Буремні 90-ті, ненормальні пригоди друзів, філософія життя, мінімалістична постановка та багато сміху — у Відні відбулась прем’єра вистави «Depeche Mode» за однойменним твором українського письменника та поета Сергія Жадана.
Кореспондент VIDIA дізналася, як австрійські актори готувалися до прем’єри, та спостерігала за тим, як реагують на українські реалії глядачі віденського театру Werk X.
Українцям все знайомо і зрозуміло — і специфічна лексика, і харківські приколи, і атмосфера ранніх 90-х. Але як це повинно німецькою мовою, щоб зацікавити глядача та передати колорит?
Дещо більше, ніж історія про чотирьох друзів
На сцені — молодик у футболці з символом супермена і у чорних спортивних штанях з двома класичними адідасівськими смужками — дрес-код пацанів харківських і не тільки районів.
«Я не вірю в пам’ять, я не вірю в майбутнє, я не вірю у провидіння…», — говорить він про ще тисячі «не вірю», і вистава починається.
Декорації, хоч і мінімальні, зате прекрасно передають атмосферу молодості Жадана та її реалій, що описуються в романі: потерті меблі, стільці, як зі старого клубу, стаціонарний телефон та запилений торшер. Дух тих часів вдало передавав і музичний супровід пісень Gogol Bordello.
«Depeche Mode» – це історія про чотирьох звичайних хлопців: Сергія (головний герой у спортивних штанах Adidas), Васі Комуніста, Саші Карбюратора та Собаки Павлова. На першому плані студентів-друзів стоять алкоголь, енергія, революція, марихуана і юнацька лірика. Робота або ж навчання – речі другорядні.
«Молоді люди шукають свого товариша, в якого помер вітчим…», — анотує свій твір сам Жадан.
Друзі намагаються розшукати Сашу Карбюратора і повідомити, що його вітчим застрелився. Проте сенс ховається набагато глибше. Це своєрідний роудроман про протиріччя між радянською системою та переходом до незалежної України. Крізь призму жартів та безневинної історії ховається суть покоління ранніх 90-х в Україні.
Україна є й іншою
Рівно п’ять років тому «Depeche Mode» Жадана потрапив до рук режисерки Юлії Бургер (Julia Burger). Вона довгий час виношувала ідею, а в світлі останніх подій в Україні вирішила — варто відтворити роман на австрійській сцені. Знайшовши драматурга Анну Ланер (Anna Laner) та заручившись підтримкою віденського театру Werk X, вона втілила у життя задумане — вистава Жадана зазвучала німецькою.
«Ми не хотіли концентруватися суто на політичному житті, а показати, що Україна є й іншою. Хотіли продемонструвати її історію крізь призму цього роману», — пояснює режисер, зазначаючи, що у Австрії Жадан відомий передусім як лірик, а тому їй було цікаво представити його як письменника.
Цікаво, що жоден з членів трупи не був в Україні, попри те їм чудово вдалося передати український і особливий, харківський, дух твору. Це було досить нелегко, зізнаються актори.
«Для мене найтяжче було вчити текст, оскільки він дуже літературний. Хотілося на сцені читати так, щоб він передавав суть, але не був нудним», — ділиться актор, що грав головного героя Сергія.
Протягом шести тижнів репетицій актори, кажуть, читали чимало преси про сьогоднішню ситуацію в Україні, знайомились із актуальними публікаціями Жадана, а ще годинами вивчали карту України та тренувалися вимовляти правильно всі географічні назви та імена. Не дарма — глядачі-українці оцінили блискучу вимову українських назв та імен, на кшталт «Микола Іванович», «Чугуїв», «Вузлова» та «кінцева».
Та й австрійці вловили усі тонкощі вистави. Принаймні жарти розуміли всі — глядачі не раз за час вистави не могли втриматися від голосного сміху. Опісля було приємно чути захоплені відгуки: «Просто супер! Наскільки вдало стилізували жарти австрійською. Я ніколи не чув про Жадана, тепер мені цікаво почитати його твори».
ФОТО ТИЖНЯ
