Батько подарував життя двічі. Як живе франківець після пересадки нирки (ФОТО)

09 Aug, 2022 17:18

Батько подарував життя двічі. Як живе франківець після пересадки нирки (ФОТО)

10 серпня 2021 в Івано-Франківській центральній міській клінічній лікарні сталася без сумніву визначна подія – вперше на Прикарпатті зробили трансплантацію нирки (ФОТО). Тоді ще 25-річний франківець Ігор Леочко отримав шанс на нове життя.

Галка дізналася, як через рік після успішної операції почувається чоловік та як проходила сама трансплантація.

Про хворобу дізнався запізно

Ігор розповідає, що про хвору нирку дізнався лише тоді, коли вже потрапив на діаліз. До того він почував себе прекрасно і нічого не підозрював.

«У мене від народження була аномалія розвитку нирки. До того, як я потрапив на діаліз, почував себе прекрасно. От тільки десь у 15-16 років мене почав турбувати високий тиск. Ну, десь місцями боліла голова. Був молодий, гарячий. І близько не уявляв, що таке може бути, тому і не звертав уваги», – розповідає Ігор.

За словами чоловіка, він проходив обстеження, однак, лікарі не зуміли виявити відхилень. У 17-річному віці Ігор пролежав три тижні у дитячій лікарні. Усе через високий тиск. Але лікарі знову не змогли знайти причину недомагання. Тому йому порекомендували їхати у столицю. Але тоді ще підліток знехтував цією порадою. Мовляв, нічого не болить, тож усе добре.

Прикутий до лікарні

Одного дня 20-річному хлопцеві стало дуже погано. У нього почав пропадати зір, а у легені пішла вода. Дійшло до того, що йому було важко ходити. Тоді він зрозумів, що щось пішло не так.

Одразу звернувся у ЦМКЛ до нефролога. Здав аналізи, мене оглянули і сказали, що капець – світить діаліз. Я навіть не знав, що це таке. Був в шоці, дуже довго не міг «переварити», – ділиться Ігор. – Лікар пояснив, що треба тричі на тиждень ходити у лікарню. Тобто, тобі встромляють у вену дві голки, а ти лежиш на ліжку і апарат чистить кров. Лежиш і не рухаєшся. Після чого ти виходиш і розумієш, що з тобою відбувається. Довго до цього привикав… На діаліз їздив о 22. Тривала процедура до 2 ночі. А о 3 приходив додому, вранці прокидався і йшов до роботи. Таке життя було собі, невеселе…

Ігор чотири роки прожив прикутий до лікарні. Але йому від діалізу ставало все гірше. Тож іншого виходу, як трансплантація, у нього не було. Стати донором погодився його батько

«Мені настільки погано було від діалізу, що вже треба було щось робити з цим. Бо час вже йшов не на мою сторону. Мій тато погодився стати донором. Він у мене класний чоловік. Дуже його люблю. Він для мене зробив дуже великий вчинок – подарував друге життя. За що йому дуже вдячний», – каже франківець.

Повернення до повноцінного життя

Спочатку Ігор думав оперуватися у Львові, бо не знав, що у Франківську є така можливість.  Якось до нього зателефонував завідувач міського центру нефрології, діалізу та трансплантації Богдан Вівчаренко. Медик розповів, що таку операцію можна зробити в ЦМКЛ цілком безкоштовно. Ігор погодився на це.

Франківець ділиться, що йому не було страшно лягати під скальпель після чотирьох років мук. Він був впевнений, що все буде добре.

«Взагалі не боявся. Просто ліг, закрив очі і прокинувся. Правду дуже боліла рана та навколо неї. Не знав, що відбувається. Тиждень пробув в реанімації. Здається, на другий день після операції пробував піднятися та пройтися. Пам’ятаю, що після операції треба було пити 4 літри води. Це було дуже складно, адже на діалізі старався пити мало. Мав листочок, де записував, скільки випив та скільки вийшло сечі. До цього було важко звикнути, – каже Ігор. – Після реанімації мене перевели у звичайну палату, де був повністю ізольований від усіх, бо імунна система була майже на нулі. Приходили лише лікарі та медсестри. Через три тижні мене виписали. Втім, рана ще довго боліла. Також мені треба було кожних 30 хвилин ходити в туалет, щоб розпрацьовувати сечовий міхур, бо на діалізі сечовий не працював. Тоді декілька днів до мене телефонував лікар і нагадував про це».

«Набагато краще почуваюся, хочеться жити далі!»: з ЦМКЛ виписали чоловіка, якому вперше на Франківщині пересадили нирку (ФОТО)

Так тривало місяць. А далі Ігор почав повертатися до звичайного життя – пішов до роботи, почав займатися спортом.

«Відчуваю себе прекрасно. Стараюся підтримувати фізичну форму – бігаю, зарядка, на турнік ходжу. Харчування контролюю, не курю і не п’ю. Алкоголю і не хочеться, якщо чесно. – додає франківець. – Тато теж добре почувається. Після операції йому, щоправда, було важко морально. Не знаю, чи він так розхвилювався, чи що… А зараз ми живемо звичайним життям».

Вперше на Прикарпатті

Богдан Вівчаренко розповідає, що ще у 2017 він проходив курс зі спеціалізації з трансплантації, де отримав практичні знання. Але після цього пройшло декілька років. Тому родинну трансплантацію нирки Ігорю робили разом з львівськими колегами із лікарні швидкої допомоги.

«Така операція робилася в області вперше і це дуже важко. Важко було подолати психологічний бар’єр. Нам не було страшно, – ділиться медик. – Просто хотіли, щоб все пройшло добре. Якби першу операцію провели без позитивного результату, то би була дуже гнітюча ситуація для нас. Та й слава б про наш заклад пішла така собі», – каже медик.

Оперували Ігоря близько п’яти годин у три етапи.

«Варто розуміти, що це було три операції. Перша операція – це коли забирають нирку в донора. Друга – це коли нирку обробляють поза тілом. Її готують на предметному столику – можливо, якісь там судинки зашити. Нирку не можна так просто взяти і пересадити. Треба зробити модифікацію органу. А вже потім робиться трансплантація в організм реципієнта, – пояснює лікар. – За Ігорем наглядаю аж дотепер. Бо досвіду виходження такого пацієнта у нас не було. Це перший досвід. Так, він був важкий – не спали ночами на початку. Все ж таки давали собі раду. Тому маємо дуже хороший результат».

Богдан Вівчаренко часто спілкується зі своїм пацієнтом не лише про лікування. Ігор може зателефонувати йому декілька разів в тиждень, щоб поділитися своїми переживаннями та планами на майбутнє.

Текст: Назар БОДНАРЧУК
Фото: Юрій ВАЛЬКО

Читайте також: Галицький "Модерн" виграв 25 тисяч гривень на міжнародному танцювальному фестивалі

Теги:
Леочко
Богдан Вівчаренко