошти, які населення Івано-Франківщини охоче збирало на потреби батальйону… Як же насправді діє і живе 5-й батальйон територіальної оборони, дислокований наразі у гірському Делятині, – в ексклюзивному інтерв’ю командира батальйону, підполковника Віталія Комара.
Читайте також: Суд у справі комбата батальйону “Прикарпаття” триває – свідки кажуть, що рішення про відхід уникнути було неможливо (ВІДЕО)
– Віталій Миколайович, сьогодні до вашої частини прикута увага як прикарпатців, так і всієї України. Багато йдеться про налаштування особового складу щодо виконання завдань. Хотілось би почути вашу командирську думку з цього приводу – які ж настрої у наших солдатів?
– Настрій у хлопців бойовий. Адже всі, хто служить тут, прийшли добровільно. Кожен з наших солдатів та командирів мотивований до виконання поставлених завдань вже своїм внутрішнім сумлінням. Ніяких панічних настроїв немає. Навпаки – хлопці хочуть служити. І зараз сумлінно вдосконалюють свої військові навички. Майже всі солдати купили собі жовто-блакитні пов’язки на руку – вважають, що саме це вирізнятиме їх. Вони самі про себе гордо кажуть: «Ми – прикарпатці!». А про те, що тут не санаторій… Ну, всі ми знали, куди йдемо, і які завдання будемо виконувати, через це скиглити немає сенсу, та й нема кому. В нашому батальйоні зібрались справжні мужчини.
– Про хід навчань, якщо можна, розкажіть докладніше. Чому і як вчать «оборонців»? Чи відповідають заняття вимогам сучасної розв’язаної проти нас війни?
– Ми знаємо, що на сході до нас буде прикута особлива увага. Адже ми з Прикарпаття, як там кажуть «бандерівського краю», або «Бандерштату». Наш регіон дуже потужно підтримував майдан і боровся з режимом, отже, до цих хлопців ставлення буде відповідно до майданівської планки. Крім цього, ми знаємо, що війна проти нас розв’язана і ведеться по-справжньому. Ми будемо протидіяти професіоналам, що прийшли загарбати нашу землю. Тому перед нами стоїть кілька завдань.
Перше – відстояти цілісність України. Друге – повернутись всім особовим складом додому живими. Власне для виконання цих завдань і відпрацьована навчальна програма батальйону. Бойове злагодження частини вже відбулось. Хлопці побували на полігоні, де тривалий час мали змогу обстріляти свою зброю, пригадати навички стрільби тощо. Крім цього, вони, як то кажуть, обтерлись у своїх підрозділах.
Ми знаємо, що основним нашим завданням на сході буде чергування на блокпостах, через це ми організували цілу низку з навчальних точок, де зімітували пункти дорожніх перевірок. Вся підготовка ведеться в умовах, максимально наближених до тих, з якими стикаються наші побратими зараз на сході України.
Тобто ми організували так звану групу «підіграшу», що беруть на себе роль озброєних сепаратистів. Їх завдання знаходити та нападати на наші блокпости, пункти зв’язку, польові табори. Таким чином наші хлопці вчаться відбиватись, протидіяти партизанським нападам, вести переговори з озброєними людьми.
Крім цього, польовий табір ми організовуємо по-справжньому. Тобто на одній з лісових галявин ми не лише встановили намети, але й вирили окопи для оборони, встановили чергування. А навчальні блокпости встановили прямо на дорозі, що веде до містечка. По домовленості з місцевими жителями вчимося зупиняти та доглядати цивільні машини.
– І як реагують на це цивільні люди?
– Дуже позитивно. Вони розуміють, що ми маємо навчитись. І тому спокійно витрачають 5-10 хвилин власного часу на те, щоб трішки «підіграти» нашим воякам. Та зрештою, наші хлопці теж не нахабніють. Скажімо, якщо в машині їде старша людина чи діти, то, звичайно, їх не зупиняють, щоб не налякати зброєю або командами. До речі, окремою темою в нас є спілкування з місцевим населенням, тобто людьми, що живуть в тому регіоні, куди ми їдемо. Це нам потрібно для наведення контактів, встановлення доброзичливих стосунків, пояснення їм мети та суті нашої місії.
– А хто вчить солдатів? Адже це специфічні знання і просто в школах таких викладачів не найдеш…
– Своїм досвідом з нами поділились досвідченні фахівці-інструктори. В основному всі вони мають потужний досвід виконання миротворчих місій в Косово та Іраку. Крім цього, з нами проводили заняття майстри спорту із стрільби, спеціалісти по спеціальній зброї. Дуже цікавим були заняття з протидії снайперам. Ми надзвичайно вдячні представникам спілки ветеранів Афганістану Івано-Франківська та області за те, що поділились з нами просто неоціненним своїм досвідом. Часу на проведення всіх цих занять було виділено більш ніж достатньо, тому ми намагались вкласти в голову кожного бійця якісні знання та навички.
– Багато говорилось про погане забезпечення батальйону. Наскільки це відповідає дійсності?
– Ви, напевно, маєте на увазі ту історію з бронежилетами, що так активно мусували в усіх засобах масової інформації? Дійсно, перед тим, як нас мали відправити на схід, відбулось засідання Івано-Франківської ради безпеки області. На цьому засіданні було ухвалено звернення до Президента України та Міністра оборони України, в якому мовилось про те, щоб не відправляти батальйон доти, доки він не буде укомплектований сучасними бронежилетами та касками. Наскільки мені відомо, гроші вже зібрані і зараз будуть вирішуватись інші питання стосовно закупівлі всіх засобів захисту. Попри це певну кількість бронежилетів нам привезли місцеві активісти.
Стосовно допомоги, то прості люди нам помагають дуже сильно. Приносять як речі, так і матеріальні засоби. Ми вже маємо по два комплекти форми, тобто можемо з однієї зробити собі «підмінку». Вирішили питання з заміною зіпсутих військових напівчеревиків, що розповзлись на ногах протягом перших тижнів. Хлопці забезпечені спальними мішками та карематами. Годують нас добре. До речі, всі сухпайки, що нам видали, теж нормальної якості. Ми перевірили маркування на консервах – усе свіже. Звичайно. є багато речей, які нам потрібні ще, але сподіваємось що ми зможемо їх з допомогою активістів закупити.
Розмову записав Андрій Бруківка.
ФОТО ТИЖНЯ
