Звільнений з полону боєць “Донбасу” Андріан Волгін повернувся до Івано-Франківська. За якихось пів року він пройшов Іловайський котел, лікування та невдалу спробу визволити своїх побратимів з полону, адже сам потрапив у руки терористів. Нині, на щастя, він на волі. У бліц-коментарі “Галці” Андріан поділився своїми планами на найближчий час, та запевнив, що війна для нього – ще не завершена.
Читайте також: "Сквер воїнів Прикарпаття" з'явився на місці можливої забудови зеленої зони біля озера (ФОТО)
– З якими думками повернувся до Івано-Франківська?
– Це моє друге рідне місто. Я тут прожив половину свого життя. Давно тут не був (приблизно 3 місяці тому – “Галка”), тож почуваюся, що повернувся додому. Приїхав зустрітися з друзями, рідними. Розказати їм всю “красу” нашої війни, яку ЗМІ чомусь від нас приховує, адже я був фактично у тилу війни, знав, що там твориться. Тому моє завдання – трохи більше “просвітити людей”.
– А про що мовчить наша влада?
– По-перше, вони приховують від нас кількість жертв. Пан Лисенко, який ще за Майдану інформував Януковича, що на там всього десять тисячь людей, коли був майже мільйон, зараз каже, що загинуло в день 1-2 чоловіки. Але жертв дуже багато. Навіть в нашому батальйоні, я був там цього тижня, бачив, як багато оголошень про зниклих безвісти. І якщо людина безвісти зникла, то її не рахують як втрату. Але я думаю, якщо впродовж трьох місяців людини немає, і немає її в списку полонених… Тому пан Лисенко бреше, що гинуть лише 1-2 людей.
– Як Ти дізнаєшся правду?
– Я співставляю дуже багато фактів, коли я перебував там, що говорять їхні ЗМІ. До нас не доносять правди цієї війни, і це прикро.
– Як гадаєш, судячи з твоїх травм – для Тебе війна вже завершена?
– Я не можу так сказати. Війна для мене закінчиться тоді, коли на тій землі не буде жодного пострілу. Буду намагатися зробити все для того, аби в людей зникла та ненависть до тих, хто проживає на Донбасі. Адже там багато мирних людей, які були не в змозі виїхати звідти під час бойових дій. А деякі взяли автомат від того, що не мали іншої можливості.
Вони так само обдурені, як більшість людей після Майдану обдурені, що ми заживемо, без корупції, у нас буде демократія процвітати. Там людей теж задурили. Їм сказали, що зараз “зайдет Русский мир, как в Крыму”. А там такі ж люди, і вони є українці. Вони вже не раді, що виходили з якимись прапорами – ДНР і так далі. Тому хочу наводити цей міст, допомагати полоненим.
– Ти мабуть міркував, як можна об’єднати цю країну, її людей?
– Розумієте, політики зробили все для того, аби нас роз’єднати. Це той скасований “закон про мову” після того, як ми перемогли. Там ж нічого такого не було змінено, але тим людям сказали, що ми прийдемо з автоматами, і почнемо стріляти в тих, хто розмовляє на російській мові. Але прості люди, військові, вони будуть шукати діалог. Потрібен час. Не знаю, якою кількістю жертв нам це вдасться, але вважаю, що самі люди знайдуть діалог між собою, тому що політики нас роз’єднали.
– Сьогодні триває чергова хвиля мобілізації. Ти мабуть чув, що на Прикарпатті не надто поспішають отримувати повістки і йти до армії. Яка Твоя думка з цього приводу?
– Всі давно розуміють, що там йде війна. А нам вішають ярлики, що це – антитерористична операція. Там мають воювати професіонали. А в нас переважно беруть 19-ти річних “пацанів”, просто як “м’ясо”. Нічого ніколи не зміниться, якщо ти силоміць змусив чоловіка до війни – він не зможе там воювати. Я знаю, що на полі бою, якщо буде поранений його колега, він не повернеться, аби його врятувати. Тому, якщо їх силоміць загнати воювати, я не знаю, що вони зможуть змінити на цій війні.
Що я можу сказати про таких людей? Та ніяк – не можу кожного судити – йде він на війну, чи ні. Трохи відійду від теми – мене бісять люди, які приїжджають у відпустку, на ротацію – напиваються і кричать “я воював, мне все “пофіг”, а чому ти не воював?”. Я скажу – якщо зібрати всіх чоловіків, і відправити на війну – а то буде працювати, а хто прогодує свою сім’ю? Держава хіба про них піклується? Кожному своє. Тому йде воювати той, хто дійсно розуміє, що він там має бути. А якщо силоміць заставити – нічого не зміниться. Тому до насильницької мобілізації я відношуся вкрай негативно.
Є дуже багато добровольців, які хочуть воювати, але їм чомусь не дають зброї. А беруть мобілізованих “пацанів”.
Якраз на Західній Україні є багато сильних патріотів. Але якщо зараз більшість людей, не дай Боже, загинуть, чи пройдуть війну, і матимуть післявоєнний синдром, який не дуже добре проходить… Якраз так може винищитися нація українська… Хтось може відчув, що це не його війна. І я не посмію комусь дорікнути чому хтось вдома, не воює. Кожен, хто є тут – працює, платить податки, аби допомогти державі хоч якось мінімально забезпечити військо.
– І на кінець – яке сьогодні Твоє самопочуття?
– Я пролежав в лікарні 24 дні. Я – боєць, тому у мене все добре. І вже скоро ви побачите мене на озері, як я бігаю “кроси” (ці слова Андріан промовив з особливою впевненістю та усмішкою – “Галка”).
Розмовляв – Роман Турій
ФОТО ТИЖНЯ
