19-річному айдарівцю Василю Пелишу із міста Старий Самбір Львівської області бойовики в полоні сокирою відрубали праву руку через татуювання «Слава Україні».
Василь Пелиш перебував місяць у полоні терористів. У полон до терористів потрапив 26 серпня. Під Новосвітлівкою поранили одного з бійців. Василь віз його до лікарні.
“Другові рознесло половину живота. Довго намагалися викликати “швидку”. Та марно. Зрештою погрузили товариша в УАЗік. Хотів повезти в Хрящувате до лікарні. Спішив і не взяв із собою ні бронежилета, ні гранати, на випадок захвату в полон, — говорить Пелиш. — Дорогою в машину влучили з танка. Пам’ятаю, потемніло в очах і таке відчуття, що я в повітрі перекидаюся. Коли прийшов до тями, лежав на землі — на мені труп товариша. Навколо все горить. Лівою ногою відчув, що вогонь підходить, виповз. Сів, закурив. Сподівався, що поруч наші. Пошкутильгав до найближчої позиції. Мене зустріли пару чоловіків з автоматами. Став їм доказувати: “Я свій, з “Айдару”. Ті кажуть: “Та какой ты нах… свой”. Тоді зрозумів, що потрапив до терористів. Запитав, чи розстріляють. Махнули головою — ні. Мовляв, потраплю в полон. Я почав кричати: краще розстріл. Отримав прикладом по спині. Через сильний удар знепритомнів. Отямився, коли били ногами та прикладами ще з десяток терористів. Мене роздягли. Один з бойовиків на правій руці помітив татуювання. Це його дуже розлютило. Почав матюкатися, а потім відійшов кудись. Повернувся з сокирою. Потягнув мене за руку, став на неї ногою і рубанув майже по саме плече. Далі погрузили на машину й повезли на ще одну свою позицію. Там мені їхній медик перев’язав бинтом руку. Я стікав кров’ю. Після чого мене повезли в лікарню. Пам’ятаю лише високу будівлю й багато жінок в білих халатах. І знову відключився”, – розповів Василь кореспонденту gazeta.ua
Василя Пелиша тримали в луганському госпіталі.
“Бойовики продовжували знущатися. Пішла морально-психічна давка: “Зараз тебе вб’ємо. Що тобі перше відстрелити?”. Ну, й погрози, що живим від них не виберуся. Та це мене лякало найменше. Якби тоді була граната, підірвав би себе з тими, хто захопив у полон. Охоронці, які стояли біля палати, постійно повторювали — повезло, що не потрапив до чеченів. Ті могли порубати на шматки живцем. Зі мною був у цьому госпіталі ще пацан з 80-ї бригади — Саша Юхненко. Він підірвався на гранаті. Досі в госпіталі. З кімнати нас не випускали. Годували так, аби не вмерли. На ранок давали суп. На вечір — дві ложки перловки. “Айдарівців” бойовики ненавидять. Якщо затримують когось, то живим практично ніколи не відпускають. А ще, якщо ти львів’янин, то й поготів. Переконані, що нас із колиски привчають ненавидіти росіян. Найбільше вразило, що я з ними розмовляв російською”.
Перемови про звільнення з полону вела громадська організація “Громадський рух України” та командування групи “Рубіж” батальйону “Айдар”. Спочатку Василя хотіли обміняти на 14 бойовиків.
“Я б на таке нізащо не погодився. Зрештою домовилися, що мене відпустять в обмін на брата одного з ватажків ЛНР. У суботу прийшла охорона, сказала збирати речі. Не мав чого збирати. В лікарню привезли в трусах і носках. Дали якісь піжамні штани. Вийшов як був, сів у машину. А потім побачив свого командира”, — додає Василь.
Мама Василя збирає гроші на протез який дуже дорогий і їм не під силу це оплатити. Українці, кожна гривня, долар або євро які ви даватимете, або вже дали мають велику вагу!
Тим хто має бажання докластися Василю на протез номер його карти 5168755391013576 ,а телефон його мами – 0972123343 Таня.
ФОТО ТИЖНЯ
