Спогадами зі свого далекого випускного Юрій Андрухович поділився з читачами “Збруча”. Він розповів, як його школі не вдалося замовити живу музику, і випускний перетворився радше на “різновид поминок”.
“Того року батьківський комітет нашої школи, що називається, безнадійно заґуздрався і не встиг замовити музику. Музичних гуртів на такі оказії в місті вже було з півтора десятка – всіляких там ВІА та їм подібних «оркестрів естрадної музики», модно оснащених усілякими йоніками та йоланами (гітари братнього чехословацького виробництва). Наша проблема виявилася в тому, що число шкіл у місті вже на той час перевалило за згадані півтора десятка, тож «оркестрів» на всіх не вистачало. І хто не встиг, той запізнився”, – розповідає письменник.
Причиною таких спогадів став відвіданий ним випускний, на який цього року його запросили друзі.
“З того часу минуло 39 років. Й от уже мої друзі кличуть на випускний своєї донечки. […] А потім ресторанно-готельний комплекс (РКГ) підсунув їм свою музику. Тобто своїх лабухів, ресторанних. І ті погнали вперед зі своїми шансонами, «коломийками» та іншим лайном. А їх насправді ніхто не хотів. Ні батьки, ні діти. Ті лабухи були, як старі маразматичні клоуни на забаві, де їх уже ніхто не любить, а власник ще сплачує якісь крихти з огляду на вік та огрядність. І вони все зажигали своїм шуфутинським чи ґіґою – а їх ніхто не хотів. І діти, ясна річ, під них не танцювали, бо розумні діти не танцювали під погану музику ще з нашого випускного в 1977 році. Немає в нашому житті нічого мертвішого за «живу музику» наших ресторанів. І якщо вона потрохи йде від нас геть, то в нас попереду хороше майбутнє. Невже динозаври таки починають вимирати?”, – ділиться Андрухович.
Повний спогад можете прочитати за посиланням.
ФОТО ТИЖНЯ
